Три головні перепони на шляху інклюзії

Наталія Компанець, експертка з питань інклюзії та дитяча психологиня, розказала про впровадження інклюзії в освіті та головні проблеми цього процесу.

Проблема 1. Бракує ІРЦ

ІРЦ – інклюзивно-ресурсні центри. У Києві їх відкрито десять. Хоча, згідно з нормативом, один міський ІРЦ має охоплювати 12 тисяч дітей (і нейротипових, і особливих: усіх). У Києві 504 тисячі дітей, відтак мусить бути 42 ІРЦ. Якщо дітей більше – центр має залучати додаткових спеціалістів. Проте спеціалістів не вистачає. В такому випадку навантаження працівників ІРЦ стає більшим. А це призводить до емоційного вигорання людей.

Проблема 2. Батьки залишають мало часу на роботу спеціалістів з дитиною

Ще одна проблема, яку продукує нестача центрів та спеціалістів – скорочення часу на роботу з дитиною. У випадку, коли в ІРЦ черга на два-три місяці, а в школу чи в садочок треба вже незабаром, цей час скорочують. Це призводить до того, що потім уся робота із соціалізації ляже на плечі вчителів, працівників закладів освіти.

Проблема 3. Система освіти не оплачує асистентів учителів

Наступний момент. Згідно із законодавством, в інклюзивних класах або групах є асистент педагога. Він один на трьох учнів з особливими освітніми потребами. Якщо дитина у важкому стані, для неї виділяється окремий асистент педагога. Може також бути окремо асистент дитини: допомагає пересуватися, якщо це потрібно, та контактувати з учнями й педагогами, якщо це вкрай важко самій дитині.

Проте на асистентів дитини в інклюзивних класах держава гроші не виділяє зовсім. Хіба що є можливість попросити соціальні служби, аби вони виділили людину. Проте ця людина навряд чи буде педагогом, може не мати відповідних знань чи вмінь для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

Також асистенти можуть мінятися доволі часто, а це іноді травматично для дітей.

Інший варіант – батьки самі можуть бути асистентом дитини. Але це теж не дуже вдала ідея. Ми маємо соціалізувати особливу дитину. А батьки більше оберігають таких дітей від соціуму або обергіають той чи інший колектив від своєї особливої дитини, відтак обмежують і зачиняють їй канали можливої комунікації.

Державою передбачені лише освітні субвенції. На кожну осробливу дитину виділяється 27 тисяч гривень на кожен рік. 30% цих коштів йдуть на закупівлю спеціального обладнання для цієї дитини. Решта грошей йде на оплату корекційних заходів для поліпшення навчання та соціалізації.

Багато чого лягає на плечі самих вчителів та батьків. Їм доводиться виконувати значно більше роботи, ніж треба було б, саме через описані проблеми.

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.