Взаємозв’язок психологічної служби навчального закладу та психічного здоров’я вчителів

Опис документу:
В статті розглядається питання взаємозв’язку психологічної служби школи та психологічного здоров’я вчителів. Дання стаття розкриває шляхи подолання та запобігання емоційного вигорання, яке може бути зумовлене впровадженням нових Державних стандартів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Шевченко Анна Анатоліївна, Ірдинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.

Анотація:

В статті розглядається питання взаємозв’язку психологічної служби школи та психологічного здоровя вчителів. Дання стаття розкриває шляхи подолання та запобігання емоційного вигорання, яке може бути зумовлене впровадженням нових Державних стандартів.

Взаємозв’язок психологічної служби навчального закладу та психічного здоров’я вчителів.

Вчитель - центральна фігура навчально-виховного процесу, він відіграє провідну роль у процесі навчання. Тому проблема психологічного благополуччя вчителя є однією з найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної психології. У цьому зв'язку великого значення набуває вивчення феномена вигорання - психологічного явища, що справляє негативний вплив на психофізичний стан та здоров'я, а також на ефективність діяльності фахівців, зайнятих у соціальній сфері.

Проблема збереження та зміцнення професійного здоров'я вчителів, а також запобігання емоційному вигоранню, є досить актуальною на сьогоднішній день.

Професійне здоров'я як узагальнена характеристика здоров'я вчителя розглядається в конкретних умовах його професійної діяльності. Це процес збереження і розвитку регуляторних властивостей організму, його фізичного, психічного і соціального благополуччя. Професійне здоров'я є одним з основних показників «якості професійного життя», а також важливою умовою ефективності трудової діяльності. Тому виникає необхідність вивчення особливостей професійної діяльності вчителів, які можуть привести до емоційного вигорання.

Педагоги є представниками стресогенної професії і відрізняються дуже низькими показниками здоров'я, тому для більшості вчителів гостро стоїть питання його збереження, а особливо це стосується тих педпрацівників, які переходять до роботи за новими Державними стандартами початкової та середньої освіти. Чинниками ризику виступають емоційна затратність і стресовість педагогічної діяльності, відсутність в освітніх установах умов для зняття психоемоційного стомлення, недостатня психологічна компетентність вчителів в питаннях здоров'я, засобах його збереження й відновлення.

Встановлено, що до емоційного вигорання більш схильні спеціалісти, які змушені в силу своєї професійної діяльності багато та інтенсивно контактувати з іншими людьми. Дослідження Т.І. Ронгінської показали, що тільки невелика кількість вчителів проявляє риси поведінки, які сприяють ефективній діяльності та збереженню психічного здоров'я в професійному середовищі (19%) [6]. Якщо до недавнього часу вигорання педагога розглядали й обговорювали як синдром, що виникає після досить тривалого періоду виконання професійних обов’язків, то останнім часом з’явилось чимало публікацій, що підтверджують появу емоційного вигорання в молодих учителів і навіть у студентів, які готуються ними стати і досвід педагогічної діяльності яких обмежений лише педагогічною практикою.

І так, професійне вигорання - це синдром, що розвивається на тлі хронічного стресу і веде до виснаження емоційно-енергетичних і творчих ресурсів працюючої людини.

Синдром професійного вигорання - найнебезпечніша професійна хвороба тих, хто працює з людьми: вчителів, соціальних працівників, психологів, менеджерів, лікарів, журналістів, бізнесменів та політиків, - всіх, чия діяльність неможлива без спілкування.

«Синдром хронічної втоми» було відкрито на початку 1950-тих років і довгий час вважалося недостатньо вивченою формою вірусної інфекції. Термін «вигорання» вперше з'явився у науковій літературі у 1974 році, його використав американський психолог Х. Дж. Фрейденбергер.

Синдром "емоційного вигорання" деякими авторами [1, 9] розглядається як форма професійної деформації особистості. Так, Ф.Дж. Сторлі порівнював вигорання з професійним аутизмом. Він визначав, що вигорання є слідством конфронтації з реальністю, коли людський дух виснажується в боротьбі проти обставин, які важко змінити. Д.Г. Трунов визначає необхідність розділення поняття професійної деформації від "синдрому вигорання". Відмінність полягає у тому, що про "синдром вигорання" прийнято говорити в контексті професійної діяльності, а професійна деформація відноситься в основному до життя поза роботою [8]. Він дотримується погляду, що "синдром згорання" - природний і нормальний процес. Горіння людини як віддання себе - це одне з глобальних сенсів людського існування. У горінні людина проявляє себе для інших. І неважливо, в яких масштабах відбувається це горіння - у вигляді тління або полихання. Немає приватного "синдрому згорання", є тотальний процес Горіння Людини.

