Читання мовчки "Мамин кавун"

Прочитайте текст 1 раз.

Мама залишає Костика на господарстві, сама йде на цілісінький день на роботу.

А йому наказує:

— Сиди дома, годуй курей; як спека спаде, полий капусту на городі.

День сьогодні в Костика видався і щасливий, і важкий. Щасливий, бо вранці, як тільки мама з дому, прийшов дід Мусій і приніс два кавуни.

На баштані кавуни ще зелені, Костик це добре знає. Хлопець розпитує діда, де він узяв, а той мовчить та тільки всміхається.

— Оце твій,— поплескує дід менший кавун,— а це мамин. А як же інакше? Мама більша — їй і кавун більший.

— Зараз порізати твій кавун чи сам поріжеш? — питає дід Мусій.

— Зараз, діду, зараз,— нетерпляче просить Костик.

Дід ріже кавуна. А він червоний і пахучий.

Костик смакує, їсть поволі, щоб надовго було, а дід сидить мовчки й інколи усміхається. Усмішка дідова якась дивна — невесела.

Дід пішов. Костик доїв кавуна. Ще раз пообгризав скибки. Сходив погуляв, повернувся. Хотів ще раз пообгризати скибки, та вже нічого було гризти.

Мамин кавун лежав на лаві. Костик намагався не дивитись на нього, але час від часу немов хтось голову повертав до кавуна.

Щоб той не спокушав, Костик вийшов надвір. Сипнув курям ячменю, витяг відро води з криниці. Сів під шовковицю та й сидить. А його щось наче тягне в хату. Він одчинив двері, вмостився на лаві, поплескав долонькою кавуна.

«А як половинку з’їсти?» — подумав.

Та від цієї думки Костикові стало соромно. Йому пригадалась невесела дідова усмішка. Невесела вона була того, що він не почастував дідуся — не дав йому жодної скибочки.

Від сорому Костикові захотілося піти з хати. Він вийшов у садок і сів під шовковицею. Там він довго сидів і дивився на білі хмари в голубому небі. Дивився — поки й заснув.

Прокинувся Костик увечері. Сонце сідало спочити.

«Скоро й мама прийде»,— подумав Костик та й побіг у хату — треба ж її з дідовим гостинцем зустріти.

Коли це й мама на подвір’я. Костик їй кавуна підносить.

— Це вам, мамо,— радісно каже він.

Мама заходить до хати, ріже кавуна й припрошує:

— Їж, Костику.

— Ні, це вам, мамо,— благає Костик,— їжте ж, будь ласка.

Такої ласки мама ще не знала. Вона з подивом подивилася в радісні очі сина й узяла червону, як жар, скибку.

Після прочитання поставте +.

Коли розпочалися події, описані в творі?

Чому день у Костика видався щасливим?