9 клас. Микола Гоголь "Тарас Бульба"

"То був один із тих характерів, які могли з'явитися лише тяжкого XV сторіччя в напівкочовому закутку Європи, коли панували праведні й неправедні уявлення про землі, що стали якимись суперечливими й неприкаяними, до яких належала тоді Україна".

"О, та з нього буде з часом добрий полковник! — тішився старий Тарас. — Їй-богу, добрий буде полковник, та ще такий, що й батька заткне за пояс!»

«— Е-е, та ти, як я бачу, материн мазунчик! — промовив Бульба».

«Справді, вигляд його міг викликати якусь довіру: верхня губа в нього була просто таки страхітлива; потовщала вона напевне від якоїсь сторонньої причини. У бороді того ... було не більше, як п'ятнадцять волосків, та й то тільки з лівого боку".

"Він узяв собі за правило, що в трьох випадках завжди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не поважали старшину і стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною вірою й не прадідівських звичаїв і, нарешті, коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких він вважав конче потрібним усяк час уживати зброї на славу християнства".

"Його взяли за серце сльози бідної матері, і тільки це тепер його смутило й змушувало в задумі хилити голову."

"І не раз дивувався старий Тарас, бачучи, як ..., ведений самим лише п'янким захватом, кидався туди, куди б ніколи не насмілився розважний і розумний, і самим скаженим своїм натиском чинив такі дива, що не могли начудуватися й бувалі козаки".

"На одній із них сидів високий Янкель, і довгі кучеряві пейси його розвівалися з-під жидівської ярмулки щоразу, коли він гецав на коняці, довгий, як верства при дорозі."

"Вона терпіла наругу, навіть стусани, ласку бачила тільки з милості; була вона чимось зайвим серед цієї громади нежонатих лицарів, яким гуляще Запорожжя надавало суворого чару. Безутішна молодість промайнула перед нею, і її прекрасні свіжі лиця й груди одцвіли без поцілунків і вкрилися дочасними зморшками."

"Знову виринула перед ним, як із темної морської безодні, горда жінка. Знов блиснули в його пам'яті прекрасні руки, очі, сміхотливі уста, густе темно-горіхове волосся, що кучерями стелилося на грудях..."

Довге й чорне, як вугілля, волосся, нечесане й розпатлане, вибивалося зпід темної, накинутої на голову хустки. І чудний блиск у погляді, і мертвотна смаглявість обличчя з гострими рисами спонукали до думки, що це була мара.

"Тоді вийшов наперед найстаріший за всіх роками в Запорозькому Війську .... У великій пошані був він у всіх козаків; двічі вже вибирали його кошовим, і на війні він був дуже добрий козак, але давно вже постарів і не бував ні в яких походах;..."