Взяти участь
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень 2.0».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

Вплив сімейного виховання на формування особистості дитини

Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
2700 грн
390 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №NS254450
За публікацію цієї методичної розробки Островчук Ольга Ігорівна отримав(ла) свідоцтво №NS254450
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

лабораторія «Дозвілля»

За останнє десятиліття намітився ряд тривожних тенденцій, які свідчать про кризові явища в житті сім’ї, що зачіпають як подружні, так і дитячо-батьківські відносини. Зміна демографічної ситуації - падіння народжуваності й, як наслідок, збільшення питомої ваги однодітних сімей - приводить до труднощів особистісного розвитку й недостатньої комунікативної компетентності дітей, що виховуються в таких сім’ях. Поряд зі сприятливою тенденцією активного включення батька в процес виховання ще на етапі раннього дитинства дитини настільки ж яскраво виступає тенденція дистанціювання батька від проблем виховання, його низькою емоційною включеністю й орієнтацією на батьківство - значимого фактора в досягненні особистісної ідентичності й психологічної зрілості. Дисгармонійність системи сімейного виховання є досить розповсюдженим симптомом дисфункції сучасної сім’ї, де актуальними показниками дисгармонії сімейного стилю виховання варто вважати зростання випадків жорстокого поводження з дітьми, гіпопротекції й суперечливого виховання.

Проблеми пов’язані з вихованням є найбільш актуальними на сьогоднішній день, адже деякі молоді батьки не розуміють якої шкоди вони завдають своїм дітям через “неправильне виховання”, через свій поганий приклад, через свою неготовність до виконання найголовнішої функції – функції виховання дитини. Саме це й зумовило визначення теми дослідження.

Від ступеня стійкості й послідовності сімейного виховання залежить стабільність збереження основних характеристик виховного процесу - типу емоційного прийняття дитини, кількості й змісту вимог і заборон, виду контролю, рівня протекції, способів вирішення конфліктів.

Метою написання статті є висвітлення особливостей сімейного виховання на особистісний розвиток дитини.

Основні теоретичні і методологічні, наукові напрями проблеми виховання дитини в сім'ї відображені в працях класиків педагогіки та психології, зокрема Л. Виготського, Я. Коменського, Г. Костюка, П. Лесгафта, Д. Локка, А. Макаренка, І. Песталоцці, М. Пирогова, В. Сухомлинського, К. Ушинського, С. Шацького та інших.

Висвітленню теоретичних і практичних аспектів виховання дітей присвячено багато вітчизняних (Л. Алексєєва, І. Бех, З. Зайцева, О. Киричук, С. Максименко, М. Стельмахович, М. Фіцула та ін.) і зарубіжних (А. Адлер, К. Аронс, Р. Ноттебаум, Є. Россберг, Б. Салліван , Р. Скіннер та ін.) досліджень.

Проблеми оптимізації й гуманізації взаємовідносин між батьками, батьками і дитиною розглянуто в дослідженнях Т. Алексєєнко, М. Боришевського, Н. Ватутіної, А. Дьяконової, Б. Кобзаря, В. Кравця, О. Савченко, В. Сенько, Н. Шевченко та інших.

Сімейне виховання - це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту [3, с.306].

Сімейне виховання відбувається в процесі життя - у відносинах близькості, у справах і вчинках, які здійснює дитина. Зі своїх відносин до батька, матері вона засвоює перші обов'язки перед суспільством. У сімї дитина рано привчається до праці. Під впливом сімейних принципів і всього сімейного укладу виховується твердість характеру, гуманізм, зосереджений розум. Саме в сім’ї дитина спостерігає й відчуває почуття любові до батьків і сама одержує від них цю любов і ласку.

