Читання мовчки (контроль)

Уважно прочитайте текст

Федько, прибулець з інтернету

В одному невеличкому містечку жив хлопець Сашко. Йому було 9 років. Друзі кликали його "Біленький", тому що він мав м'яке хвилясте біляве волосся. Сашко лежав і сумував, бо був останній день зимових канікул. Хлопець згадав, що вчора мама наказувала йому прибрати у себе. Сашко ногою згріб усе, що було на підлозі, під ліжко і ввімкнув свій комп'ютер. Біленький ставився до свого помічника, як до живої людини. Хлопчик часом розмовляв з ним, називав його "моя Залізяка". Хлопець побіг до холодильника взяти ковбаси, аж тут із комп'ютера хтось закричав "Ойойой!". "Видно, звукова карта глючить", — подумав Біленький. Він знав багато мудрих слів, бо його тато "писав" програми, а ще хлопець ходив на додаткові заняття з інформатики, які проводила молоденька симпатична Галина Петрівна.

Підійшовши ближче, хлопчина злякано глянув за стіл, де сиділо дивне створіння: щось середнє між великим черв'яком та поросятком. Істота мала чотири коротенькі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина в неї була різнокольорова, кольори щосекунди змінювались. Істота теж нялякалася і питала, куди це її занесло. Незважаючи на переляк, Сашкові стало смішно. Він узяв із пенала добре нагострений олівець і штрикнув страховисько в бік. Істота закричала не штрикатися і надулася, мов куля. Чудовисько сказало, що воно – страшний комп'ютерний вірус. Сашко знав про віруси і їх шкоду для комп'ютера, тому потягнувся до тенісної ракетки. Створіння враз пожовтіло і заскиглило не бити його, бо від природи воно хороше. Від сміху рука хлопчика опустилася.

Чудовисько трохи заспокоїлось, порожевіло та розповіло свою історію.

Колись воно дійсно було звичайним собі комп'ютерним вірусом. Але якось, потрапивши під дію однієї недоробленої антивірусної програми, набуло здатності виходити з віртуального світу. Вночі, коли господарі комп'ютерів уже спали, воно тихенько вилазило на білий світ і літало маленькими крильцями містами та селами, горами та лісами. Всі користувачі боялися його й намагалися вижити зі свого комп'ютера, тож йому весь час доводилося кудись тікати. Як його звуть – воно не знає. Його називали здебільшого не дуже хорошими словами. А проте після пам'ятної зустрічі з антивірусною програмою Вірус змінився й почав жити по-новому, він тільки зовні лишився такий негарний, а всередині в нього – добра і ніжна душа!

Хлопець дозволив істоті залишитися і назвав її Федьком, бо дуже схожа була на сусіда з першого під'їзду.

Федько радісно дивився на Сашка і обіцяв робити все, що захоче хлопець. Біленький вийшов на кухню, бо зголоднів. Але тільки-но Сашко нагрів собі супчику й зробив бутербродики з ковбасою, у ту ж мить біля нього опинився й Федько. Він був голодний. Поки Сашко відійшов зробити і йому бутерброд, Федько вже доїдав усе, що Біленький наготував для себе.

Зненацька очі у Федька заплющились, і він голосно захропів. Біленький взяв свого нового товариша на руки, заніс до себе в кімнату, поклав на ліжко і турботливо накрив ковдрою. Аж тут пролунав дзвінок: прийшов Сашків найкращий друг Петрик, який ходив разом з ним до школи і жив у сусідньому будинку.

Петрик багато читав і мав відповідь на будь-яке питання. У школі його поважали й називали "Професором". Петрик приніс диск, і очі його світилися справжнім щастям. У нього не було вдома комп'ютера, тому погратися він міг тільки у Сашка.

Петрик влетів до Сашкової кімнати і з розгону гепнувся на ліжко. Він якраз усівся на Федька, що солодко сопів уві сні. Вірус з переляку схопився, підскочив до стелі, вдарився головою і впав прямо на руки Професора. Федько зарепетував, Петрик теж.

Коли Петрик трохи заспокоївся, з цікавістю поглянув на прибульця. Вірус набрав загрозливого червоного кольору і сварився. Професор такого ще не бачив! Справжній Вірус! І в кого? У них із Сашком! От хлопці з класу заздритимуть!

(590 слів)

(За Сергієм Гридіним)