Дві білочки
Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні, прудкі, пухнасті. Тільки неоднакова вдача. Бо одна з них увесь день трудилась: збирала гриби, горішки, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.
А друга була зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй робити, що стрибати з гілки на гілку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь ліс. А схоче попоїсти – не журиться. Тож улітку всюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шишки з ялин і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього – та й знову скаче собі весела, сита. Отже, ціле літо весело прожила.
Тим часом перша білочка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всяких харчів.Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям, щоб було тепло і м*яко взимку. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.
Так пройшло тепле літо, в одної білочки – у праці, а в другої – в іграх.
Минула вже й дощова осінь. Прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і пусто: ні листячка, ні грибів , ні горішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.
Сидить у тепленькому дуплі працьовита білочка й гадки про біду не має. Усе літо на те працювала, щоб зимою спокійно відпочивати. І мяко їй, і тепло, і зїсти є що. Спокійно живе собі.
Та не так жилось лінивій і недбайливій білочці. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не надбала. Ні харчів на зиму нема, ані одного горішка! Тільки холодний вітер по хатині гуляє.
Сидить бідна білочка, голодна, змучена, змерзла, у клубок звилася. Кинеться по лісі сюди, туди, нічого нема – усе замерзло. Хоч умирай із холоду та й голоду!
Аж згадала нещасна білка свою старанну, роботящу сусідку та й думає: « Піду я до неї. Може, допоможе чим – небудь, у неї гори припасів. А влітку їй поверну».
Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.
Хто там?
Я, твоя сусідка!
Просимо, - кличе дбайлива білка і відчиняє двері.
Як поглянула на нещасну, худущу, напівмертву від холоду сусідку, то відразу все зрозуміла.
Прошу , сідай, саме на обід потрапила. Чим хата багата… От зігрійся трохи в моху, а я приготую тобі горішків і жолудів. На ,їж на здоров*ячко. Та й разом зі мною живи. Мені скучно самій.
Засоромлена білка почала говорити:
Але ж я не заслужила на таку доброту. Я ціле літо – знаєш – гуляла.
Нічого, - каже друга, - тепер ти також будеш дбати так, як я. Ти ж зрозуміла тепер, що без праці нема добра! Будемо разом працювати і разом жити.
Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обидві білочки разом. А ліниву білку біда і нужда навчила працювати. Найближчого літа вона стала також старанною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.