і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • «ВПЛИВ СТИЛЮ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ РИС ХАРАКТЕРУ У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ»

«ВПЛИВ СТИЛЮ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ РИС ХАРАКТЕРУ У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1200 грн
360 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №YF799811
За публікацію цієї методичної розробки Богуш Ольга Михайлівна отримав(ла) свідоцтво №YF799811
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Бібліотека
матеріалів
Отримати код

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бердянський державний педагогічний університет

Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«ВПЛИВ СТИЛЮ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ РИС ХАРАКТЕРУ У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ»

виконана слухачем курсів

Богуш О.М____________

(П.І.Б)

__практичний психолог__

(посада слухача)

_Микільська ЗОШ І-ІІІст._

місце роботи слухача

____Волноваський______

район

Науковий керівник:

_______________________

_______________________

Бердянськ – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕР ЛЮДИНИ. ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНА ПОВЕДІНКА

1.1. Характер людини

1. 2. Патохарактерологічна поведінка, варіанти патохарактерологічного формування особистості

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ, ПОВ’ЯЗНАНІ З НЕПРАВИЛЬНИМ ВИХОВАННЯМ

2.1. Умови формування розладів у поведінці дитини

2.2. Патологічне формування характеру

2.3. Типи психопатій і акцентуацій характеру

2.4. Види психодіагностики акцентуацій характеру

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Психіка дитини і підлітка являє собою складний механізм взаємодії біологічних процесів дозрівання мозку і соціально-психологічних впливів, надаваних навколишнім світом, людьми. Відомо, що мозок починає розвиватися в період внутрішньоутробного розвитку. Після народження дитини розвиток мозку, диференціювання його клітин триває, психічні функції розвиваються і удосконалюються в ході їх біологічного дозрівання, а також під впливом навчання, виховання і спілкування дитини з світом. Розвиток психіки проходить певні періоди, зумовлені біологічним дозріванням функцій мозку і придбанням певних навичок, досвіду, умінь, знань.

Формування всих сфер психіки починається з народження дитини, але в кожен період розвитку його психіки чільну роль відіграє певна сфера. Так, якщо на першому році життя бурхливо розвивається рухова (психомоторна) сфера, то в підлітковому віці переважають емоції, інтелектуальна сфера, особистісна сфера.

Мета роботи: дослідити вплив стилю сімейного виховання на формування патохарактерологічних рис характеру у дітей і підлітків.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕР ЛЮДИНИ. ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНА ПОВЕДІНКА

1.1. Характер людини

Характер (від грец. harax — риса, прикмета, ознака) — це поєднання найбільш стійких особливостей, істотних властивостей особистості, що виявляються в поведінці людини і визначеному відношенні його до навколишньої дійсності і до самого себе. Характер — це якість особистості в цілому. При цьому «всі риси характеру є рисами особистості, але не всі риси особистості є рисами характеру» (К. К. Платонов).
Фізіологічною основою характеру, що складається з генотипу та фенотипу, є загальний і людський тип вищої нервової діяльності та утворення динамічних стереотипів. Характер формується протягом життя людини і, в свою чергу, сам впливає на розвиток особистості в цілому. Іноді ряд несприятливих умов біологічного та соціального походження може сприяти формуванню патологічних варіантів характеру.

Патохарактерологичні реакції є психогенними особистісними реакціями. Ці реакції відрізняють від «характерологічних» — непатологічних порушень поведінки, які проявляються тільки в певних ситуаціях, не ведуть до дезадаптації особистості і не супроводжуються сомато-вегетативними порушеннями. Патологічні ситуаційні (патохарактерологічні) реакції частіше розвиваються поступово, на основі психологічних.

1. 2. Патохарактерологічна поведінка, варіанти патохарактерологічного формування особистості

Під патохарактерологичною поведінкою розуміється поведінка, обумовлена патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі психічного розвитку людини та її виховання.

У сучасній клінічній психології виділяють три групи чинників, які сприяють розвитку патохарактерологічних особливостей:

генетичні;

органічні;

психосоціальні.

Генералізація поведінкових реакцій залежить від типу виховання. Саме виховання робить реакції патохарактерологическими. Типи неправильного виховання, що сприяють формуванню розладів особистості: гипопротекция, що потурає гипопротекция, домінуюча гиперпротекция, що потурає гиперпротекция, виховання в культі хвороби, емоційне відкидання, підвищена моральна відповідальність, суперечливе виховання, виховання поза сім'єю.

Критерії перетворення поведінкових реакцій у патохарактерологічні:

1. Тотальність (займають домінуючу позицію в ієрархії мотивів і виявляються у всіх ситуаціях);

2. Відносна стабільність прояву у часі;

3. Соціальна дезадаптація.

Психогенні патохарактерологічні формування особистості являють собою становлення незрілої особистості у дітей та підлітків в патологічному, аномальному напрямку під впливом хронічних патогенних впливів негативних соціально-психологічних чинників (неправильного виховання, тривалих психотравмуючих ситуацій, передусім викликають патологічні ситуаційні реакції особистості).

Виділяють два механізми формування патохарактерологического розвитку:

закріплення патологічних реакцій відмови, опозиції, гіперкомпенсації, імітації та ін., що виникають у відповідь на психотравмуючі впливи і згодом стають властивостями особистості;

безпосереднє підкріплення негативними впливами тих чи інших патологічних рис характеру (збудливості, истероидности тощо).

При аналізі патохарактерологического формування особистості виділяють 4 основні варіанти: афективно збудливий, заторможений, істеричний, нестійкий. Кожен з цих варіантів пов'язаний з певними особливостями несприятливого середовища.

