Будова складного речення

Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.

Клин на південь летить, ще до вирію вистачить сили.

Мої милі чорнобривці, щирі, добрі українці, зичу щастя вам, любові, чорнобривці чорноброві

Прощаються з літом ліси, верхів'ям гудуть і гудуть.

А в небі глянь до сонця щік огненних приклеїлась хмарини борода.

Учися мій сину учися трудитися треба уміть.

Нічого немає в світі кращого за м'яку весняну землю дистигле осіннє небо і яснооких дітей з батьками.

О дзвени голосніш розвивайся повніш казкопісне майової ночі!

Грім креснув і дощ полився.

Відцвіли голубі матіоли згасло літо на жовтих полях.

Дрімає сад і гостро пахне м'ята.

Тихо ніщо не шерехне ніщо не пискне.

Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю.

Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці.

Пекучий день, щебечуть птиці, де яворів шумлять ряди.

Завмирає, змовкає моя злоточола діброва, і задумдиві шати вже лежать на землі.

Життя біжить, як музика дзвенить.

Ожиною терпкою пахне ліс, на пагорбі замріялась яглиця.

Зібрала ніч поважно зорі в клунок, бо стукає світанок у вікно.

Вродлива пісня розсипає бризки, гойдає в небі золоті колиски.

Я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Дихання осені уже на квіти впало, у зелені дерев сумує де-не-де пожовклий лист.

Калина доливає жаром вінця, верба журбу гойдає над ставком.

Листя вмирає й на брук осипається.

Побігли волохаті хмаринки, зашелестів очерет, а з дерев падали сухі листочки.

Вода м'яка, а камінь пробиває.

Давно було, а серце пам'ятає.

Вийшли в поле женці жати, а серпи забіли.