Найскладнішим є те, що вигорання розвивається поступово, і в цьому його підступність. Людина часто не усвідомлює симптомів. Вона не може побачити себе з боку і зрозуміти, що відбувається.

Тому профілактика емоційного вигорання починається з уміння розпізнавати і розуміти суть проблеми, захищати свою нервову систему засобами психологічної саморегуляції.

Ознаки синдрому емоційного вигорання [2].

Їх умовно можна поділити на три основні групи: психофі­зичні, соціально-психологічні і поведінкові. До психофізичних симптомів відносять:

  • почуття постійної, по минаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

  • відчуття емоційного і фізичного виснаження;

  • зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

  • загальна асенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії кроні і гормональних показників);

  • часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлун­ково-кишкового тракту і різка втрата чи різке збільшення ваги;

  • повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсу­тність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);

  • постійний загальмований, сонливий стан і бажання сна­ги протягом усього дня;

  • задишка або порушення дихання при фізичному чи емо­ційному навантаженні;

  • помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів:

  • байдужність, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

  • підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи від­мова від спілкування, «відхід у себе»);

  • постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпев­неності, образи, підозри, сорому);

  • почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

  • почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде» чи з чимось не вдасться впоратися;

  • загальна негативна установка на життєві і професійні пе­рспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів:

  • відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

  • співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на робочу і рано йде);

  • незалежно від об'єктивної необхідності, працівник по­стійно бере роботу додому, але вдома її не робить, а керівник відмовляється від прийняття рішень, форму­люючи різні причини для пояснень собі й іншим;

  • відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

  • невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочо­го часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване вико­нання автоматичних і елементарних дій;

  • дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищен­ня неадекватної критичності;

  • зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

Три стадії прояву вигорання [2].

  1. «Згасання емоцій» - коли зникає гострота почуттів. Начебто все нормально, але нудно на душі.

  2. Виникнення конфліктів з учнями та співробітниками. Спочатку вони приховані, їх жертвою, як правило, стає ні в чому не винна людина.

  3. Втрата уявлень про цінності життя, тобто, стан, у якому «на все начхати». Людина може зберігати респектабельність а, не придивитися до неї. У неї відсутній погляд і крижане сер­це, світ для неї байдужий.

Що призводить до синдрому професійного вигорання [2]:

  • одноманітність життя — дім - робота, робота - дім;

  • обмеженість у часі, гостра регламентація часу роботи, особливо, при нереальних термінах її виконання;

  • бажання всім допомогти, всіх зробити щасливими;

  • постійне зіткнення з негативними сторонами життя;

  • великі емоційні витрати в роботі і невміння відновлю­ватися;

  • робота за новими Державними стандартами (особливо в тих вчителів, які звикли працювати за старими програмами);

  • напружені стосунки і конфлікти серед колег;

  • особисті невирішені конфлікти, внутрішні і зовнішні (наприклад, сімейні);

  • часта зміна навчальних програм.

Основною метою шкільної психологічної служби, як вважають багато авторів, є превентивна система дій, направлених на забезпечення індивідуального підходу до кожного суб’єкта освітньої діяльності, гармонізація середовища та гуманізація суспільних відносин в освіті. Це відповідає й завданням психопрофілактики. Враховуючи, що головними впровадниками освітньої мети є вчителі, психопрофілактичні заходи необхідно починати саме з них. Але педагоги дуже рідко звертаються до психологів закладів освіти для вирішення особистих проблем, навіть пов’язаних з професійною діяльністю. Серед причин цього явища слід виділити: невіру вчителів у професіоналізм психолога, у збереження таємниці, впевненість у власних силах, залежність від оцінок оточення, брак часу, невірні життєві пріоритети.

Введення нових Державних стандартів початкової та середньої освіти несуть в собі стрес для вчителів, які викладають в тих класах в яких застосовуються нововведення. Оскільки виникненню синдрому професійного вигорання передує перебування у стресі, у практичній діяльності психолога варто вирішувати питання профілактики стресових розладів, ознайомлювати вчителів із засобами профілактики стресових розладів, стратегіями та методами саморегуляції, самодопомоги. Необхідно проводити консультативну, профілактичну, та, за необхідністю, корекційну роботу з питань управління емоціями, надавати можливості для самостійного оволодіння навичками роботи із своїм емоційним станом. При складанні програми психологічної корекції або психологічної консультації та формуванні експериментальних груп необхідно враховувати тип темпераменту особистості та рівень сформованості нейротизму та екстраверсії. Емоційно стійкі (стабільні) - люди не схильні до занепокоєння, стійкі по відношенню до зовнішніх впливів, викликають довіру, схильні до лідерства. Емоційно нестабільні (нейротичні) - чутливі, емоційні, тривожні, схильні болісно переживати невдачі і засмучуватися через дрібниці. Кожен тип темпераменту природно обумовлений, не можна говорити про «гарні і погані» темпераменти, можна лише вести мову про різні способи поведінки і діяльності, про індивідуальні особливості людини.

