Винайшов тунельний діод у 1957 році японський фізик Ісакі Леона. В 1973 році він отримав Нобелівську премію з фізики за відкриття явища тунелювання електрона. Тунельні діоди широко використовуються в радіоелектронних приладах.
Схема найпростішого радіопередавача на тунельному діоді не нова – цю конструкцію повторили тисячі радіоаматорів і надалі будуть виготовляти цей радіопередавач в зв’язку з простотою схеми. Принципова електрична схема радіопередавача наведена на рис. 1.
Схема живиться напругою ±1,5 В від елементу типу АА (мізинчикові) і споживає струм порядка 15 мА. В схемі використано вугільний мікрофон типу МК-16-У, якими комплектувалися телефонні апарати виготовлені в 80-х роках минулого століття. Котушка L1 має 6 витків посрібленого дроту діаметром 0,8 мм намотаного на оправці діаметром 7 мм з розтяжкою 0,5 мм (можливо зняти з оправки) – при цьому радіопередавач буде налаштований на радіомовний діапазон 65-74 МГц. Радіопередавач має змішану модуляцію і амплітудну і частоту, проте на імпортні радіоприймачі типу мову чути досить чітко. Радіопередавач має дуже малу потужність – 2-3 мВт і прослуховується на відстані до 50 м.
В принципі, замість посрібленого дроту можна використати звичайний дріт типу ПЭВ діаметром 0,8 мм, але його краще оголити, при цьому дальність дії радіопередавача трохи зменшиться. Точно налаштування на вільний участок радіомовного діапазону проводиться зміною ємності конденсатора С1. Повертанням шліца підстроювального резистора R1 добиваємося стійкої генерації. Виявити генерацію найбільш зручно за допомогою індикатора випромінювання, описаного в (1). Перевірку придатності тунельних діодів, які були в користуванні також доцільно робити, що було описано в (2). Цоколівка тунельного діода також приведена в (2). В якості антени можливо використати телескопічну антену довжиною 50 см.
