Читання мовчки науково-навчальних текстів про українську літературу та живопис ХХ ст.

📖 ЧИТАННЯ МОВЧКИ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, 9 КЛАС

Тема: «Українська література та живопис 1920–1940-х років: мистецтво відродження і трагедія репресій»

Дорогі дев’ятикласники! 🌿

Сьогодні ми здійснимо невелику подорож в історію української культури ХХ століття — добу сміливих мистецьких експериментів, яскравих талантів і трагічних подій.

Вам потрібно уважно прочитати мовчки науково-навчальний текст, а потім виконати завдання, які допоможуть перевірити, наскільки добре ви зрозуміли прочитане.

📝 Як працювати?

1. Прочитайте текст мовчки, уважно й зосереджено.

2. Намагайтеся зрозуміти головну думку та запам’ятати важливі факти.

3. Після читання виконайте завдання різних форматів: тести, «Правда чи неправда?», установлення відповідності, визначення послідовності подій.

🎯 Пам’ятайте: головне — не швидкість читання, а розуміння змісту тексту.

Максимальна оцінка — 12 балів.

Бажаю вам уважного читання, цікавих відкриттів та успішної роботи! 💙💛

Тема: Українська література та живопис 1920–1940-х років: мистецтво відродження і трагедія репресій

На початку ХХ століття українська культура переживала період надзвичайного піднесення. Особливо яскраво це виявилося у 1920-х роках, коли письменники, художники, театральні діячі шукали нові способи відображення світу. Вони прагнули створити сучасне українське мистецтво, яке поєднувало б національні традиції з новітніми європейськими течіями. Цей період став одним із найважливіших етапів розвитку української літератури та живопису.

У літературному житті виникали творчі об'єднання, видавалися журнали, проводилися дискусії про призначення мистецтва. Одні письменники зверталися до психологічного аналізу особистості, інші експериментували з поетичною мовою, композицією та жанрами. Важливе місце посідала ВАПЛІТЕ — Вільна академія пролетарської літератури, одним із провідних діячів якої був Микола Хвильовий. Він обстоював необхідність високої художньої майстерності та розвитку української літератури в європейському культурному просторі.

Письменники цього покоління створили твори, що стали класикою української літератури. Валер'ян Підмогильний у романі «Місто» досліджував внутрішній світ людини, її прагнення та моральний вибір. Микола Куліш порушував гострі суспільні проблеми у своїх драматичних творах. Павло Тичина збагатив українську поезію незвичайною музичністю й образністю. Володимир Сосюра поєднував у творчості громадянські та інтимні мотиви, оспівував любов до України й силу людських почуттів.

Не менш важливі зміни відбувалися в українському живописі. Художники відмовлялися від простого копіювання дійсності та шукали нові засоби художньої виразності. Одним із найпомітніших явищ став авангард — сукупність новаторських мистецьких напрямів, представники яких експериментували з формами, кольорами, лініями та композицією. Вони прагнули показати не лише зовнішній вигляд предметів, а й рух, ритм, енергію сучасного життя.

Важливе місце в історії авангардного мистецтва посідає Казимир Малевич, чиє життя і творчість були тісно пов'язані з Україною. Він став одним із засновників супрематизму — напряму, у якому головну роль відігравали прості геометричні фігури та кольорові площини. Його знаменита картина «Чорний квадрат» стала символом радикального оновлення художньої мови.

Інший український художник, Олександр Богомазов, досліджував взаємодію ліній, кольорів і форм. У його картинах міські вулиці, трамваї, людські постаті перетворювалися на динамічні композиції. Художник намагався передати відчуття руху й напружений ритм великого міста.

Особливе місце в українському мистецтві належить Михайлові Бойчуку. Він створив власну художню школу, представників якої називали бойчукістами. Їхня творчість поєднувала традиції візантійського живопису, українського іконопису, народного мистецтва та модерністські пошуки. Бойчукісти працювали переважно в галузі монументального живопису, створюючи великі настінні композиції для громадських будівель. Їхні твори відзначалися узагальненими формами, стриманими кольорами та виразністю образів.

Попри відмінності між літературою та живописом, митців об'єднувало прагнення до творчої свободи. Письменники експериментували зі словом, а художники — із кольором і формою. Обидва види мистецтва відображали складні зміни в суспільстві, пошуки національної самобутності та бажання створювати оригінальні художні твори.

Однак наприкінці 1920-х років становище українських митців почало погіршуватися. Радянська влада дедалі суворіше контролювала культурне життя. Письменників і художників змушували дотримуватися офіційних ідеологічних вимог. Твори, що не відповідали державній політиці, забороняли, а їхніх авторів переслідували. У 1930-х роках соціалістичний реалізм було утверджено як обов'язковий творчий метод радянського мистецтва.

Особливо трагічними стали сталінські репресії. Багатьох представників української інтелігенції заарештували, ув'язнили або стратили. У 1937 році в урочищі Сандармох було розстріляно Миколу Куліша, Валер'яна Підмогильного, режисера Леся Курбаса та багатьох інших діячів культури. Того самого року в Києві стратили художника Михайла Бойчука. Значну частину творів його школи знищили.

Для позначення покоління українських митців, творчий розвиток яких був насильницьки перерваний сталінськими репресіями, використовують поняття «Розстріляне відродження». Цей термін нагадує не лише про загиблих письменників і художників, а й про величезні культурні можливості, яких було позбавлено українське суспільство.

У 1940-х роках українська культура продовжувала існувати в умовах війни, ідеологічного контролю та значних людських втрат. Водночас мистецька спадщина попередніх десятиліть не зникла безслідно. Частину творів було збережено, а згодом повернуто читачам і глядачам. Дослідники поступово відновлювали забуті імена та відкривали раніше заборонені сторінки історії культури.

Сьогодні українську літературу та живопис 1920–1940-х років вивчають як важливу частину національної та європейської мистецької спадщини. Їхня історія переконливо свідчить: справжнє мистецтво потребує свободи, а збереження культурної пам'яті є необхідною умовою розвитку суспільства. Саме тому повернення творчої спадщини митців «Розстріляного відродження» має особливе значення для сучасної України.

У 1930-х роках державний контроль і цензура посилювалися.