Афективно збудливий варіант патохарактерологичного формування особистості обумовлений впливом несприятливого середовища: тривалі конфліктні ситуації, алкоголізм батьків, сварки, агресивність членів сім'ї по відношенню один до одного. У таких сім'ях у дитини розвиваються риси афективної вибуховості, схильність до розрядки роздратуванням, гнівом, підвищеною готовністю до конфліктів. Ці риси формуються або як імітація аналогічної поведінки дорослих, або як закріплення реакції протесту. Поступова зміна темпераменту характеризується зрушенням настрою убік похмурості, нерідко злостивості.
Заторможений варіант патологічного розвитку особистості частіше формується в умовах такого типу гіперопіки, при якому авторитарність, деспотичність виховання, пригнічують в дитині самостійність, ініціативність, роблячи його боязким, сором’язливим, образливим, а в подальшому — пасивним і невпевненим у собі. Для заторможеного варіанту, за умови виникнення та клініко-психологічної структури, близьке так зване невротичне формування особистості, що виникає в тих випадках, коли тривала психотравмуюча сімейна ситуація призводить до розвитку неврозу у дитини, а потім і до формування таких особистісних рис, як боязливість, іпохондрія, схильність до неспокою і тривоги.

Невротичний розвиток особистості часто виникає у соматично ослаблених дітей при несприятливих умовах середовища.
Істеричний варіант патологічного розвитку особистості частіше спостерігається у дівчаток і виникає у сім'ях, де дитина виховується в зніженій обстановці в умовах гіперопіки, неправомірно завищеної оцінки зовнішності і здібностей (виховання за типом «кумира сім'ї»). Однак цей варіант може також виникнути і в сім'ях, які мають тривалу конфліктну ситуацію, як реакція протесту.

РОЗДІЛ 2

 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ, ПОВ”ЯЗНАНІ З НЕПРАВИЛЬНИМ ВИХОВАННЯМ

2.1.Умови формування розладів у поведінці дитини

Нерідко у дітей і підлітків можуть почати виявлятися розлади поведінки, пов'язані з набутими формами болючого реагування на неправильне виховання чи травмуючу психіку життєву ситуацію. В основі цих болісних розладів лежать два основоположні моменти:

1. Ситуація, не прийнятна для дитини (підлітка), яка створює для нього певні труднощі у спілкуванні, яка нерідко приводить до переживань, образ, обмеженню самолюбства. Часто ситуація стає неприйнятною через типологічні властивості особистості чи акцентуації.

2. Реакція підлітка на цю, не прийнятну їм, ситуацію.

У які ж складні ситуації може потрапити дитина (підліток), що травмує його психіку? Це може бути образа, яка часто повторюється, ображає його самолюбство, глузування над батьками чи близькими, до яких дуже прив'язана дитина, неприйняття в гру або в компанію; конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясовуванням взаємин і не звертають увагу, що дитина на це болісно реагує) та інші причини.

„Порушення поведінки, пов'язане з неправильним вихованням чи психотравмуючою ситуацією, може бути короткочасним — у вигляді патологічних реакцій або більш стійким — у вигляді патологічного формування характеру

За визначення відомого дитячого психіатра У. У. Ковальова, патохарактерологічні реакції — це психогенно обумовлене реагування особистості на ситуацію, яка проявляеться в порушенні поведінки дитини, (підлітка). Ці реакції перебувають у динамічному співвідношенні з так званими характерологічними, природними, нормальними психологічними реакціями особистості дитини на зміну або неприйняття ситуації. Патохарактерологічні реакції відрізняє хворобливий характер особливостей реагування особистості. Зазвичай така реакція виявляється не в тому середовище чи з приводу ситуації, що її викликала, а в іншій. При цьому навколишнім не завжди зрозуміло, чому раптом дитина змінила поведінку, нервується, сердиться. Приміром, дома конфліктна ситуація: батьки в сварці, напружена обстановка небайдужа для дитини і, як кажуть у народі, «діє йому на нерви». У результаті дитина «зривається» в школі, свариться з однолітками із незначного приводу. Поступово приєднуються симптоми чи прояви болючого рівня—невротичні розлади. У дитини від психо травмуючої ситуації з'являються дратівливість, часті безпричинні зміни настрою, плаксивість, порушується сон, пропадає апетит, може спостерігатися заїкуватість, нічне нетримання сечі. Найбільш часто в дитячому й молодшому підлітковому віці виявляються реакції протесту, опозиції.

За описом В. В. Ковальова, ці реакції включають велику групу різноманітних форм минущого порушення поведінки, в яких лежить об”єднуючий їх афективно-заряджений комплекс переживань. Часто він настільки значущий для цієї особистості, що стає головним в житті. Хворобливий характер переживання набуває через те, що дитина ніяк не може від нього позбутися. Але протест виявляється не тільки в болісній формі. Протестні реакції залежать від складу особистості, її типологічних особливостей (акцентуацій), а також від віку.

У молодшому дошкільному віці активні стеничні діти на заборони, які не завжди обгрунтовані і кривдять дитину, можуть або активно заперечувати, або вступити в бійку з однолітками, що призводить до ще більшого нагнітання психо-травмуючої ситуації. У маленької дитини може спостерігатися істероформна поведінка, зовні нагадуюча істеричний напад. Так, дитина на відмову купити іграшку, яка йому сподобалася, починає кричати, тупотіти ногами, падає на підлогу. Зазвичай, вона знає, що з цього вийде: мама спочатку буде умовляти, потім їй стане ніяково перед оточуючими, і вона купить іграшку. Найчастіше такі форми протесту у маленьких дітей виникають і закріплюються при неправильному вихованні в сім'ї. Дитину опікають, їй все дозволяють, хоча батькам здається, що вони виховують правильно. Це призводить до закріплення протестних реакцій істероформного типу. Особливості особистості дитини відіграють у формуванні цих реакцій не останню роль.

