+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Еволюція фортифікацій та боротьба з ними

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Совенко Олександр В’ячеславович

учитель історії та захисту вітчизни (І категорії)

КЗ СОР “Обласний ліцей-інтернат

Спортивного профілю “Барса

ЕВОЛЮЦІЯ ФОРТИФІКАЦІЙ ТА БОРОТЬБА З НИМИ

Постановка проблеми. В умовах неоголошеної війни Росії з Україною постає проблема захисту кордонів нашої країни від агресора. Будівництво будь-яких фортифікації не панацея, не спосіб зупинити ворога, а скоріше затримати на певний час, аби краще підготуватися до військового зіткнення. Будівництво і використання оборонних споруд – одна з найбагатших сторінок вітчизняної історії. Українські землі завжди притягували різноманітних загарбників до чужого добра. Не були довговічними дипломатичні угоди. Як наслідок по всій території України існує безліч споруд, які будували наші предки для того, аби убезпечити себе від ворожих нападів. [1. с. 188]

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні науковці, дослідники й фахівці надають багато уваги цій проблемі. Так, у своїй статті А. Гуцал ознайомлює нас з укріпленнями, які зводили представники чорноліської культури в епоху раннього заліза, В. Грицюк проводить огляд розвитку військово-інженерного мистецтва скіфів. М. Кучера досліджував Змієві вали,
В. Бережинський – фортифікаційні споруди Київської Русі, О. Лесик та
О. Мацюк обстежували замки, фортеці та монастиpі України XIII–XVII ст.
В. Пірко, М. Саппа, Г. Заїка, А. Бойко досліджували фортифікацію Південно-Східної України, укріплення Української та Дніпровської ліній, а О. Сіткарьова – історію проектування та будівництва Києво-Печерської фортеці в XVIІІ–ХІХ ст. Питаннями розвитку фортифікаційних ідей в СРСР цікавився К. Назаренко, аналізували загальну картину будівництва фортифікаційних споруд на західних та південно-західних кордонах та досліджували окремі укріплені райони, чи їх складові частини. Але досі комплексного наукового дослідження питання розвитку довготривалої фортифікації на теренах України проведено не було.

Метою статті є дослідження еволюції фортифікацій та боротьба з ними.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фортифікація (від лат. fortificatio ‒ зміцнення) ‒ галузь військово-інженерного мистецтва, що охоплює теорію і практику укріплення (фортифікаційне обладнання) місцевості, як при завчасної військово-інженерній підготовці театрів воєнних дій і території країни, так і в ході війни з метою підвищення боєздатності Збройних сил, збільшення їх бойової ефективності, захисту військ, органів управління, населення та об'єктів господарства від впливу засобів ураження противника. При цьому фортифікаційне обладнання включає зведення комплексів фортифікаційних споруд відповідно до оперативно-стратегічних або тактичних планів.

За своїм призначенням фортифікаційні споруди підрозділяються:

  • на споруди для ведення вогню (окопи, траншеї тощо);

  • спостереження й управління (спостережні й командні пункти);

  • захисту особового складу (щілини, бліндажі, притулки), військової техніки й матеріальних засобів (котловані укриття, укриття закритого типу);

  • укриття сполучення (хід сполучення, потерни — галереї під землею або усередині споруди).

Раніше до фортифікаційних споруд відносилися також такі види штучних перешкод, як рови, ескарпи, контрескарпи, надовби й інші, тому що вони були невід'ємними елементами фортифікаційних укріплень типу замка, фортеці, форту. Під час Другої світової війни штучні перешкоди стали самостійним елементом укріплених позицій, що отримали назву невибухових загороджень. Конструктивно фортифікаційні споруди поділяються на відкритого й закритого типу. У спорудах відкритого типу (щілина, окоп, траншея) захисні конструкції влаштовуються не по всьому їхньому контурі й вхід у них не захищений. Такі споруди в 1,5-2 рази знижують радіус поразки при вибуху ядерних боєприпасів, а також забезпечують захист від куль, осколків снарядів, мін, авіабомб.
[2.
c. 309 ]

За умовами зведення й експлуатації фортифікаційні споруди поділяються на довгострокові й польові.

Довгострокові ‒ зводяться головним чином у мирний час із довговічних і міцних матеріалів (залізобетон, броня та інше). Такі фортифікаційні споруди обладнуються системами енерго- та водопостачання, каналізації, вентиляції, що забезпечують можливість тривалого бойового застосування.