Психопрофілактична робота з вчителями має бути спрямована, в основному, на розвиток гнучкості їх поведінки, тобто на різноманітність та адекватність, які проявляються у зовнішніх (рухових) та у внутрішніх (психічних) формах активності. До взаєморозуміння та конструктивної взаємодії учителя і учня може привести бажання вчителя зрозуміти особливості та принципи сприйняття, мислення, переживання учня, що є можливим, коли вчитель сприймає та усвідомлює себе самого та власні ціннісні орієнтири. Усвідомлюючи цю мету, психолог має розробити шляхи її досягнення та обрати відповідні індивідуальні та групові форми роботи. Підвищення рівня підготовки вчителів до попередження та подолання синдрому професійного вигорання можна забезпечити в результаті використання спеціальної соціально-психологічної програми, спрямованої на оволодіння вчителями:

а) знаннями, що розкривають зміст та структуру синдрому професійного вигорання;

б) методами діагностики синдрому;

в) засобами та прийомами профілактики та подолання синдрому.

Реалізація зазначеної соціально-психологічної програми передбачає використання дворівневої технології попередження та подолання синдрому професійного вигорання у вчителів: на рівні організації та на рівні особистості. Одним з найважливіших завдань в межах психопрофілактики виникнення емоційного вигоряння в професійній діяльності є розвиток емоційного інтелекту працівників навчальних закладів [5].

У своїй практиці я застосовую таку форму роботи, як тренінг. Тренінг - (від англ. «training» - тренувальний режим, тренування) це форма спеціально організованого спілкування, психологічний та педагогічний вплив якого ґрунтується на активних методах групової роботи. Основна мета тренінгу як форми активного навчання - прищеплення конкретних навичок і вмінь. Тренінг дає змогу учасникам не тільки почути певні теоретичні основи теми, а й практично застосувати отримані знання, перетворивши їх на вміння. Тренінг - курс активного навчання, що складається із вправ, їх обговорення, роботи зі спонтанною поведінкою людини або природною ситуацією. Навчаючись методом власних «спроб і помилок», людина витратить місяці на досягнення того, що в добре спланованому тренінгу може бути досягнуто за декілька днів [3].

Зі зміною навчального плану та введенням нових Державних стандартів початкової та середньої освіти стало необхідним проводити тренінги щодо усунення емоційного вигорання саме в тих вчителів, які викладають в учнів, які навчаються за новою програмою.

Для соціально-психологічного тренінгу було обрано та адаптовано техніки та методи, що використовуються в різних психологічних та психотерапевтичних школах. Тренінг триває 10 годин: протягом п’яти днів відбувається 5 заняття по 2 годин. Перед тренінгом з учасниками проводились індивідуальні бесіди, під час яких вчителі формували власні проблеми, тобто були підготовлені до сприйняття можливих змін.

Під час підготовки були визначені наступні завдання тренінгу:

  1. інформування учасників про психологію взаємодії, впливи психіки на соматичну сферу, про можливості поліпшення стану людини через покращення його психологічного стану та міжособистісних комунікацій, про професійні стреси, синдром професійного вигорання та можливості усунення його впливу;

  2. визначення психологічної проблеми кожного учасника групи, усвідомлення шляхів їх вирішення;

  3. створення атмосфери, яка сприятиме профілактиці синдрому професійного вигорання;

  4. формування навичок самопізнання, прийняття себе і саморозвитку особистості;

  5. засвоєння нових стереотипів поведінки при вирішенні проблем для покращення продуктивності роботи.

У ході проведеного тренінгу підтвердилась його доцільність. Після проведених занять відбулась індивідуальна консультація, під час якої було з’ясовано, що поставленні завдання були цілком виконані.

А на закінчення хочеться відзначити: небезпека СЕВ полягає в тому, що йому властиво день у день прогресувати! Загальмувати цей процес буває вкрай складно. На його фоні можуть загострюватися різні хронічні захворювання, розвиватися нові хвороби і навіть змінюватися склад крові. У цей момент спроби подбати про себе, як правило, не дають бажаного результату. І навіть професійна допомога лікаря не приносить швидкого полегшення. Тому роль психологічної служби в системі освіти доволі значна. Психологу потрібно завчасно виявити та попередити емоційне вигорання вчителів.

Тому для профілактики та допомоги педагогам у подоланні синдрому вигоряння рекомендовано наступне:

  • організація робочих пауз для емоційного розвантаження;

  • оптимізація режиму роботи та відпочинку;

  • навчання прийомам релаксації та саморегуляції психічного стану;

  • прищеплювання навичок конструктивних (успішних) моделей поведінки.

