Мінно-вибухові загородження (МВЗ) - це військові укріплення для зриву атак противника.
МВЗ- поділяються:
1.протипіхотні - протипіхотні мінні поля, поодинокі міни та фугаси, міни-сюрпризи;
2. протитанкові - протитанкові мінні поля, окремі міни, фугаси;
3.протидесантні - протитанкові, протипіхотні та протидесантні (плаваючі, донні) міни;
4. протитранспортні - протитранспортні міни - спеціальні міни та фугаси, застосовані для руйнування дорожнього полотна та залізниць, мостів, тунелів та дорожніх споруд.
Ефективність застосування МВЗ оцінюється:
1. втратами, яких зазнав противник при їх подоланні;
2. зниженням темпу його просування та затримкою на загородженнях.
Обидва ці чинники сприяють зриву наступу або відбиттю атак противника.
Поява систем дистанційного мінування (СДМ) внесла корінні зміни в теорію та практику застосування загороджень, а саме: - оперативність їх застосування та можливість впливати на всю глибину бойових порядків військ противника, використовуючи авіацію і ракетно- артилерійські системи із здійсненням оперативного прикриття підрозділів і об'єктів мінними полями.
Поряд з крупногабаритними СДМ застосовуються наземні та повітряні дрони. СДМ можуть застосовуватися не тільки в обороні, що було традиційним, але й у наступі, при відході (для затримки підрозділів противника, що переслідують), а також в інших видах бойових дій і оперативно- тактичних ситуаціях.
Нажаль сучасних СДМ у нас обмаль. США передали ЗСУ спеціальні 155-мм снаряди RAAMS для дистанційного мінування з артилерійських установок. Максимальна дальність стрільби цими снарядами становить 18 км. Всередині снаряд несе 9 протитанкових мін або ж 36 протипіхотних.
У свою чергу, мінно-вибухові загородження поділені на: керовані та некеровані.
Інженерні загородження використовуються на першому та другому ступенях готовності.
На першому ступені – на передових позиціях, перед переднім краєм та у проміжках між підрозділами.
На другому ступені – у глибині оборони, на шляхах відходу передових загонів та підрозділів бойової охорони.
Керовані загородження після їх встановлення можуть утримуватися в бойовому або безпечному стані і переводитися з одного стану в інший по кабелях та іншими каналами керування. Основу мінно-вибухових загороджень, які встановлюються перед позиціями підрозділів та у районах оборони, складають мінні поля.
Протитанкове мінне поле (ПТМП) має розміри по фронту 200–300 м і більше, а в глибину 60–120 м і більше. Міни встановлюють у 3–4 ряди з відстанню між рядами 20–40 м і між мінами в ряд 4 та 5,5 м для протигусеничних та 8 або 11 м для протиднищевих мін.
Витрата мін на 1 км фронту мінного поля може становити: протигусеничних 750–1000 мін; протиднищевих 300–400 мін.
На особливо важливих напрямах ПТМП можуть установлюватися із завищеною витратою мін на 1 км фронту: 1000 та більше протигусеничних; 500 та більше протиднищевих.
Протипіхотне мінне поле (ППМП) встановлюють перед переднім краєм і, як правило, перед протитанковим мінним полем для його прикриття.
Розміри:
- по фронту від 30 до 300 м і більше;
- у глибину 10–50 м і більше.
Кількість рядів 2–4.
Усі загородження (встановлені або розвідані) фіксуються, тобто визначається їх точне положення стосовно орієнтирів, які є на місцевості і топографічній карті.
На кожне мінне поле або групу мін складають формуляр у трьох примірниках, які передають у штаб частини.
Встановлені мінні поля повинні знаходитися під постійною охороною та спостереженням. При усіх змінах у мінних полях робляться помітки у формулярі.
Інтернет ресурс:
•https://buklib.net/books/37612/ https://www.ukrinform.ua/tag-minuvanna
•https://khoda.gov.ua/shho-take-zasobi-distanc%D1%96jnogo-m%D1%96nuvannja%3F
.