Польові фортифікаційні споруди застосовуються, як правило, у воєнний час. Для їхнього устрою використовуються переважно місцеві матеріали (круглий ліс, хмиз, камінь тощо), а також елементи й конструкції промислового виготовлення зі сталі, залізобетону, дерева. Конструкції фортифікаційних споруд розвивалися й удосконалювалися в залежності від засобів і способів збройної боротьби, а також від загального рівня розвитку техніки. [3 c. 170]

Після Кримської війни 1853-56, франко-пруської війни 1870-71 і російсько-турецької війни 1877-78 у зв'язку з появою нарізної зброї у фортифікації широке поширення набула система польових укріплень у вигляді суцільних позицій, що складалася з окопів, бліндажів і укриттів. До зведення укріплень стали залучатися всі війська, для цього їх постачали шанцевим інструментом. У довготривалій фортифікації у зв'язку з появою масових армій і підвищенням далекобійності артилерії був розроблений новий тип фортових фортець з винесеними вперед двома поясами фортів і укріпленнями в проміжках між ними. Для захисту від бризантних і фугасних снарядів, які були створені наприкінці 19 в., під час будівництва фортець стали застосовувати бетон і броньові конструкції, що вимагало подальшого розвитку теорії фортифікації. До початку 20 в. все це виділилося в самостійну галузь військово-інженерного мистецтва, а теоретична та практична області застосування фортифікації були обмежені питаннями влаштування укріплень та їх використання. [2 c. 309]

Війська Вермахту в початковий період війни з Радянським Союзом зазвичай обмежувалися застосуванням самообкопування і пристосуванням до оборони населених пунктів; лише після поразки під Москвою вони стали створювати оборону, що складалася з двох оборонних смуг загальною глибиною 10-15 км. Радянські війська в початковий період Німецько-радянської війни широко використовували підготовку в тилу оборонних рубежів і ліній оборони оперативного і стратегічного значення; для їх влаштування залучалися спеціальні формування та місцеве населення. З 1943 основним елементом укріплення військових позицій Червоної Армії стала система траншей і ходів сполучення в поєднанні з деревоземляними, буто-бетонними, залізобетонними і броньовими спорудами. Конструкції та типи фортифікаційних споруд були значною мірою вдосконалені, надземні габарити зменшилися, захисні властивості підвищилися. Підвищуючи стійкість оборони, польова фортифікація в цьому сприяла успіху бойових дій радянських військ.

У ході 2-ої світової війни пануючою формою в фортифікації стали укріплення, що влаштовувалися військами в інтересах забезпечення бою (операції). Поступово збільшувалася глибина позицій і смуг в обороні, обладнувалися тилові оперативні та стратегічні оборонні рубежі, вихідні плацдарми для наступу. У глибокому тилу проводилася підготовка до оборони міст і великих населених пунктів, здійснювалися фортифікаційні заходи для захисту населення і та об'єктів від авіаційних ударів противника.

У післявоєнний період у зв'язку з появою зброї масового ураження завдання фортифікації розширилися і ускладнилися. У польовій фортифікації намітилися тенденції до уніфікації споруд, їх будівництву із збірно-розбірних конструкцій промислового виготовлення при максимальній механізації робіт, широкому застосуванню при обладнанні позицій землерийних машин. У довготривалій фортифікації поряд з розробкою і впровадженням нових типів споруд зберігають значення конструкції з монолітного та збірного залізобетону. У сучасних умовах фортифікація продовжує відігравати важливу роль при вирішенні тактичних, оперативних і стратегічних завдань.

В умовах російської агресії Україна розпочала впроваджувати в життя амбіційний проект захисту своїх рубежіва відомий як проект “Стіна”, або Європейський вал - прикордонний мур, котрий має підвищити рівень безпеки на суходільному кордоні України та Російської Федерації. Проект презентований Арсенієм Яценюком на засіданні Кабінету Міністрів України 3 вересня 2014 року. Пропонується впродовж шести місяців облаштувати оборонні споруди, системи спостереження, рокади на всій довжині кордону. Також має бути облаштоване морське узбережжя держави та демаркаційна лінія на межі Кримської автономії [4; 5].

З весни 2014 в суспільстві виникли ідеї укріплення неделімітованого впродовж 23 років незалежності кордону. Ідею підтримали Ігор Коломойський та Сергій Тарута. Дніпропетровська облдержадміністрація ще 12 червня 2014 розробила інженерний проект і техніко-економічне обґрунтування так званої Стіни Коломойського та передали на затвердження в Адміністрацію Президента.

