ВТОМА ВІД СПІВЧУТТЯ ПСИХОЛОГІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ З ПОСТРАЖДАЛИМИ
В УМОВАХ ВІЙНИ
Наталія ТИМЧЕНКО
Комунальний заклад «Ліцей №16» Кам’янської міської ради
М. Кам’янське Дніпропетровської обл
natim197811@gmail.com
Війна наповнила життя українців екстремальними, надзвичайними, стресовими, кризовими ситуаціями і подіями. За таких умов істотно зростає кількість постраждалих людей, які потребують психологічної допомоги і підтримки. Одночасно, внаслідок контакту з травмованими клієнтами, наростає психофізичне виснаження у психологів і психотерапевтів. Щоб професійно надавати допомогу іншим психологу потрібно піклуватися про власне психічне здоров’я і бути обізнаним щодо ризиків в роботі з постраждалими внаслідок травматичних подій. Тому, на часі питання профілактики негативних психічних станів психологів, які працюють з травмованими клієнтами в умовах війни.
Робота з людьми та їх історіями вимагає від психологів високої теоретичної й практичної підготовки, психологічної готовності, стійкості, зібраності, почуття відповідальності, здатності до швидкого прийняття самостійних, нестандартних рішень. Внаслідок тривалого контакту з людьми, які страждають, перебувають у важкому емоційному стані, пережили психологічну травму у психолога можуть виникнути переживання, схожі на ті, які відчувають травмовані клієнти. Це явище отримало назву вторинної або вікарної травми. Ще його називають втомою від співчуття або непрямою травмою.
Втома від співчуття (ВВС) — це одна із форм стресу або напруги, яка виникає під час частих контактів з травмованими людьми, за якої ми стаємо надмірно стурбованими стражданнями чи болем інших. Це надзвичайно поширене явище у медицині: від 16% до 85% медичних працівників у різних галузях відчувають ВВС.
⠀
ВВС — серйозна проблема, яка не лише має негативний вплив на стосунки та здатність у подальшому турбуватися про інших, але і здатна підірвати як психічне, так і фізичне здоров'я людини, яка від неї страждає.
Симптоми та поведінкові прояви:
• Зниження здатності турбуватися про інших або зацікавленості у цьому
• Фізичне і/або психічне #виснаження
• Злість та #дратівливість
• Тривожність
• Депресивність
• Нав'язливі думки
• Проблеми зі сном
• Відчуття власної невдачі та некомпетентності
• Зниження продуктивності
• Складнощі з відділенням особистого життя від професійного
• Дисфункціональна поведінка (вживання ПАР або алкоголю)
• Кількість часу, що відводиться для роботи, перевищує нормальні/звичні значення
• Зниження здатності приймати самостійні рішення
• Зниження задоволеності від роботи та ін.
Учені розробили велику кількість моделей ВВС, однак на сьогодні однією з найбільш впливових є Модель стресу та втоми Фіглі. В основі цієї моделі лежить теза про те, що емпатія та емоційна включеність є необхідними складовими, які дозволяють медичному працівникові встановити зв'язок з пацієнтом та ефективно зреагувати на його страждання. Іншими словами, аби зрозуміти, як допомогти людині, для початку необхідно побачити світ її очима.
У результаті цього психологи потрапляють під безпосередній вплив емоцій пацієнта, що відчуває душевний біль, і, за рахунок своїх емпатичних реакцій, відчувають більшу мотивацію до пом'якшення його страждань. У разі, коли це відчуття набуває постійного характеру, а сама особа втрачає здатність справлятися зі своїм станом, фокусуючись на досягнутому прогресі або відсторонюючись від надмірної роботи, виникає стрес співчуття.
Згідно з МКХ-11 вигорання – це синдром, що вважають результатом хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдалося успішно впоратись. Головними його ознаками є: відчуття мотиваційного та фізичного виснаження; наростаюче психічне дистанціювання від професійних обов’язків або почуття негативізму або цинізму до професійних обов’язків; зниження працездатності.
Непряме травмування має схожі ознаки з вигоранням. Наприклад:
зменшення часу та інтенсивності взаємодії з іншими людьми (ізоляція);
зниження відчуття психологічного благополуччя та сенсу професійноїдіяльності.
