2 Микола Гоголь. "Тарас Бульба"

— У воєводи є дочка-красуня. Святий Боже, яка красуня! Він задля неї і вчинив це, перейшов до них. Коли чоловік закохається, то він тоді мов підошва: її як намочиш у воді, то гни як хочеш — вона буде гнутися...

"Буде весілля зараз, як тільки проженуть запорожців. Пан Андрій обіцявся прогнати запорожців"

— І ти не вбив його на місці, того чортового сина? І ти бачив його в лице?

— ... Ось яка моя рада: не гаючи часу, гнатися за татарином, бо він не буде з награбованим добром дожидати нас, а миттю розсіє його так, що й сліду не знайдеш. А хіба ти, пане бравий полковнику, забув, що в татарів у руках теж наші товариші, що коли ми тепер їх не визволимо, то життя їхнє буде запродане в довічну неволю поганцям, а це ще гірше від лютої смерті?

— Ні, оманлива твоя рада... Ти, видно, забув, що в полоні тут зостаються наші, захоплені ляхами? Ти хочеш, щоб ... ми ... покинули братів своїх на те, щоб із них живих здерли шкуру або, пошматувавши на клапті їхнє козацьке тіло, розвозили б їх по містах і селах, як уже зробили вони з гетьманом та найкращими лицарями українськими.

— Прийшла черга й мені промовити слово, пани-браття! От скільки живу я на світі, а не чув ніколи, пани-браття, щоб козак покинув де своїх товаришів, а чи продав кого з них. Так ось яке моє слово: ті, кому милі захоплені татарвою, хай женуться за татарами, а кому милі ці, що в лядській неволі, хай зостаються.

звільнив з турецького полону шістдесятьох чотирьох козаків-невільників, вернулися додому зі славою і здобиччю; цей подвиг оспівували кобзарі; пропив він і прогуляв усе, у всіх напозичав у Січі, а до того ще й прокрався, як останній злодій

під час бою забрав гаман з червінцями, турецький ніж, оздоблений самоцвітами, зняв із грудей убитого ним ляха торбинку з тонкою білизною, коштовним сріблом і кучериком дівчини

накинув польському хорунжому мотузку на шию, зв'язав руки й ноги, прив'язав до сідла й поволік по полю

нагнувся під час бою, щоб познімати з убитого гаманець з червінцями, торбинку з тонкою білизною, коштовним сріблом, турецький ніж, оздоблений самоцвітами

давно вже постарів і не бував ні в яких походах; не любив він і поради давати нікому, а любив старий вояка лежати на боці в козацькім колі й слухати оповідки про всяку бувальщину та козацькі походи; ніколи не встрявав він до їхніх розмов, а тільки слухав та притискав пальцем попіл у своїй носогрійці, якої ніколи не випускав з рота

у бою з ляхами спересердя посік на капусту першого, що трапився під руку; багатьох вершників збив із коней, доставши списом і вершника, і коня, добувся до гармашів і відбив одну гармату

помчав, як молодий хорт, найкращий, найпрудкіший і наймогутніший у зграї; як колос пшеничний, підрізаний серпом, як молоде ягня, що почуло під серцем лезо ножа, схилив голову і впав на траву мовчки

налетів, мов шуліка, що колами ширяє в небі, рятуючи Бородатого

неначе орли оглядали навколо себе поле і свою долю

збиті в гурт, як овечки в кошарі, стомлені боєм вершники