10 кл Контрольна робота «Творчість Івана Нечуя-Левицького й Панаса Мирного»

… циганська голка

… як макітра; довга швайка

… пташка крилами

… великою булавою

… цяцька малу дитину

… осавула на панщині

… павук на павутинні

«… Козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці – вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари».

«Та такий з його косар: такий жвавий, такий робочий – невтомний! Усьому лад дає, усім перед веде – отаманує. А через місяць йому об'явлено, що тепер він піщанський громадянин ...»

«... він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх в руках».

«Який гарний парубок, хоч і білявий, які в його веселі очі!»

«Він ніколи не сміявсь гаразд, як сміються люди. Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались…»

Через два тижні парубок заслав старостів до Мотрі, і старі пішли на розглядини до Довбишів.

Восени Мотря народила сина. Кайдашиха полюбила онука, няньчила його, й сварки трохи стихли.

Недалеко від міста Богуслава, біля річки Росі, розкинулося село Семигори.

На третій день різдва Мотря витягла з скрині нову спідницю, привезену од батька. Спідниця була дуже гарна та рясна, зелена з червоними густими рожами.

Кайдаша ноги самі понесли його до шинку.

Мелашка була молода й негожа до важкої роботи, і свекруха почала її лаяти та глузувати з неї.

Розв’язка

Кульмінація

Експозиція

Розвиток дії

Зав’язка

«… Молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина – дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, призвичаїла до роботи. Хазяйка уподобала наймичку, а наймичка – хазяйку».

«Жінка жонатого чоловіка? покритка-дівка?.. Ні жінка, ні дівка, а замужня вдова... Гріх перед Богом, – чим його замолити? Сором перед людьми, – чим його змити?.. А ще ж, може, і каратись за це прийдеться – хоч не на сім, то на тім світі...»

«… була стара-стара, як молоко біла, як сухар суха. Уже й літом з хати не вилазила, — хіба у палючий день вийде, було, з хати, сяде на призьбі, складе свої сухі сині руки на колінах та й гріється проти сонця».

«Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітами, вона й трохи не була схожа на селянок, часто запечених сонцем, високих, дуже неповоротких дівчат. Маленька, кругленька, швидка і жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою».

«Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина».

убиває панського сторожа

отримує за службу орден Георгія

відмовляється за гроші від одруження з Галею

вішається з горя

пішов на заробітки в чужі краї, повернувся з грошима, купив хату і землю.

«Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то б вони помирились».

«Горенько моє! Це ж, видно, й мені не краща доля судилася: розбишацька дочка — розбишацька й жінка!..»

«Та бач, дочко, ти не ходиш до панів, а мене пани й попи просять варити обід, кличуть до себе в покої вечерять, ще й у покоях кладуть спати...»

«Постривай же, свекрухо, не буду я більше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти».

«Знаєш, сину, яка моя рада? ... Приймайся краще коло землі. Сам хазяїном станеш... »

Пихатість та бажання похизуватися

Порятунок від злої свекрухи

Причина сварки між свекрухою і невісткою

Мірило спадщини — городу

Передвісники біди

Сім’ї старих Кайдашів та Карпа із Мотрею