Казка про кольорові фарби
В одному місті жила маленька дівчинка Оксанка, яку дуже всі любили, бо вона була весела та гарна. Одного разу Оксанці на день народження подарували різні подарунки: ведмедика, м’ячик, ляльку.
А Сашко приніс в подарунок кольорові фарби. Оксанці всі подарунки дуже сподобались, але найбільше – подарунок Сашка.
Фарби були яскраві і гарні, різних кольорів: жовті, зелені, червоні, білі, сині, коричневі, чорні. Але дівчинка не вміла користуватися фарбами, взяла пензлик, вмокнула у водичку і всі фарби змішала. Потім іменинницю і всіх гостей запросили до святкового столу. І Оксанка зовсім забула про свої фарби. Коли всі гості розійшлися, вона лягла спати, і міцно заснула.
І бачить вона незвичайний сон: всі її подарунки сидять веселі і гарні, а фарби, які змішалися на столі, плачуть.
Ведмедик питає їх: „Фарби, що трапилось, чому ви сумуєте?” Червона фарба відповідає: „Як мені не сумувати, я була така гарна, яскрава, любила малювати квіти, а мене перетворили в брудну, змішали з чорною фарбою”.
Зелена фарба теж почала жалітися: „ Я дуже люблю малювати зелену травичку, але тепер я не схожа сама на себе”.
Жовта фарба крізь сльози мовить: „А я завжди малювала жовте сонечко і посміхалася, а зараз я не можу намалювати сонечко, бо воно стане дуже темним. Всі фарби заплакали разом: „Що ж нам робити?!”
І тут обізвалась лялька: „Не плачте, фарби, я знаю, що потрібно робити. Я бачила, як одна дівчинка вміє поводитись з фарбами. Вона брала чистий пензлик, вмочала у воду, потім в одну із фарб і починала малювати, потім мила пензлик у чистій воді і брала ним іншу фарбу і продовжувала малювати. А після завершення малюнку, дівчинка добре мила пензлика, витирала серветкою і ставила у склянку голівкою вверх, щоб не зашкодити і не пом’яти зачіску пензлика”...
Оксанка прокидається і біжить до своїх іграшок і фарб. Взяла дівчинка фарби і тихесенько їм сказала:
- Вибачте мені, будь ласка, я зрозуміла, як потрібно вами користуватися. Я більше ніколи не буду вас бруднити.
Дівчинка подивилась на ляльку, ведмедика, м’ячика, і їй здалося, що вони їй посміхнулися, бо вони були раді, що Оксанка зрозуміла, як потрібно малювати фарбами, так, щоб вони завжди мали свій гарний колір.