У наукових джерелах виділяють відмінності між поняттями «вигорання» та «втома від співчуття», а саме [3]:
1) втома від співчуття досить часто виникає раптово, а вигорання розвивається поступово, воно пов’язане зі стресами та труднощами професійної діяльності;
2) вигорання не передбачає контакту з травмою і відбувається після періоду великих навантажень;
Втома від співчуття має 4 стадії розвитку:
- ентузіазм;
- стагнація;
- розчарування;
- апатія.
Процес вигорання складається з 12 кроків (Г. Фройденберг і Г. Норт):
1) високий рівень амбіцій, що змушує людину щось собі довести і виснажує її сили;
2) працюючи більше людина готова працювати на зношування;
3) ігнорування власних потреб;
4) стан апатії, людина шукає винуватця ситуації;
5) зміна систем цінностей для підвищення ефективності роботи;
6) фрустрація, агресія, невдоволення оточуючими;
7) емоційне виснаження та небажання виконувати свої зобов’язання;
8) зміни в поведінці: людина не здатна визнати своєї провини за ситуацію, в якій опинилися;
9) деперсоналізація, людина втрачає віру в себе і вважає, що не може змінити свого життя, може бачити себе корисною лише для роботи;
10) внутрішня спустошеність, відмова від своїх надій та мрій;
11) стадія депресії, що супроводжується фізичним та психічним виснаженням;
12) вигорання: фізичний та ментальний колапс;
Шляхи подолання різні: у випадку вигорання допомагає зміна діяльності і відпочинок, а якщо це втома від співчуття, то психологічна допомога має надаватися людині у процесі її «співчутливої» діяльності. Г. П. Лазос в межах теоретичного вивчення проблеми професійного ризику психологів/психотерапевтів, які надають допомогу постраждалим, виокремлює такі феномени:
контрперенесення (травматичне контрперенесення),
негативні емоційні реакції спеціаліста;
різні види психологічної травматизації психологів (вікарна, делегована, секундарна, індукована) травматизація;
вторинний травматичний стрес (дистрес) та втома від співчуття;
віктимізація;
професійне (емоційне) вигорання [3].
Можемо стверджувати, що вітчизняні психологи, які працюють в умовах війни і надають допомогу постраждалим внаслідок травматичних подій, переживають емоційне (професійне) вигорання, вторинну травматизацію і низку негативних психічних станів які наразі мало досліджені. На сьогодні, такі методи професійної підтримки і супроводу психологів як супервізія та інтервізія є необхідним елементом підвищення майстерності фахівців і профілактики вигорання. «Прагнеш якісно допомагати іншим людям – умій сам приймати допомогу». Також слід згадати, що пошук і опора на особистісні ресурси полегшують опанування людиною травмівного досвіду та її повернення до нормального життя [2].
Відтак, для збереження власного психічного здоров’я і ефективної професійної діяльності вітчизняні психологи потребують комплексної системи профілактичних заходів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Довідник «Травматичні події: психологічна підтримка та самодопомога». Проєкт Ради Європи «Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень. Фаза ІІ». – Рада Європи, 2022. 92 с.
2. Доценко В. В., Мілорадова Н. Е. Методи відновлення та накопичення ресурсів особами, які пережили травматичні події // Соціально-психологічне забезпечення діяльності сил безпеки та оборони України : тези доп. ІІІ Всеукр. наук.- практ. конф., 22 грудня 2022 р. Харків: НА НГУ. 2022. С. 37-42.
3. Лазос Г. П. Фактори ризику виникнення негативних емоційних станів у волонтерів психологів/психотерапевтів // Актуальні проблеми психології. Том.3.: Консультативна психологія і психотерапія. Вип. 13. – Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України; Вінниця : Видавець ФОП Рогальска І.О, 2017. С. 130-152.
4. Результати дослідження «Психічний стан українців під час війни проти росії» 26.05.2022. URL:https://drive.google.com/file/d/1hsNwEdq32p4a5aua24NIQpd61tiyY8mW
/view?usp=sharing
