Діагностична робота "Читання мовчки" ІІ семестр

Для роботи тобі необхідно:

1 Будь-який аркуш паперу або твоя чернетка.

3 Ручка або олівець.

Щоб виконати наступне завдання (№3), зараз УВАЖНО ПРОЧИТАЙ ІНСТРУКЦІЮ!

1 Ввімкни відео. Там наведений таймер на 3 хв.

2 Починай читати текст МОВЧКИ (губи не рухаються!).

3 Після звукового сигналу таймера на листочку запиши речення, на якому зупинився/зупинилась читати по закінченні 3 хв.

4 Дочитай вдумливо решту тексту у звичному для тебе темпі.

Прочитай текст, дотримуючись РАНІШЕ наведених інструкцій.

Крила

Блискавиці освітлювали дорогу громам, щоб ті бачили, в яке дерево цілитися. На високій сосні сидів Вітер. Грім ударив у сосну, розколов її, поранив Вітра. Як почав поранений Вітер завивати з болю, то Дмитрик не витримав. Вистрибнув босоніж на ґанок, з ґанку — на подвір’я і привів пораненого Вітра до хати.

— Дякую тобі, хлопчику, — ледве шелестів Вітер, — перев’яжи мені рану.

Дмитрик одшмагав білий рукав своєї сорочки, одну рану Вітрові перев’язав. Відірвав другий — і другу рану перев’язав.

— Уже легше мені, — мовив Вітер і зник за дверима.

Наступного дня в Дмитрика виросли крила. Ніхто їх не бачив. Сам Дмитрик теж не знав, що в нього є крила, бо навіть коли лягав спати, вони йому зовсім не заважали.

...Одного разу захворіла мати. Дмитрик побіг до лікаря, потім — в аптеку, відтак наносив дров до хати, води — і все це робив так швидко, що мама сказала:

— Ти, Дмитрику, як на крилах літаєш. Перепочинь трохи, бо з ніг упадеш.

Та Дмитрик зовсім не втомився. Він міг зробити ще тисячу робіт, щоб тільки видужала мати. Адже хвороба її не кидала.

Подвір’ям крутився березень. То підморгне сонцеві, то знову нахмуриться.

— Синку, — шепотіла мама, — а весна цього року забарилась. Як прийде вона, принесеш мені пролісків.

Дмитрик не міг дочекатися весни. І раптом пригадав, що за Кам’яною горою на узліссі вже мусять бути проліски, бо весна приходить туди найшвидше. І побіг-полетів по квіти.

У хаті в маминих руках проліски заспівали тоненькими голосочками. І мама засміялася. Хвороба мусила покинути хату, бо хвороби радісних людей не тримаються. Весна під вікнами теж замугикала пісеньку. Земля її підхопила й собі:

— А вже весна, а вже красна!

...Дмитрикові крила голубіють, тому їх ніхто не бачить. Але якщо чиясь мати, коли пратиме білизну, побачить у сина сорочку з відірваними рукавами, то це не завжди означає, що в її дитини вже виросли крила.

Крила ростуть не просто. Не раз треба й останню сорочку віддати, щоб крилатим стати.

За Оксаною Сенатович