Виховувати дитину потрібно так, щоб він розумів якісь обмеження, а головне — дистанцію між собою і батьками. Маленька дитина до трьох років самостійно зайняти себе не може, тому рекомендується дати йому заняття, організувати гру і привчати його до того, щоб вона не заважала дорослим виконувати свої справи. У сім'ях, де це розуміють і дотримуються, завжди спокійна, доброзичлива обстановка, дитина не примхлива. При конфліктних ситуаціях, які повторюються в дитячому садку, скаргах на войовничість дитини в школі чи дворі, батьки повинні звернутися до дитячого психіатра.

Пасивні форми протесту частіше виникають у осіб типологічно слабих, які не можуть дати відсіч кривдникові. Змістовна сторона пасивних реакцій різнобічніша, ніж активних. Це можуть бути втечі з школи, з дому, дрібні пакості кривдникові, обмови, фантазії про те, як помститися кривдникові і навіть суїцідальна поведінка (замах на самогубство). У реакціях пасивного протесту завжди міститься момент довільності та нарочитості: дитина робить зло імовірному кривднику. Приклад такої поведінки — прагнення дитини забруднити білизну чи намочити штанці. При цьому, не уміючи приховати свій протест і нарочитість своєї поведінки, дитина стежить за реакцією оточуючих. Повторення цих вчинків носить хворобливий характер.

Іноді при психотравмуючій ситуації протест дитини виражений у довільному виборчому мовчанні. Це так званий елективний мутизм, когда дитина не говорить із неприємними йому людьми.

В деяких випадках такі форми пасивного протесту можуть виникнути у дітей з дефектами мови. Якщо над ними сміються однолітки чи старші, діти можуть замовчати, що згодом призводить до фіксації і генералізації цього мовчання. При появі перших ознак стійкого мовчання необхідно звернутися до дитячому психіатра і логопеда. Однією з форм пасивного протесту може бути спроба уникнути неприємної ситуації. Це так звані реактивно зумовлені відходи. Які нерідко фіксуються і закріплюються як звичне бродяжництво з його наслідками. Підтвердженням цьому служать численні приклади з практики дитячих психіатрів. В сім'ї спокійна обстановка, але батьки вирішили, що їх дитина зобов'язана добре вчитися, як вони свого часу. А дитина має слабші здібності, і, крім того, батьки не прищепили йому працьовитості. Чергова трійка чи двійка зустрічається «в штики» і супроводжується тривалими нотаціями або навіть «бійкою». У відповідь на це в дитини виникає негативне ставлення до навчання, і порочне коло замикається. Може виникнути приватна реакція протесту чи втеча від важкої, травмуючої ситуації. Отримавши на черговій контрольній погану оцінку, дитина, боючись покарання, не приходить додому, йде на вулицю, до друзів, нерідко потрапляє під вплив, бреше. Недорозуміння в сім'ї, часте попрання прав дитини, образи призводять до того, що підлітки шукають так званого психологічного притулку в неконтрольованих дорослими групах, їх протест може супроводжуватися асоціальними способами самоствердження (паління, алкоголізм). Тепла розмова з дитиною, щирий інтерес до його проблем в таких випадках корисніше, ніж відкритий конфлікт. Реакція дитини (підлітка), яка відкрито не може протистояти кривдникові, виявляється в бажанні покінчити життя самогубством.

Трапляється, що компанія підлітків з асоціальними нахилами починає вимагати гроші або інші цінності. Переслідуєма дитина протестує — відмовляється йти до школи, вимагає, аби його супроводжували старші на прогулянку, тренування. Батькам слід дуже тактовно розпитати дитину про причини поганого настрою, дратівливість і разом із ним прийняти якесь рішення, допомогти вийти з важкої ситуації. Суїцідальна поведінка не завжди однозначна за своїми мотивами. Бувають випадки, коли дитина (підліток) із неврівноваженою психікою не знаходить виходу з важкої ситуації і намагається накласти на себе руки. Це може бути раптова (так звана гостра афективна) реакція або ж результат тривалих переживань. Розрізняти від таких станів слід поведінкові реакції протестного змісту, коли дитина хоче когось налякати, продемонструвати свою готовність до самогубства, щоб домогтися бажаної уваги від оточуючих або якогось блага для себе.

У будь-якому випадку, необхідно прислухатися до розмов дитини, придивлятися до його приготувань. Справа в тому, що дитина зі своєю незрілою психікою і підліток зі своєю неврівноваженістю можуть непомітно себе «переграти» і справді покінчити життя самогубством

2.2. Патологічне формування характеру

Патологічним формуванням характеру слід вважати стійку хворобливу зміну поведінки, пов'язану з психотравмуючою ситуацією чи неправильним вихованням, що призводить до порушення соціальної адаптації дитини (підлітка). Однією з причин патологічного формування характеру дитини є брак уваги до її дозвілля, інтересів, в сім'ях, де батьки або не хочуть, або не вміють зайнятися вихованням своїх дітей. Такі батьки кажуть, що вони зайняті і їм бракує часу на виховання дитини. Але ж і інші батьки не менш зайняті. Головне, що повинні засвоїти усі без винятку батьки: вони відповідають перед суспільством за те, якою людиною виросте їх син чи донька. Батьки повинні не тільки годувати і вдягати своїх малят, а й вчити їх мислити, аналізувати вчинки, формувати інтереси, виховувати характер. Робота, звісно, кропітка, важка, але розраховувати, що діти зростуть, як бур'ян в полі, не доводиться. Зазвичай, діти наслідують в усьому дорослим, своєму найближчому оточенню. Недарма прийнято вважати: який характер, які звички та уподобання закладено в дитинстві, з такими і піде по життю людина. Якщо сім'я не контролює інтереси, прагнення, потреби дитини, то рано чи пізно вона знайде собі наставників на боці. Стенічно -активні підлітки прагнуть протистояти всім і всьому, часто не замислюючись над правильністю своїх дій. У них виробляється поведінка захисного, агресивного типу. Таке формування характеру у дітей, звісно, частіше зустрічається в сім'ях з асоціальними установами (пияцтво, дармоїдство). У таких сім'ях можуть вирости і хороші діти, як і в сім'ях з нормальною соціальної структурою (є і батько і мати) і правильними соціально-побутовими установами можуть вирости діти з патологічним формуванням характеру, важковиховувані. Все залежить від психологічного мікроклімату в сім'ї — від взаємин батьків, спрямованості інтересів сім'ї, особливостей їхніх стосунків з дітьми, уваги до них, розуміння їх запитів.