К.Ушинський розуміє сімейне виховання як цілеспрямований процес формування людини в людині. Саме виховання, учить він, повинне готувати людину до праці, до життя. Для цього необхідно, щоб діти були розумово розвинені, морально досконалі, фізично здорові. Він по-новому порушує питання про виховання моральності в сімї. На його думку, сутність морального виховання в сімї не в кодексі правил поведінки, а в тому, щоб створити внутрішню спрямованість людини. Таким чином, першим і основним завданням сімейного виховання К.Ушинський уважає підготовку людини до життя.

На думку М.Пирогова, найбільше право батьків полягає в тому, щоб розвинути цілком і всебічно все благе, що є в дитині від природи, без зазіхання на особистість дитини. Людина легко засліплюється власними достоїнствами, тому з дитинства необхідно розвивати в дитині самосвідомість, будити совість. Звідси випливає основне, з його погляду, положення, що стосується питань виховання дітей у сім’ї: не ухилятися зі шляху цілісного внутрішнього життя, у якому має бути збережено єдність думки, слова й справи. І щодо цього він призиває батьків оберігати цілісність дитячої душі, не вносячи в неї нещирість.

Велике значення мають роботи П. Лесгафта в сфері виховання дітей раннього й дошкільного віків, викладені в праці Сімейне виховання дитини і його значення. Він вважає, що в нормальній сім’ї дитина стає гуманізуючим фактором морального вдосконалювання всіх членів сім’ї. У сім’ї необхідно створювати нормальні умови для росту, розвитку й прояву всіх позитивних здібностей дітей.

В “Книзі для батьків” А. Макаренко розкриває своєрідні й складні проблеми сімейного виховання, його протиріччя й шляхи їхнього вирішення. В Лекціях про виховання дітей він розглядає проблеми батьківського авторитету, дисципліни, гри, сімейного господарства, виховання в праці, статевого виховання й виховання культурних навичок у сімї. Сімя є могутнім виховним засобом. Життя щодо цього мало дає нового, воно постійно повертає нас до того, що було в сім’ї, тому що виховні сили здорової сім’ї великі, і, навпроти, розпад або глибокі зміни в сім’ї спричиняють надзвичайні лиха для душі дитини, руйнуючи самі її основи.

Таким чином, сімейне виховання, як будь-який організований процес передбачає певну цілеспрямованість, постановку конкретних завдань. Головною метою виховання дітей у сім’ї становить всебічний розвиток особистості, що поєднує у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.

Щоб вивчити можливі відносини між дорослими й дітьми в сім’ях, необхідно знати існуючі стилі батьківського відношення до дітей. Батьківський стиль — це узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способи спілкування даного батька з даною дитиною, це образ дій по відношенню до дитини.

Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо.

Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності.

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність.

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі „перепади” народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю.

Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини ви­ховну позицію може призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості стосовно них. Слід зазначити, що батьки переносять особистісні проблеми і про­блеми у стосунках з іншими членами сім'ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибоким переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості дитини, утрудняє можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність надання сім'ї психологічної допомоги.

Цілеспрямоване та комплексне вивчення сучасного стану сімейного виховання дозволяє виокремити найбільш актуальні педагогічні проблеми, вирішення яких потребує спеціальної підготовки батьків, фахової допомоги спеціалістів та наукового забезпечення на теоретичному й практичному рівнях.

Першочерговою педагогічною проблемою, є відсутність єдиної стратегії виховання дитини, недооцінка періоду дошкільного віку в розвитку особистості, нерозуміння його цінності та унікальності, недостатня готовність батьків до виконання виховної функції. Причина цього криється в обмежених знаннях з вікової педагогіки, психології та фізіології і виявляється в недостатніх навичках спілкування з дітьми, у некритичному ставленні до особистості педагогічної діяльності, нездатності прогнозувати виховний процес у сім'ї та його наслідки.

Батьки не мають чіткої стратегії виховання дітей у сім'ї, оскільки в останнє десятиліття змінились як самі умови життя, так і пріоритети сімейного виховання. Вони хочуть бачити свою дитину майбутнім комерсантом, програмістом чи перекладачем. Відповідно до цього батьки стурбовані тим, щоб виховати в дітей прагматизм, раціоналізм, волю до перемоги. Часто вони власною поведінкою подають дітям приклади агресивності, вважаючи таку якість в сучасних умовах життя надзвичайно важливою. Водночас такі особистісні якості, як доброта, уміння співчувати й допомагати іншим, у сучасній ієрархії батьківських цінностей посідають значно нижчі місця.

Характерною особливістю сучасного сімейного виховання є також суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини; молоді батьки намагаються перешкодити впливу на дитину бабусь і дідусів з їхніми “допотопними” моральними цінностями; спілкування з ровесниками в основному обмежене часом перебування в дошкільному закладі; спілкування з іншими людьми (сусідами, знайомими або малознайомими) вважають небажаним. Діти рідко відвідують театри, виставки, ходять на екскурсії чи граються на подвір'ї разом з батьками. Таким чином, спосіб засвоєння світу для дитини перетворюється з безпосереднього на опосередкований.

Сучасні батьки прагнуть до того, щоб їхня дитина якнайраніше почала займатись музикою або танцями, вивчати іноземні мови та опановувати комп'ютер. З одного боку, це нормально, а з іншого — батьки не завжди орієнтуються на здібності дитини, її інтерес, відповідність віку дитини такому виду діяльності, зрештою на її стан здоров'я. Зміст дитячого життя планується тільки батьками: вони самі вирішують, що їй цікаво, а що — ні, чим вона повинна займатись і чого навчатись. Інакше кажучи, діти відчувають з боку дорослих постійний тиск, суть якого полягає або у вимогах обов'язкового успіху, або в очікуванні на нього.

Важливою умовою впливу на особистість дитини є авторитет батьків. Розрізняють такі види авторитету:

  • формальний, що визначається особливостями соціальних ролей;

  • функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід;

  • особистий, що залежить від особистісних якостей.

Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов висновку: багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Наведемо основні його види [4].

  • Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство.

  • Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки.

  • Авторитет підкупу, коли слухняність дитини "купується" подарунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись, пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.

Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.

Для повноцінного розвитку інтелекту дитини дуже важливо, щоб в її оточенні з самого раннього дитинства зустрічались два типи мислення: і чоловічий і жіночий. Відсутність батька в сім’ї, з чим би вона не була пов’язаною: з розлученням, смертю, окремим проживанням чи довготривалими відрядженнями, - негативно відображається на розвитку математичних здібностей як хлопчиків так і дівчаток.

Взаємодія з батьком позитивно впливає на когнітивний розвиток дитини. Однак пряма кореляція між залученістю батька у виховання і когнітивними досягненнями була виявлена лише для хлопчиків. Це пояснюється тим, що батько дає приклад практичного і дієвого вирішення проблеми, причому залученість у життя дитини передбачає також емоційну участь, і саме тому, що батько у цьому випадку демонструє чоловічий підхід до вирішення проблем, його вплив не так помітний на дівчатках. Обстеження більше 20 тис. американських сімей показало, що діти, батьки яких залучені у процес їх освіти (наприклад, відвідують батьківські збори), частіше отримують найвищі бали, більше люблять школу, рідше залишаються на другий рік [5].

Крім того, встановлено, що батько відіграє дуже важливу роль у засвоєнні дитиною моральних норм. Батьки, а особливо тато, дисциплінують дітей, ставлять певні рамки поведінки, заохочуючи одні вчинки і караючи за інші. Саме ідентифікація є найбільш важливим фактором засвоєння моральних норм і соціальних ролей, і батько в цьому випадку особливо необхідний хлопчику. Любов батька умовна, що є важливим фактором морального розвитку дитини. Це відбувається тому, що батько надає великого значення самостійності, надає дітям можливість відповідати за свої дії, і з більшою повагою, ніж мати, відноситься до виявленої дітьми незалежності. Батько активний, діловий, націлений на успіх, викликає у сина прагнення відповідати цьому образу.