А також з метою протистояння вигоряння запропоновані поради, рекомендовані лікарем Д. Лейком, названі звичками, що дозволяють піклуватися про своє психосоматичне здоров'я [7].

1. Звички правильного харчування, що має на увазі:

  • регулярний прийом збалансованою, багатою на вітаміни їжі;

  • включення в раціон фруктів і овочів, багато грубої їжі, особливо цільного зерна і круп;

  • обмеження жирної їжі, рослинних олій і білків;

  • дуже багато свіжої чистої води (не менше 8 склянок на день).

2. Багато рухатися і фізично тренуватися по 20-30 хвилин три рази на тиждень. Регулярні фізичні вправи сприяють виведенню з організму хімічних речовин, що утворюються в результаті стресу, роблять релаксацію більш глибокої і поліпшують сон. Будь-які фізичні вправи або спорт, якщо навантаження не дуже великі, корисні для організму.

3. Мати правильне дихання. Якщо воно рівне і глибоке, діафрагмальне, то діє заспокійливим чином.

4. Освоєння і щоденне використання прийомів релаксації, спрямованої на зниження фізичної, розумової та емоційної напруженості. При високій стрессогенності робочого дня рекомендується не збирати напругу до вечора, а використовувати техніки релаксації кілька разів на день.

5. Жити цікаво. Культивувати хобі, розвивати різнобічні переваги, не замикатися лише на роботі, знаходити різні інтереси в житті.

6. Робити перерви в роботі і активно відпочивати, влаштовувати розвантажувальні дні зі зміною діяльності, екскурсіями, прогулянками і поїздками на природу, організовувати свята для себе, своєї родини, близьких людей або для співробітників.

7. Сказати «ні» шкідливим звичкам.

8. Дбати про позитивний настрій на цілий день. Розвивати звички позитивного самонавіювання і мислення, формувати позитивні установки та побажання.

9. «Вирощувати сад» вдома, на робочому місці, на дачі, у дворі. Спілкування з живою природою.

10. Спілкуватися з домашнім улюбленцем.

11. Знаходити час для турботи про себе, слухати музику, дивитися улюблені передачі, фільми, читати книги.

12. Культивувати в собі відчуття спокою. Не дозволяти похмурим думкам і поганого настрою руйнувати душевну рівновагу і благополуччя. Використовувати всілякі техніки для саморегуляції психічного стану.

А також, ректор Північного медичного університету, один з провідних психіатрів Росії, академік РАМН Павло Сидоров дає ряд рекомендацій, дотримуючись яких можна не тільки запобігти виникненню синдрому емоційного вигорання, але й досягти зниження ступеня його виразності [7]:

  • визначте і розділіть короткострокові і довгострокові цілі;

  • використовуйте «тайм-аути», які необхідні для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

  • оволодійте вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, що веде до вигоряння);

  • займіться професійним розвитком і самовдосконаленням (одним із способів запобігання від емоційного вигорання є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той, який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи - курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);

  • старайтесь уникати непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її не можна уникнути, але надмірне прагнення до виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню синдрому емоційного вигорання);

  • залучаються до емоційного спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигоряння значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим);

  • намагайтеся розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження;

  • вчіться переключатися з одного виду діяльності на інший;

  • простіше ставитеся до конфліктів на роботі;

  • не намагайтеся бути кращим завжди й у всьому.

Тому раджу вам за порадами та допомогою звертайтесь до психологічної служби навчального закладу.

Список використаних джерел

    1. Бойко В.В. Энергия эмоций. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2004. – 474 с.

    2. Бойко В.В. Синдром “эмоционального выгорания” в профессиональном общении. - СПб, 1999. - 105 с.

    3. Зайцева Т.В. Теория психологического тренинга. Психологический тренинг как инструментальное действие. – СПб.: Питер, 2000. – 354 с.

4. Орел В.Е. Феномен "выгорания" в зарубежной психологии: эмпирические исследования// Психол. журн.- 2001. - Т.22. №1.-С. 90-101.

5. Манойлова М.А. Развитие эмоционального интеллекта будущих педагогов. - Псков, 2004.60 с.

6. Ронгинская Т.И. Синдром выгорания в социальных профессиях// Психол. журн. 2002. Т.23. №3. – С. 85-95.

    1. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти / [Максименко С.Д., Карамушка Л.М., Зайчикова Т.В. та ін.]. - К.: Міленіум, 2004. - 264

8. Трунов Д.Г. "Синдром сгорания": позитивный подход к проблеме// Журнал практического психолога. - 1998. - № 8. - С. 84-89.

9. Форманюк Т.В. Синдром "эмоционального" сгорания как показатель профессиональной дезадаптации учителя// Вопр. психол. – 1994. - №6. – С. 57-63.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток і саморозвиток професійної креативності вчителя »
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.