Поведінка захисного, агресивного типу може бути властивою і дитині з цілком благополучної родини, якщо батьки мало приділяють йому уваги, замінюючи турботу про нього придбанням матеріальних благ (планшет, джинси, моторолер і т.і.). При цьому спотворюється особистість дитини, для якої матеріальні цінності стають головним в житті, а їх відсутність «отруює настрій». Прагнучи задовольнити своє бажання мати якусь чергову річ, підліток може стати на шлях правопорушень. 

Безумовно, чималу роль у формуванні важковихованості може надати наявність у близькому оточенні підлітка людей з асоціальними формами поведінки — старших чи однолітків, які стали для цього підлітка авторитетом.

Діти, особливо молодші підлітки з прагненням до емансипації, імітації, гуртування, компенсації - при неправильному вихованні засвоюють асоціальні форми поведінки, які швидко закріплюються як звичка. При цьому поведінка педагогічно запущеної, важковиховуваної дитини (підлітка) мінлива, залежить від ситуації і нею визначається. На відміну від патологічного формування характеру, при важковиховуваності відсутня болюча реакція на ситуацію. Дитина нічим психологічно не травмована, а просто така поведінка її більше влаштовує, вона реалізує її потреби і інтереси, в такій ситуації їй комфортніше, і це стає звичним. Батьки, школа не хочуть миритись із неправильною поведінкою підлітка і реагують на нього різними заходами впливу (вмовляння, покарання), можуть звернутися в дитячу кімнату міліції. Це викликає в підлітка неприємні переживання і реакції протесту. З часом, у важковиховуваної дитини можуть з'явитися вторинні патохарактерологічні і невротичні реакції, які не переходять, проте, в стійкі невротичні розлади, властиві патологічному формуванню характеру. При важковиховуваності сильніше виражена не вибірковість форм поведінки; визначальними і головними стають форми поведінки, інтереси, потреби, поширені у тому середовищі однолітків, в якому спілкується підліток.

Поведінка важковиховуваної дитини характеризується подвійністю: вона виявляє симпатію до обраних ним осіб, найчастіше однолітків, а по відношенню до батьків і вчителів, котрі вимагають дотримання загальноприйнятих норм поведінки і певних обов'язків, може бути грубою, цинічною, агресивною, такою, що захищає свої інтереси, не рахуючись з інтересами оточуючих. Наявність делінквентних форм поведінки не є обов'язковим наслідком болісно зміненої психіки, тому немає необхідності звертатися до лікаря. Слід порадитися з педагогом, разом із ним обговорити, як повернути з середовища несприятливого впливу до звичайних занять, корисних захоплень. Слід спробувати в довірливій розмові із підлітком з'ясувати, що для нього є головним, зацікавити його змістовним заняттям, допомогти йому позбутися шкідливих звичок.

Причиною патологічного формування характеру, важкої поведінки може бути виховання, стимулююча поява і закріплення егоїзму, себелюбства, небажання трудитися, звички жити за рахунок праці інших. Це манера виховання типу „самий, самий, самий…” або „кумир сім”ї”. Так нерідко виховують дитину, яка в дитинстві часто хворіла, пізню чи єдину дитину. Її постійно тішать, опікають, нею милуються, знаходять у неї різноманітні таланти, найкращі якості як у зовнішньому образі, так і в поведінці. При цьому дитина зростає невмілою, безпомічною в елементарних питаннях. Нерідко виявляється, що її вдягали до 5—6 років, годували з ложечки до 7—8 років. В дитячому дошкільному закладі такі діти не можуть самостійно ні поїсти, ні одягтися. Взаємини дитини з однолітками і оточуючими часто будують дорослі. Очевидно, всім доводилося спостерігати, як у дворі стурбована мати чи бабуся буквально до школи «пасе» своє дитя, втручається в його ігри, кидається захищати від вдаваної небезпеки. Нерідко батьки при гостях демонструють «таланти» своєї дитини, і він звикає до замилування оточуючих. Виростає егоїст, сімейний деспот, який не вміє і не хоче нічого робити, а потребує виконання своїх бажань. Батьки приходять до лікаря зі скаргами на некерованість дитини. А йому від народження 5—6 років! При зміні ситуації (вступі до школи) дитина відразу ж дезадаптується, стає безпомічною, все навколо для неї важко: і завдання, і взаємини, й обов'язки. Вона починає переживати, плакати, погано спить, відмовляється йти до школи. Нерідко скаржиться на хвороби, і батьки починають водити дитину по лікарям. З'являються зриви в поведінці, особливо вдома, оскільки дитина розуміє, що в школі можуть і не звернути увагу на його примхи. Поступово наростає дезадаптація дитини в повсякденному середовищі. Для дитини яка не звикла трудитися, звичайні завдання і вимоги шкільного режиму виявляються надмірними. Вона не може співвіднести свої інтереси з інтересами колективу, в нього немає навичок життя в колективі. Занепокоєні батьки не можуть допетрати, що дитині потрібно допомогти, пояснюють ситуацію винятковою чутливістю своєї дитини. З’являється стійке хворобливе формування характеру так званого істеричного типу. Дитині властиві постійні форми негативного реагування на будь-які трудові зусилля (заняття в школі, виконання домашніх завдань). Такі діти примхливі, вимогливі, не розуміють заборон, грублять рідним, особливо бабусям і дідусям. Якщо батьки при цьому намагаються провести в життя явно запізнілу політику обмежень, дитина кричить, падає на підлогу. У підлітковому віці з'являються реакції протестної поведінки іншого характеру. Наприклад: відмова йти до школи. Делінквентна поведінка при цьому нечаста: такі підлітки не прагнуть у компанію до важковиховуваних, оскільки бояться їх, але можуть на їх вимогу виносити з дому цінні речі. В житті вони дуже незрілі, інфантильні, не звикли аналізувати свої вчинки, відповідати за них, легко підпорядковуються чужому впливу, проте ненадовго, оскільки цілком зайняті задоволенням своїх егоїстичних потреб. Найчастіше такі варіанти патологічного формування характеру виникають на тлі істероїдного типу акцентуації.

Наступний тип патологічного формування характеру виникає в тих випадках, коли в сім'ї немає єдиного підходу до виховання— одні дозволяють, інші забороняють, у кожного своя точка зору. У такій сім'ї зазвичай немає порядку та режиму ні в справах, ні у взаєминах, а дитина до цього звикає. Вона не визнає обов'язків, не привчена до елементарної дисципліни, не вміє зосередитися на одному занятті. А це ж не народжена властивість, як при психопатії, а вироблена системою виховних впливів, точніше, відсутністю будь-якої системи. Зазвичай, таке патологічне формування характеру відбувається не на тлі захворювання.

2.3. Типи психопатій і акцентуацій характеру

Гіпертимний тип (Г). Такі підлітки відрізняються завжди хорошим, навіть злегка підвищеним настроєм, високим життєвим тонусом, бурхливою енергією, нестримною активністю, постійним прагненням до лідерства, притому неформальному. Гарне почуття нового поєднується з нестійкістю інтересів, а велика товариськість з нерозбірливістю у виборі знайомств, в силу чого можуть непомітно для себе опинитися в поганій компанії, почати випивати (зазвичай віддаючи перевагу неглибокого ступеня сп'яніння), пробувати дію наркотиків та інших токсичних засобів (але пристрасті до них в підлітковому віці зазвичай не виникає). Правопорушення притаманні групові. Легко освоюються в незнайомій і швидко мінливій ​​обстановці, але переоцінюють свої можливості і будують надмірно оптимістичні плани на майбутнє («хороші тактики і погані стратеги»). Нерозбірливі у виборі приятелів і напарників, чому нерідко бувають зраджені ними.

Погано переносять самотність, розмірений режим, суворо регламентовану дисципліну, одноманітну обстановку, монотонну і вимагаючу дріб'язкову акуратність праці, вимушене неробство. Прагнення оточуючих придушити їх активність і лідерські тенденції нерідко веде до бурхливої, але коротких спалахів роздратування. Не злопам'ятні. Легко миряться з тими, з ким посварилися.

Говіркі, говорять швидко, з живою мімікою і жестами. Високий біологічний тонус проявляється завжди хорошим апетитом, здоровим, міцним сном - встають бадьорими, відпочившими. Сексуальний потяг рано пробуджується і відрізняється силою. Швидко захоплюються, а й холонуть до сексуальних партнерів. Самооцінка нерідко непогана, але часто намагаються показати себе більш конформними, ніж це є насправді. Погано сумісні з підлітками епілептоїдного типу, від представників шизоїдного, сенситивного та психастенічного типів намагаються дистанціюватися. Перші прояви гіпертимності нерідко бувають з дитинства: невгамовність, шумливі, прагнення командувати однолітками, надмірна самостійність.

Циклоїдний тип (Ц). Зустрічається тільки у вигляді акцентуацій характеру. При патологічному рівні розвивається одна з форм нервово-психічного розладу - циклотимія. При циклоїдній акцентуації фази гіпертимності і субдепресії виражені різко, зазвичай короткочасні (1-2 тижні) і можуть перемежовуватися тривалими інтермісіями. У субдепресивній фазі падає працездатність, до всього втрачається інтерес, підлітки стають млявими домосідами, уникають компанії. Невдачі й дрібні негаразди важко переживаються. Серйозні нарікання, особливо принижують самолюбство, здатні навести на думки про власну неповноцінність і непотрібність і підштовхнути до суїцидальної поведінки. У субдепресивній фазі також погано переноситься крута ломка стереотипу життя (переїзд, зміна навчального закладу тощо). Падає біологічний тонус, можуть спати більше звичайного, але встають млявими, невідпочившими. Навіть улюблені страви не доставляють колишнього задоволення. Статеве цікавість зазвичай знижується. У гіпертимній фазі циклоїдні підлітки не відрізняються від гіпертимів. Самооцінка формується поступово, у міру накопичення досвіду «добрих» і «поганих» періодів. У підлітків вона нерідко буває ще неточною, оскільки перші прояви циклоїдного починаються тільки з статевим дозріванням. Іноді буває виражена сезонність фаз: депресії падають на зиму або на весну, а гіпертимні періоди - на осінь. У інтермісіями між субдепресивними і гіпертимними фазами ніяких особливостей не виявляють.

Лабільний тип (Л). Головна риса цього типу - крайня мінливість настрою, який міняється дуже часто і надмірно круто від незначних і навіть незамітних для оточуючих приводів. Від настрою моменту залежить і сон, і апетит, і роботоспроможність, і товариськість. Почуття і прихильності щирі і глибокі, особливо до тих осіб, хто самі до них проявляють любов, увагу і турботу. Велика потреба в співпереживанні. Тонко відчувають ставлення до себе оточуючих навіть при поверхневому контакті. Всякого роду ексцеси уникають. До лідерства не прагнуть. Тяжко переносять втрату або відкидання з боку значущих осіб. Самооцінка відрізняється щирістю та вмінням правильно підмітити риси свого характеру. Надмірна емоційність зазвичай поєднується з вегетативною лабільністю: легко червоніють і бліднуть, змінюється частота пульсу, величина артеріального тиску. Нерідко спостерігається досить виражена інфантильність: виглядають молодше своїх років. Брехати і приховувати свої почуття не вміють: настрій завжди написано на обличчі. Діти майже всі наділені емоційною лабільністю. Тому по даному типу можна судити, якщо ці риси яскраво виражені у підлітків.

Астено-невротичний тип (А). Також зустрічається тільки у вигляді акцентуації характеру. Патологічний рівень проявляється найчастіше за все розвитком невростенії. Головними рисами є підвищена стомлюваність, дратівливість і схилність до іпохондричності. Стомлюваність особливо проявляється при розумових заняттях і в умовах змагань. При втомі афективні спалахи виникають з незначного приводу. Самооцінка зазвичай висловлює іпохондричні установки.

Сенситивний тип (С). У цього типа дві головні риси - велика вразливість і відчуття власної неповноцінності. У собі бачать безліч недоліків, особливо в зовнішності і в області якостей морально-етичних і вольових. Замкнутість, боязкість і сором'язливість виступають серед сторонніх і в незвичній обстановці. З незнайомими бувають важкі навіть самі поверхневі формальні контакти, але з тим до кого звикли, бувають досить товариські і відверті. Ні до алкоголізації, ні до делінквентності схильності не виявляють. Непосильною виявляється ситуація, де підліток виявляється об'єктом недоброзичливої уваги оточення, коли на його репутацію падає тінь або він піддається несправедливим обвинуваченням або глузуванням. Самооцінка відрізняється високим рівнем об'єктивності. При цьому типові нерідко буває яскраво виражена реакція гіперкомпенсації - прагнення досягти успіху саме в тій області, де таїться комплекс власної неповноцінності (наприклад, парашутні стрибки, щоб подолати боязкість; посилені заняття гімнастикою, щоб виправити дефекти фігури; прагнення до громадської роботи, щоб подолати сором'язливість і т.п.). Сенситивні риси починають виявлятися з дитинства боязкістю, сором'язливістю, острахом незнайомців, але критичним є вік 16-18 років - вступ в самостійну соціальну активність після багатьох років навчання у звичному оточенні однолітків. Деякі дійсні фізичні дефекти (наприклад, заїкання) можуть сприяти загостренню сенситивних рис або нашаровувати їх на деякі інші типи акцентуацій (емоційно-лабільну, психастенічну, шизоїдну). Необхідність відповідати не тільки за себе, але і за інших, може навпаки, згладжувати сенситивні риси.

Психастенічний тип (П). Головними рисами є нерішучість, схильність до розсудливості, тривожна недовірливість у вигляді побоювань за майбутнє - своє і своїх близьких, схильність до самоаналізу і легкість виникнення нав'язливості. Риси характеру зазвичай виявляються в початкових класах школи - при перших вимогах до почуття відповідальності. Відповідати за себе і особливо за інших буває найважчим завданням. Захистом від постійної тривоги з приводу уявних неприємностей і нещасть служать вигадані предмети і ритуали. Якщо їх не виконують, то це вкрай підсилює тривогу за майбутнє, за благополуччя своє і близьких, за успіх справи, якою зайняті. Нерішучість посилюється, коли треба зробити самостійний вибір і коли рішення стосується маловажних повсякденних проблем. Навпаки, питання серйозні, істотно відбиваються на майбутньому, можуть вирішуватися з дивовижною поспішною необачністю. Алкоголізація і делінквентність в підлітковому віці не притаманні. Але при дорослішанню можуть виявити, що алкоголь здатний знімати тривогу, невпевненість і внутрішнє напруження і тоді можуть до нього призвичаїтися. У самооцінці схильні знаходити у себе риси різних типів, включаючи абсолютно не властиві. Через надмірний педантизм, дріб'язкової принциповості, яка доходить до деспотизму, нерідко погано поєднюється з представниками майже всіх типів акцентуацій характеру, крім шизоїдів, які зовні можуть ніяк не реагувати на їх поведінку. Вважається, що дріб'язковий педантизм психастеників також служить для них психологічним захистом від побоювань і тривоги за майбутнє.

