Читання мовчки "Наречена"

Прочитай цважно текст , після цього пройди тестування. Бажаю успіху!

Наречена

Старший євнух жив у задньому дворі ханського палацу. Коли до покоїв увійшов полковник Богун, він, вирядивши усіх слуг, чемно привітав гостя. Богун зразу приступив до діла.

-У ханському гаремі є дівчина з України, Марина Михнюківна, що ваші татари захопили торік біля Бугу?

-Тс.. – злякано зацикав на Богуна євнух і обдивився, чи не підслуховує хтось поза килимами, що висіли замість дверей.

– Від кого полковник про те довідався?.. Богун зрозумів, що здогад його справдився, що його мила тут, у ханському гаремі. Мов кліщами здавила йому серце дійсність. “Не покину без помочі беззахисну сироту, вирішив він, - поки не почую від неї самої, що вона своєю волею живе з ханом!” Приховавши свою муку, Богун спокійно пояснив євнухові:

-Я чув про це на Січі Запорозькій. Михнюківна моя наречена, я хотів би її викупити. Євнух придивлявся до Богуна, неначе хотів розпізнати, чи не зсунувся той з глузду.

-З того часу, - сказав він нарешті, - як світить сонце, кримські володарі не продавали своїх жінок. Богун розстібнув черес і висипав з нього на софу купу червінців. Очі євнуха заграли хижим вогнем, а руки мимоволі зробили рух до блискучого золота.

-Це все я дам тобі за те, щоб мені побачитись з Михнюківною, - мовив Богун. Спокуса була велика. Євнух пообіцяв завтра, як смеркне, вислати Михнюківну із служницею на узгір’я, щоб Богун міг побачитись із нею. Наступного ранку Богун купив для Марини найпрудкішого на весь Бахчисарай коня. Надійшов вечір. Сонце заграло останнім червоним промінням на золотих шпилях мінаретів, поцілувало востаннє верхи білих скель Бахчисарайського узгір’я й сховалося за горою. Життя столиці кримських ханів завмирало, ніч набувала сили і сповивала Бахчисарай густою темрявою. Мов легкі тіні бігли вулицями Марина та її служниця. За невеликий час жінки були на узгір’ї.

-Марино! Це я – твій Іван... По тебе прибув, моя голубонько! – сказав Богун, пригортаючи свою колишню наречену.

– Тікаймо на Вкраїну! Коні стоять напоготові... З грудей дівчини вирвалося розпачливе ридання. -Не можу я вже бути твоєю, Іване... – над силу вимовила Марина, - не можу! Я зреклась своєї долі... Немов кригу вкинули ті слова Богунові у серце. Невідомим йому самому голосом він спитав:

-Ти стала жінкою хана? -Не стала ще... Але дала слово стати, якщо хан поможе козакам визволити Україну з-під лядської кормиги.

-Як? – скрикнув Богун. – Хвала тобі, Мариночко, за любов до України, але бусурман не смів вимагати від тебе такої жертви. Ти вільна порушити умову, бо вона примусова.

-Ні, я сама заклала ту умову і не зламаю свого слова, хоч як мені тяжко зректися тебе, Іване. І доки хан буде оборонцем України, я буду йому вірною 7 дружиною. Прощай, мій Іване. Прощай, соколе мій, навіки! Спасибі, що одшукав мене, сиротину, але не судилося нам щастя-долі мати. Краю нашому вклонися низенько, коли будеш біля Бугу! А мене... згадуй! Дві легких тіні майнули вулицями в бік ханського палацу. А до другого краю Бахчисарая відходила тінь дужого козака...

(За А.Кащенком; 460 сл.).

Вітаю із завершенням тестування!