10 вересня 2014 року на засіданні Кабінету міністрів Президент Петро Порошенко доручив розпочати спорудження фортифікаційних укріплень на кордоні з Росією - почато першочергові роботи щодо фортифікаційного обладнання і встановлення систем інженерного загородження. Планується створити 2 оборонні рубежі, обсяг робіт становить близько 1500 кілометрів траншей і ходів сполучення, понад 8 тисяч окопів для техніки, понад 4000 бліндажів, створення 60-кілометрового невибухового загородження [6].

1 жовтня Державна прикордонна служба України повідомила, що проект “Стіна” реалізується у Чернігівській, Сумській і Харківській областях [4].

Для боротьби з фортифікаційними спорудами використовують наступне:

  • Самохідна гаубиця 2С5 Гіанцинт-С призначена для ведення контрбатарейної боротьби, руйнування довготривалих вогневих точок і польових споруд, подавлення тилів пунктів управління, боротьби з тяжкою самохідною артилерією і танками противника;

  • Самохідна гаубиця 2С19 “МСТА-С” призначена для знищення тактичних ракетних засобів та далекобійної артилерії противника, знищення живої сили, вогневих засобів та бойової техніки на марші, в місцях зосередження та в опорних пунктах, ураження органів управління та тилу противника;

  • Самохідна гаубиця 2С3 “Акація” призначена для знищення бронетанкової техніки, артилерії і мінометів, а також живої сили противника, руйнування його польових споруд і загороджень, боротьби з танками та іншими броньованими засобами;

  • Гаубиця 2А65 “МСТА-Б” призначена для знищення тактичних засобів ядерного нападу, артилерійських та мінометних батарей, танків та інших броньованих засобів, руйнування польових фортифікаційних та інших оборонних споруд, знищення живої сили та вогневих засобів, пунктів управління, засобів протиповітряної та протиракетної оборони;

  • Гаубиця Д-30 призначена для знищення і подавлення живої сили противника, відкритої та яка знаходиться в укриттях польового типу; знищення і подавлення вогневих засобів піхоти противника, руйнування дзотів та інших споруд польового типу, пророблення проходів у мінних полях та дротяних загородженнях, боротьби з артилерією, механізованими засобами і танками противника. [6 ]

Висновки. Отже, з досліджуваного матеріалу можна зробити висновки, що проблема фортифікаційної підготовки територій існує впродовж всієї історії людської цивілізації. Україна не була винятком, більше того, з причин геополітичного розташування довготривала фортифікація на її теренах мала масовий характер і була постійним супутником життя народу. З початком
ХХ ст. як основна форма фортифікаційної підготовки територій країн, почали застосовуватись укріплені лінії, які складалися з укріплених районів, як найбільш перспективні оборонні комплекси призначені для тривалої оборони.

Список літератури

  1. Довготривала фортифікація на теренах України: ретроспекція.
    Коваль М.В., 2014 р.

  2. Радянська військова енциклопедія. “ТАШКЕНТ» ЯЧЕЙКА” // (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза
    Н. В. ОГАРКОВ ‒ председатель. М. : Воениздат, 1981. Т. 8. С. 309.
    ISBN 00101-150.

  3. ПІРКО В. О. Оборонні споруди. / Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім. Донецьк, 2007.
    176 с.

  4. Арсеній Яценюк представив План дій “Відновлення України”. КМУ. Департамент інформації та комунікацій з громадськістю. 2014.09.03. Процитовано 2014.09.07. - https://www.kmu.gov.ua/ua/news/247573301

  5. Виконання проекту облаштування кордону Стіна здійснюватимуть в два етапи. КМУ. Департамент інформації та комунікацій з громадськістю. 2014.09.05. Процитовано 2014.09.07. https://www.kmu.gov.ua/ua/news/247582024

  6. Офіційний веб сайт Міністерства оборони України - http://www.mil.gov.ua/ministry/ozbroennya-ta-texnika/suxoputnix-vijsk/nazemna-artileriya.html

~ 7 ~

Опис документу:
Будівництво і використання оборонних споруд – одна з найбагатших сторінок вітчизняної історії. Українські землі завжди притягували різноманітних загарбників до чужого добра.Не були довговічними дипломатичні угоди. Як наслідок по всій території України існує безліч споруд, які будували наші предки для того, аби убезпечити себе від ворожих нападів.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтегрований курс «Мистецтво»: теоретико-прикладний аспект»
Просіна Ольга Володимирівна
36 годин
590 грн
590 грн