У цій статті розкривається роль шкільної бібліотеки в умовах воєнного часу як важливого осередку збереження національної пам’яті та виховання патріотизму. Обгрунтовано нові підходи до краєзнавчої роботи, яка сьогодні базується на принципах пам'яті, психології та приналежності, допомагаючи учням, зокрема дітям ВПО, відчути зв’язок із громадою через її історію. Стаття розповідає про досвід, де навіть під час тривог використовуються інтерактивні методи, такі як «Жива книга» району та зустрічі в укриттях. Окрему увагу приділено унікальній колекції керамічних виробів з Опішні, що за роки стала для школи символом незнищенності української культури та містком між мирним минулим і вірою в майбутнє. Стаття підкреслює, що доки в бібліотеці живе слово та інтерес до свого рідного краю, доти залишається незламною і сама Україна.