Шизоїдний тип (Ш). Головними рисами є замкнутість і брак інтуїції в процесі спілкування. Важко встановлювати неформальні, емоційні контакти - ця нездатність нерідко важко переживається. Швидка виснаженість в контакті спонукає до ще більшого заглиблення в себе. Недолік інтуїції проявляється невмінням зрозуміти чужі переживання, вгадати бажання інших, здогадатися про невисловлене вголос. До цього примикає недолік співпереживання. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями, останні призначені тільки для втіхи самого себе, служать розраді честолюбства або носять еротичний характер. Захоплення відрізняються силою, постійністю, і нерідко незвичністю, вишуканістю. Багаті еротичні фантазії поєднуються з зовнішньою асексуальністю. Алкоголізація і делінквентна поведінка зустрічаються нечасто. Найважче переносяться ситуації, де потрібно швидко встановити неформальні емоційні контакти, а також насильницьке вторгнення сторонніх у внутрішній світ. Самооцінка звичайно неповна: добре констатується замкнутість, труднощі контактів, нерозуміння оточуючих, інші особливості помічаються гірше. У самооцінці іноді підкреслюється нонконформізм. Замкнутість і стриманість у прояві почуттів іноді допомагають непогано поєднуватися з оточуючими, обмежуючись формальними контактами. Схильні шукати нешаблонні рішення, воліють неприйняття форми поведінки, здатні на несподівані для інших витівки без урахування шкоди, що можуть завдати ними самі собі. Але іноді виявляють незвичайні здібності постояти за себе і свої інтереси. У близьких можуть викликати невдоволення своєю мовчазністю і стриманістю, але коли справа заходить про хобі можуть бути навіть багатомовні. У своїх симпатіях часто тяжіють до емоційно-лабільним, може бути відчуваючи в їхньому характері те, що їм самим бракує.

Епілептоїдний тип (Е). Головною рисою є схильність до станів злобно-тужливого настрою з поступово накипающим роздратуванням і пошуком об'єкта, на якому можна було б зірвати зло. З цими станами зазвичай пов'язана афективна вибуховість. Афекти не тільки сильні, але і тривалі. Великою напругою відрізняється інстинктивне життя. Любов майже завжди забарвлена ​​ревнощами. Алкогольні сп'яніння часто протікають важко - з гнівом і агресією. Лідерство проявляється у прагненні панувати над іншими. Непогано адаптуються в умовах суворого дисциплінарного режиму, де намагаються підлеститися до начальства показною старанністю і заволодіти становищем, що дає владу над іншими підлітками. Інертність, тугорухливість, в'язкість накладають відбиток на всю психіку - від моторики і емоцій до мислення та особистісних цінностей. Кажуть повільно, вагомо, ніколи не метушаться. Люблять культивувати в собі фізичну силу, воліють силові види спорту. Рішення приймають не кваплячись, дуже обачно, через це іноді пропускають момент, коли треба швидко діяти. Але в афекті від повільності не залишається і сліду, легко втрачають контроль над собою, діють імпульсивно, в невідповідній ситуації можуть вибухнути потоком лайки, нанести побої. Владолюбство поєднується з прагненням наводити «свої порядки», нетерпимістю до інакомислення. Злопам'ятні щодо завданих їм образ і заподіяного збитку, навіть незначного - дуже мстиві й винахідливі у способах помсти. Дріб'язкова акуратність, скрупульозність, допитливе дотримання всіх правил, навіть на шкоду справі, допікають оточуючих педантизмом розглядаються як компенсація власної інертності. Педантична акуратність видна по одязі, зачісці, перевазі порядку у всьому. Самооцінка зазвичай однобока: відзначається прихильність до порядку й акуратності, нелюбов порожніх мрій і перевагу жити реальним життям; в іншому зазвичай представляють себе більш конформними, ніж є насправді.

Істеричний (гістрионічний) тип (І). Головними рисами є безмежний егоцентризм, ненаситна жага уваги до своєї персони, захоплення, здивування, шанування, співчуття. Всі інші особливості харчуються цим. Брехливість і фантазування повністю служать прикрашенню своєї особи. Зовнішні прояви емоційності на ділі обертаються відсутністю глибоких почуттів при великій виразності, театральності переживань, схильності до малювання і позерства. Нездатність до наполегливої ​​праці поєднується з високими домаганнями відносно майбутньої професії. Вигадуючи, легко вживаються в роль, майстерною грою вводять в оману довірливих людей. Незадоволений егоцентризм часто підштовхує до лютої опозиційності. Виграють в ситуації плутанини, сум'яття, раптово виниклої невизначеності, коли крикливість може бути прийнята за енергію, театральна войовничість - за рішучість, вміння бути у всіх на виду - за організаторські здібності. Але лідерська година скоро проходить, так як істероїди не так лідирують, скільки грають у ватажків, і оточення скоро розбирається, що крім позерства і тріскучих фраз вони ні на що не здатні. Серед однолітків претендують на першість або на виняткове становище. Намагаються піднятися серед них вигадками про свої успіхи і пригоди. Товариші скоро розпізнають їх вигадки, їх ненадійність, тому вони часто змінюють компанії. Самооцінка далека від об'єктивності. Зазвичай представляють себе такими, якими в даний момент найлегше справити враження.

Нестійкий тип (Н). Головна риса - небажання трудитися - ні працювати, ні вчитися, постійна сильна тяга до розваг, задоволення, неробства. При строгому і безперервному контролі неохоче підкоряються, але завжди шукають нагоди ухилятися від будь-якої праці. Повна безвольність виявляється, коли справа стосується виконання обов'язків, боргу, досягнення цілей, які ставлять перед ними рідні, старші, суспільство в цілому.

З бажанням розважитися пов'язана рання алкоголізація, делінквентність, вживання наркотиків і інших дурманних засобів. Тягнуться до вуличних компаній. Через боягузтво і недостатньою ініціативностю виявляються там у підпорядкованому становищі. Контакти завжди поверхневі. Романтична закоханість невластива, сексуальне життя служить лише джерелом насолод. До свого майбутнього байдужі, планів не будують, живуть сьогоденням. Від будь-яких труднощів і неприємностей намагаються втекти і не думати про них. Слабовілля і боягузтво дозволяють утримувати їх в умовах суворого дисциплінарного режиму. Бездоглядність швидко надає згубну дію. Самооцінка зазвичай невірна - легко приписують собі гіпертимні або конформні риси.

