і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Взяти участь
Поспішайте взяти участь у вебінарі Особливості вивчення англійської мови у 1 класі за методом асоціативних символів.
До початку вебінару залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд

Подарунок на суму понад 1921 грн перетворить вчителя на корупціонера: правда чи міф?

Заглиблюємось в «Букву» закону у пошуках істини.

Нещодавно у FB-спільноті Studena.Правозахист було опубліковано допис, у якому повідомлялось, що законом не заборонено вітати працівників освіти подарунками. Проте, є один важливий нюанс – ціновий ліміт подарунків на рік 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб. Представники спільноти посилаються на закон України «Про запобігання корупції».

Та чи правда, що освітяни можуть стати в один ряд з корупційними правопорушниками? Розбираємось із цим питанням.

У частині другій Статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» зазначено:

Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність (…), якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово. Сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

У спільності Studena.Правозахист прокоментували свій допис

На думку представників FB-спільноти Studena.Правозахист, вчителі безпосередньо належать до осіб, які надають публічні послуги. 

Представники команди спільноти, посилаючись на лист Мін’юсту «Щодо надання роз'яснення термінів, які застосовуються у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення"», приводять як аргумент витяг з документа і публікують власний коментар:

«Сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їхньому управлінні».

Тобто, в розумінні Закону вчителі надають публічні послуги з освіти, виходячи з цього, дія Закону розповсюджується і на них.

Однак, перелік суб’єктів, на яких поширюється дія закону, не містить прямого посилання на освітян, а лише розмите «особи, які надають публічні послуги». А законом тлумачення поняття «публічні послуги» не визначено.

Особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом), – пункт «б» частини другої статті 3 закону України «Про запобігання корупції».

Проте, лист Мін’юсту був спрямований на роз’яснення термінів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (1508-17), який втратив чинність 5 січня 2011 року і вже не має юридичної сили. До того ж, лист не може встановлювати правові норми, оскільки не відіграє нормативної ролі, а несе, радше, уточнювальну роль.

Звернімо увагу і на те, що жоден закон не визначає освіту як публічну послугу, та і вичерпне визначення терміну «публічні послуги», як таке, відсутнє у чинному законодавстві. Тож, долучення до суб'єктів, на яких розповсюджується дія закону «Про запобігання корупції» вчителів є безпідставною.

За коментарем ми звернулись до юриста з багаторічним досвідом роботи в освітній сфері Володимира Багрія.

За відсутності в Законі України «Про запобігання корупції» визначення терміну «публічні послуги», ми не можемо однозначно стверджувати, що освітня діяльність вчителів підпадає під це поняття. Зважаючи на це, доречно керуватись лише переліком осіб, який міститься в підпункті «б» пункту 2 частини першої статті 3 Закону. Саме цих осіб – аудиторів, нотаріусів, приватних виконавців, оцінювачів, а також експертів, арбітражних керуючих, незалежних посередників, членів трудового арбітражу, третейських суддів під час виконання ними цих функцій, інших осіб, визначених законом – і варто вважати суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону. Освітян серед них немає. До того ж, майже всі вищезазначені особи є суб’єктами комерційної діяльності.
Не думаю, що посилання FB-спільноти Studena.Правозахист на лист Міністерства юстиції України від 18.12.2009 N 967-0-2-09-22 «Щодо надання роз'яснення термінів, які застосовуються у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення"» є коректним.

В цьому листі Міністерство юстиції України розяснює термін «публічні послуги», який міститься в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення»(1508-17) шляхом посилання на Загальні положення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. N 90-р. 

Отже, норму Закону розтлумачив орган виконавчої влади (а не Конституційний Суд України) та ще й за допомогою положень підзаконного акту (розпорядження Кабінету Міністрів України). На мою думку, це пряме порушення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не варто забувати і те, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «ОлександрВолков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)). 

Тож, якщо б законодавець мав намір розповсюдити дію Закону України «Про запобігання корупції» на вчителів, це було б прописано чітко і однозначно, з дотриманням принципу правової визначеності.

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь