Олень та його товариш
Захотілося молодому оленю по білому світу побродити, нові місця подивитися.
– Відмовляти не стану, – сказав йому батько, – але знай: нелегко тобі буде, зазнаєш горя в чужому краю.
– Нічого!.. Я збираюся не один, а з товаришем…
– Розкажи що-небудь про нього.
– Ми йшли вузенькою стежкою. Дорогу перегородив великий камінь, обійти його було неможливо. Тоді мій товариш уперся плечем і відсунув камінь убік. Ось він який!
– Твій товариш сильний, – похвалив старий олень.
– Але все-таки я буду хвилюватися за тебе.
– Коли ми поверталися додому, на товариша з дерева раптом кинулась рись. Але він не розгубився, струснув рись зі спини і переміг її у відкритому бою!
– Безперечно, твій товариш відважний та спритний. Але все ж таки я буду хвилюватися за тебе.
– А ось послухай ще про нього. Гуляли ми, і нам захотілося пити. Але по дорозі до водопою товариш почув запах якогось хижака. «Нам загрожує небезпека!» – шепнув він мені, і ми помчали, як вітер.
– Твій друг розумний та обережний. Але я буду хвилюватися, поки не побачу тебе, – зітхнув старий олень.
– А потім ми відпочивали в лісовій гущавині. Бачимо: вовк ганяється за козеням і ось-ось наздожене його. Мій товариш не всидів у кущах. Він кинувся навперейми вовкові і так ударив його рогами, що той з переляку ледь зі шкури не вискочив.
– Це найкраще, що ти міг сказати про нього, – зрадів старий олень.
– Твій товариш благородний. Тепер, синку, я за тебе спокійний.