Конформний тип (К). Головна риса - постійна і надмірна конформність до звичного оточення, до свого середовища. Живуть за правилом: думати «як усі», надходити «як усі», старатися, щоб все у них було «як у всіх» - від одягу до суджень по животрепетних питань. Стають цілком продуктом свого оточення: в добрих умовах старанно вчаться і працюють, в поганому середовищі - з часом міцно засвоюють її звичаї, звички, манеру поведінки. Тому «за компанію» легко спиваються. Конформність поєднується з вражаючою некритичністю: істиною вважають те, що надходить через звичний канал інформації, некритичні до всього, що черпають від звичного оточення, і схильні до упередженого неприйняття всього, що виходить від людей не свого кола. До цього додається консерватизм: нове не люблять тому, що не можуть до нього швидко пристосуватися, важко освоюються в незвичній обстановці. Нелюбов до нового проявляється ворожістю до чужинців, настороженістю до незнайомих. Найбільш успішно працюють, коли не потрібно особистої ініціативи. Погано переносять круту ломку життєвого стереотипу, позбавлення звичного суспільства. Самооцінка може бути непоганою.

2.4. Види психодіагностики акцентуацій характеру

Діагностику типу акцентуацій характеру можна провести за допомогою слідуючих методик: ПДО (патохарактерологічного діагностичного опитувальника) Лічко, тесту “Установлене поле”, кольорового тесту М. Люшера, опитувальника Леонгарда - Шмішека, МПДО та інших.

ПДО - запропонований А.Е. Лічко в 1976 році для визначення типів акцентуації характеру і варіантів конституціональних психопатій в підлітковому і юнацькому віці (14-18 років). Опитувальник складається з 25 наборів фраз - тверджень, які відображають відношення до ряду життєвих проблем (“самопочуття”, “настрій”, “відношення до себе” тощо). В кожному наборі 10-19 тверджень. Дослідження потрібно проводити у два етапи.

Опитувальник Шмішека - опублікований в 1970 році. Побудований на основі теорій Леонгарда. Складається з 88 питань, на які необхідно відповісти “так” або “ні”, для визначення типу акцентуації характеру (десять типів: демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий, гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотемічний, афективно-екзальтований, емотивний).

Діагностика узагальнених смислових установок за допомогою методики “Установочное поле” дозволяє визначити наявність сфер, в котрих найбільш можливо проявлення девіантної поведінки даного підлітка (це сфери з переважанням негативних стереотипів).

Кольоровий тест М. Люшера оснований на тому, що вибір кольору направлений на певну діяльність, настрій, функціональний стан і найбільш усталені риси особистості. Ступінь виразності відхиляючої поведінки дозволить спрогнозувати саме цей тест.

МПДО - модифікований патохарактерологічний діагностичний опитувальник. Його призначення - ідентифікація типів акцентуацій характеру у підлітків. Опитувальник включає 143 тверджень, які складають 10 діагностичних і одну контрольну шкалу (шкалу брехні). По кожній шкалі - 13 тверджень (в тексті вони надані у випадковому порядку). Діагностується: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сензитивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий, демонстративний і нестійкий типи.

Всі останні, можливі до примінення, психометричні тести можна віднести до додаткових (це і МНР І, шкали котрого включають зони нормальних, акцентуйованих і патологічних проявлень рис характеру; опитувальник Айзенка (для підлітків), опитувальник РХТ (риси характеру і темпераменту), опитувальник САН (самопочуття - активність - настрій); узагальнені смислові установки, метод незавершених речень і т.д.). додаткові психодіагностичні процедури необхідні для уточнення змісту і походження психологічної проблеми підлітка, розробки стратегії і тактики колекційної роботи з ними.

ВИСНОВОК 

Суттєво на формування того чи іншого типу акцентуації характеру впливає саме середовище існування, виховання та розвитку особистості.

Знання психологом, педагогом типу акцентуації характеру (як динамічного стереотипу реагування і поведінки) дозволяє йому правильно інтерпретувати і зпрогнозувати поведінку кожної конкретної дитини, допомогти реалізувати її потреби соціально-прийнятним шляхом (гіпертиму - з його тенденцією до лідерства і організаторської діяльності, лабільному - потребу в емоційному заохочуванні і теплі, тривожно-педантичному - в відчутті безпеки і впевненості у собі, інтровертованому - в спілкуванні на цікаві йому теми, збудливому - в визнанні його статусу, прав і заслуг, демонстративному - у належній увазі, визнанні його здібностей і визначних рис).

В корекції труднощів поведінки у дітей і підлітків, особливо з аномальними рисами, основне місце посідає спільна виховна коригуюча робота психолога, педагогів та батьків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Електронні ресурси

1. Виничук Н.В.Психология аномального поведения. [Электронный ресурс] // http://txtb.ru/133/index.html (Дата обращения: 06.02.2016).

2. Дослідження особливостей поведінки дітей і підлітків з захворюваннями психіки[Электронний ресурс] //http://5ka.at.ua

3. Патохарактерологічний Діагностичний Опитувальник (ПДО) для підлітків Частина 1[Электронний ресурс] //http://psychic.at.ua

4. Патохарактерологическое формирование личности. [Электронный ресурс]

Медикус.ру: http://www.medicus.ru

5. Глушман М.В. Особливості акцентуації характеру у підлітковому віці.

[Электронний ресурс]//https://docviewer.yandex.ua

Книги:

Один автор

1. Іванов Н.Я. Патохарактерологический диагностический опросник для подростков / Н.Я. Іванов А.Е. Лічко: Методическое пособие Серия: Выпуск 10. М.: «Фолиум», 1995, 64 с., 2–е изд.

 

 

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

  • Додано
    22.02.2018
  • Розділ
    Психологія
  • Тип
    Наукова робота
  • Переглядів
    7755
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер матеріала
    YF799811
  • Вподобань
    0
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти