Безсполучникове складне речення. Контрольна робота. 9 клас

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити.

Ми -— квіти життя!

Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра!

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече.

Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека.

До правди тяжко ми доходим, неправда прийметься за мить.

Зліва співали струмки, що збігали з гір, і кожен з них мав свій голос.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

Ми ломимо скалу, рівняємо правди путі.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати – любити пісні.

у якому одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого та з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова

у яких прості речення рівноправні за змістом і пов’язані підрядними сполучниками

у яких прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядними сполучниками

у якому складові частини зв’язані в єдине ціле без допомоги сполучників і сполучних слів

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Проходив дощ, а потім було зимно.

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

Мені здається: серед поля колос гойдається та пташка десь дзвенить.

Десь неподалік захрустіла гілка – я різко обернувся й побачив гидкого чоловіка, схожого на розбійника.

З Високого замку знову загриміли гармати, ратушу й театр обсипано бомбами.

У далекому кінці каплиці сяяв престол, обставлений срібними та золотими свічниками.

Над щитом – гостроверхий гребінь із дубових паль, а округ хутора – годящий вал.

Місяць неначебто висвітлював своїм сяйвом не лише самі речі, але й їхні приховані, потаємні душі.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

Озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходя по долині.

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують.

Не я пишу це мною пише Бог.

Пам’ятайте серцем наша мова — пісня.

А ти співаєш душу всю проймаєш.

Тільки вітер слово скаже забринить пшениця.

Мало прожити життя треба життя розуміти.

І диво дивне сталося і з ним: совість заговорила!

Прийде осінь: у засіках буде хліб золотий.

Повторюю з гордістю сина: для мене лишається дивом із див моя Україна.

Друзі розповіли про подробиці: втеча готувалась давно.

Ідея проста: за всіма правилами науки змоделювати Київ.

Була б охота знайдеться робота.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Впаде мороз на яблуневий цвіт залишимося без врожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося із ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

Прийде осінь у засіках буде хліб золотий.