Геометрія стає значно зрозумілішою тоді, коли учень може не лише прочитати означення чи побачити формулу на дошці, а й уявити фігуру, розглянути її з різних боків, виміряти окремі елементи та перевірити власні припущення. На уроках математики нерідко можна почути запитання: «А де це знадобиться в житті?» Особливо часто воно виникає тоді, коли школярі працюють із геометричними формулами, які спочатку здаються їм відірваними від реальності. Саме тому вчителю важливо показувати зв’язок між математичними закономірностями та предметами, які учні бачать навколо себе.
Однією з таких закономірностей є теорема Піфагора. Її вивчення зазвичай починається з прямокутного трикутника, катетів і гіпотенузи. Учні засвоюють формулу, розв’язують типові задачі, знаходять невідому сторону. Проте згодом виникає потреба застосувати ці знання в складніших ситуаціях, коли прямокутний трикутник не зображений окремо, а прихований усередині геометричного тіла або є частиною практичної задачі. У таких випадках особливо корисними стають просторові моделі, які допомагають побачити знайому закономірність у новому контексті.
