«Не бачу підстав для оптимізму»: Лікарчук про майбутнє української освіти

Освітній експерт Ігор Лікарчук виставив об'ємний пост, присвячений майбутньому української освіти. Він написав, що новопризначений міністр освіти Андрій Бутенко — чотирнадцятий за часи Незалежності. Лікарчук працював із 11 із них. А діяльність іще 27, які керували українською освітою, починаючи із 1917 року, досліджував. У зв'язку із чим зробив кілька висновків про те, що очікує українську освіту.

На його думку, майбутнє міністра можна достатньо точно прогнозувати ще до його першого робочого дня. Адже вже видно його професійний досвід, управлінську логіку і ті проблеми, які він вважає головними.

Лікарчук вважає, що перед новим міністром освіти стоять наступні виклики:

Втримати українську ідентичність

Експерт наголосив, що в українську освіту сліпо імплементуються підходи, які запозичені в інших країнах без огляду на наші реалії. Українська освіта повинна виховувати громадянина, який здатний бути конкурентоспроможним у світі, але не перестає бути українцем.

Повернути повагу до фундаментальних знань

Змінивши шкільну парадигму зі «школи як храму знань» на «школу як місце розваг та перебування», ми отримали покоління, яке очікує, що навчання має бути легким, а успіх — швидким. Гейміфікація, кліпове подання матеріалу та прагнення перетворити урок на шоу — це суттєвий крок до деградації освітньої політики, — написав Лікарчук.

У результаті знання стають другорядними перед успішним проходженням тестів. Школи перетворилися на курси для підготовки до НМТ.

Чесно кажучи, у попередній професійній діяльності нового міністра я не побачив ознак того, що проблема повернення фундаментальних знань є для нього одним із ключових пріоритетів, — вказав експерт.

Подолати фасадний менеджмент

Мова про управлінські рішення, які приймаються не заради покращення якості навчання, а заради створення видимості діяльності: презентації, звіти про цифровізацію, проведення фестивалів чи форумів. Реальні ж реформи — не проводяться.

На думку Лікарчука, потрібно повернутися до реального стану речей, а це вимагає від міністра здатності бачити не тільки слайди презентацій.

Повернути вчителя до інтелектуальної еліти

Експерт підкреслив, що останнім часом учитель перетворюється на надавача послуг, а школа — на сервісну установу. Водночас педагогіка ніколи не була і не може бути сферою послуг. Учитель не продає знання і не виконує забаганки «клієнта». Він формує людину. А отже — майбутнє країни. Саме тому повернення вчителю статусу інтелектуальної еліти — це не питання престижу професії. Це питання національної безпеки.

Повернути професійну дискусію

Лікарчук вказав, що за останні роки українська освіта майже втратила культуру професійної дискусії. Інша думка або не звучала зовсім, або подавалася як прояв консерватизму, небажання змін чи навіть спротиву реформам.

У результаті МОН дедалі більше втрачало здатність чути критику. Це почало сприйматися як загроза. Експерт вважає, що міністр освіти не повинен боятися людей, які думають інакше. Якщо він оточує себе лише однодумцями, він дуже швидко починає жити у світі, де всі рішення здаються правильними, а всі реформи — успішними.

Чи буде новий міністр говорити «ні»?

За словами експерта, це чи не найголовніша професійна навичка, про яку часто забувають.

Тому, оцінюючи перспективи нового міністра, варто поставити лише одне запитання: чи є в його професійній біографії приклади, коли він був готовий сказати «ні» впливовим людям, інституціям чи обставинам заради принципів, у які вірив? — написав Лікарчук.

Він зазначив, що поки не бачить достатніх підстав для великого оптимізму. А професійний шлях, публічна діяльність нового міністра освіти і ті пріоритети, які досі були помітні, поки що не дають підстав очікувати принципової зміни освітньої політики. Але підтвердити це зможе тільки час, тож Лікарчук побажав новому очільнику МОН спростувати його побоювання, адже в такому разі виграє українська освіта, що важливіше за будь-які амбіції.

Фото: Zahid.net