Читання мовчки (ГР 2). Драматургія ХІХ ст.: твори Г. Квітки-Основ’яненка, М. Старицького

Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи всякої худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Немає на свiтi луччого щастя, як із дурнем жити! Вiн тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч i налає, так тiльки крикни на нього, то вiн i замовкне. Куди схочеш, пiдеш; як задумаєш, так i худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним: немає тобi воленьки — нi погуляти, нi в гарному походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй п’яниця: що з нього, що вiн не дурний? Коли б пак одурiв, то я б зраділа.

Ось, знаєте, що я вам пораджу: така була в мене перша жiнка, п’яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахарки; вона й дала їй якоїсь води та й побожилася, що вже, каже, не буде бiльше пити. Що ж? Мабуть би, i перестала, та не до горiлки їй було; кричала, що в животi пече, та до вечора й умерла. Ось повезiть лишень i ви по знахарках, то й вам таке щастя буде.

Стій! Робиш темпи, без флiгельманта. Коли не знаєте порядку, питайте бувалих. Спочатку треба виконати закон. Ми все знаєм: бачили, як це роблять у Францiї, у Туреччині. Ось що: сідай, мать. А ти, дівко, поклонися батьковi й матерi тричі, дякуй за хліб, i сіль, i за науку i проси благаславення на добре діло.

Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп поглумиться над моєю русою косою? Що менi з його багатства? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, й усякої страви, та як воно буде розведено моїми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде й одежа хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку питати? З Олексiєм пiшла б на край свiту, старцевому сухаревi буду рада, з калюжi водицi нап’юся, аби вiн, мiй милий, мiй голубонько сизий, мiй Олексiєчко, менi подав!

Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дражнилася.