Прочитай казку та виконай тест.
Казка про Кошенятко, якого Звали Димок
Було собі одне кошенятко, якого звали Димок. Таке цікаве ім’я дав йому його друг, хлопчик, на ім’я Андрій. Вони були дуже хорошими друзями. Разом гралися, разом ходили і на прогулянки, і в гості, а також разом відпочивали і читали казки.
Андрійко у своїй кімнаті облаштував гарний куточок для свого друга. Тому і вночі Димок був поряд із хлопчиком. Але одного разу в їхній кімнаті трапилось якесь диво. Як тільки мама вимкнула світло і зачинила двері, при світлі нічника Андрійко помітив два маленьких ліхтарика. “Що це?”, – подумав хлопчик, – “якась дивина”. На ранок Андрійко розказав мамі, що у нього в кімнаті вночі з’явилися два маленьких ліхтарика. Але вранці він їх уже не бачив. Мама посміхнулася і заспокоїла хлопчика.
Увечері, коли Андрійко вже збирався спати, мама запропонувала:
– А давай ми разом перевіримо чи з’являться сьогодні ті ліхтарики.
– Давай! – радісно відповів Андрійко.
І справді, як тільки вимкнули світло в кімнаті, то при слабкому світлі нічника, мама із сином разом помітили, що з’явилися два маленьких ліхтарика.
– Бачиш, мамо! Я ж казав, вони знову з’явилися.
– І, здається, я знаю, що це, – прошепотіла мама на вушко Андрійчику, – сиди тихенько і спостерігай.
– Угу, – прошепотів Андрійко.
І тут мама чомусь почала кликати кошенятко:
– Димок! Димок! Кс-кс -кс!
І в цей час ті два маленьких ліхтарика почали рухатись, а потім муркотіти, точно, як Димок! А коли мама увімкнула світло, Андрійко побачив, як Димок сидить у мами на руках. Виявилося, що ті два маленьких ліхтарика, то очі кошенятка.
– А чому вони світяться вночі? – здивовано запитав Андрійко.
– Вони не світяться, а очі кошенят відбивають те світло, яке на них потрапляє. Тому і здається, що вони світяться.
Андрійко був дуже здивований. Але йому було приємно, що його друг такий дивовижний!