Діагностувальна робота. Навички читання мовчки

Літературне читання

Для кого: 4 Клас

56 проходжень

7 запитань

25.05.2022

51

0

0

Вміст тесту:
Запитання №1 з однією правильною відповіддю Балів: 8%

Познач головного персонажа твору.

Запитання №2 з однією правильною відповіддю Балів: 8%

Коли тато приніс обруч Андрійкові?

Запитання №3 з однією правильною відповіддю Балів: 8%

Андрійко сумував, тому що:

Запитання №4 з однією правильною відповіддю Балів: 8%

Хлопці не приймали Андрійка до гурту, бо:

Запитання №5 з однією правильною відповіддю Балів: 8%

Познач важливі для Андрійка слова, які видзеленькував обруч.

Запитання №6 на встановлення відповідності Балів: 25%

З'днай персонажів та їхні слова.

Персонажі
1

Андрійко

2

обруч

3

хлопці

Слова
А

-- Казки розказуєш!

Б

-- Ну що ж, казки - то й казки.

В

-- Не всі сміливцями народжуються, сміливцями - стають!

Запитання №7 на послідовність Балів: 33%

Визнач послідовність подій.

Андрійко тупцявся на березі, ступав у воду, та враз вискакував.

Був літній сонячний день.

Андрійко почав шукати обруча, як почулося грізне: --Ме!

Андрійко прихилився до стіни й заплющив очі.

Прийшовши додому, він повісив обруч на найвиднішому місті.

Андрійку, іди з нами гратися!

Опис тесту (учням цей опис не показується):

Прочитай текст.

Обруч

Василь Чухліб

Був літній сонячний день. Звідусіль — із вулиці, від річки, з левади — долинали веселі дитячі голоси.

А на ганку, похнюпившись, сидів хлопчик Андрійко. Хтозна, скільки б він так сидів, обхопивши коліна руками й похиливши голову, але тут почулося:

— Ти чому такий невеселий? Чому сам сидиш?

Андрійко підвів голову, роззирнувся довкола: на подвір’ї нікого не було. Це, мабуть, йому причулося.

Андрійко прихилився до стіни й заплющив очі. Та знов почув дзвінкий голосок:

— Ну, чого мовчиш?

І тепер Андрійко побачив: на моріжку перед ним вистрибує новенький блискучий обруч. Обруча цього учора ввечері приніс йому з кузні тато, ще й дротика-трималочку.

— Ось, — сказав тато, — буде тобі забава.

— Так, це я тебе запитую, — промовляв обруч. — Чого засумував?

— Бо хлопці не приймають мене до свого гурту. Кажуть, що я несміливий і нерішучий. Що їм таких не треба, — зізнався Андрійко.

— Так-так, — хилитався обруч. — Є чого журитися. Але біді твоїй можна запомогти. Тож гайда за мною?

І обруч покотився через подвір’я у відчинену хвіртку.

Котився і видзеленькував:

Не всі сміливцями народжуються, сміливцями — стають!

Андрійко ледь устигав за обручем. А обруч уже котився з крутого пагорба і — з розгону шубовснув у калюжу. Та це не калюжа, а ціле озеро!

Андрійко тупцявся на березі, ступав у воду, та враз вискакував. Мабуть калюжа глибока. А якщо крокодили ту водяться?

--- Не всі сміливцями народжуються, сміливцями — стають! —почулося тихе.

І Андрійко враз про всі страхи забув, побрів через калюжу. Зелені жаби, мабуть, від переляку стрибали увсебіч, скрекотіли незадоволено.

Андрійко намацав ногою обруч аж на глибокому й побрьохався до берега.

— Ох, — зітхнув обруч. — А я думав, що залишуся іржавіти у баговинні.

І був ще один літній сонячний день. Андрійко біг і біг за обручем, а він викотився до річки, пострибав через широку долину. Андрійко задивився на мальовничу долину і… втратив обруча з поля зору. Де ж він? Мабуть, у густій траві сховався.

Андрійко почав шукати обруча, як почулося грізне:

— Ме-е!

Ой леле! Де б, ви думаєте, був обруч! Він хилитався на гострих, войовниче наставлених рогах цапа Бороданя…

Цап Бородань був грозою усіх дітлахів. Мотаючи головою, він простував до Андрійка.

Андрійко обмер. Що ж йому діяти? Тільки втікати. І тут на рогах у цапа задзеленчав обруч.

І Андрійко, розпрямивши груди, загукав на всю долину:

  • Не всі сміливцями народжуються, сміливцями — стають! І кинувся вперед, на цапа.

Коли отямився, то побачив, що сидить на пагорбку, а біля нього лежить обруч, а цап Бородань мирно пасеться в долині. А ще Андрійко побачив хлопців, які стояли на березі річки й, мабуть, уже давно спостерігали за ним.

— Андрійку, іди з нами гратися! — покликали.

І він побіг до них, а хлопці дивувалися:

— Чому це ти такий сміливий раптом став?

— Ні, не раптом, — відповідав Андрійко. — Це мене обруч навчив.

— Який обруч? — не розуміли хлопці.

— А ось цей, мені його татко з кузні приніс.

— Казки розказуєш! — хлопці розглядали обруч і сміялися. «Ну що ж, казки — то й казки», — подумав Андрійко.

А прийшовши додому, він повісив обруч на найвиднішому місці—вгорі біля дверей.

Рефлексія від 73 учнів

Сподобався

60 13

Зрозумілий

58 15

Потрібні роз'яснення

59 14