З.Фрейд відмічав, що взаємовідносини з батьком впливають на формування статеворольової ідентифікації. Найважливішими її детермінантами для хлопчиків є : 1) домінантність батька; 2) піклування батька (бажання бути таким же мужнім, як батько значно посилює позитивне сприйняття, засвоєння чоловічої поведінки і формування адекватної статеворольової ідентичності). Взаємовідносини дівчаток з батьком впливають на їх подальші гетеросексуальні контакти, будучи прототипом цих взаємовідносин. Теплі відносини з батьком, що приносять задоволення, допомагають донці гордитися своєю жіночністю, сприяють прийняттю себе в якості жінки і більш легкій гетеросексуальній адаптації, крім того, батько може впливати і на життєві пріоритети дочки – сімейне життя чи орієнтація на кар’єру. Дослідження (проведені у США) дітей, які ростуть без батька показали, ці діти менш успішні у вирішенні конфліктних ситуацій, у вирішенні когнітивних задач, хлопчики мають певні складнощі у статевій ідентифікації [1].

У ранньому віці, а тим більше у підлітковому віці, коли зовнішня привабливість стає важливим фактором самоповаги дівчинки - величезну роль у її долі відіграє перш за все загальна оцінка батьком її зовнішності.

Для того, щоб вивчити ставлення батьків до своїх дітей, дослідити стиль виховання у родині та визначити рівень благополуччя або неблагополуччя у сім’ї нами було проведено дві психодіагностичні методики: перша - методика вимірювання батьківських установок та реакцій (PARY) американських психологів І. Шеффера та Р. Белла, друга - опитувальник соціалізації для школярів “Моя сім’я”, що дозволяє встановити рівень взаємовідносин в сім’ї через опитування дитини. Нами було продіагностовано 22 подружні пари та 28 їхніх дітей віком від 8 до 15 років.

Перша методика PARY являється багатофакторним опитувальником, тому виявлення зв’язків між шкалами у цій методиці проводиться за допомогою факторного аналізу. Згідно цієї методики були отримані наступні результати, які подаються на рис. 1.

Рис. 1 Стилі сімейного виховання

В результаті дослідження нами було отримано три фактора: гіперопіка – відсутність батьківської опіки; відсутність демократичності у відносинах з дитиною – демократичність; диктатура у вихованні – відмова від авторитаризму.

Отримані результати дозволяють констатувати, що найбільш прийнятною формою взаємостосунків батьків щодо дитини у сучасній сім’ї є гіперопіка - 27%, недемократичність по відношенню до дитини складає – 25%, диктаторське ставлення – 18%, відсутність опіки з боку батьків – 10%, відмовились від авторитаризму лише – 6% батьків, практикують демократичне ставлення до своїх дітей лише – 14%.

Продіагностувавши 28 дітей, за допомогою опитувальника соціалізації для школярів “Моя сім’я”, можна констатувати наступне: благополучним рівнем взаємостосунків у сім’ї характеризується – 18% опитаних дітей, менш благополучним – 27%, задовільним рівнем – 30%, неблагополучним рівнем взаємостосунків у сім’ї характеризується – 25% опитаних дітей.

Підводячи підсумки дослідження, можна сказати про те, що в тих сім’ях, де ми виявили негативні стилі виховання дитини (гіперопіка, недемократичність по відношенню до дитини, диктаторське ставлення, відсутність опіки з боку батьків) найбільше страждають діти, адже згідно з їх опитуванням, ми довідались, що саме їхні сім’ї характеризуються неблагополучним та задовільним рівнем взаємостосунків, що негативно позначається як на психічному здоров’ї дитини, так і на всьому її подальшому житті.

З даних дослідження видно, що ми живемо у нездоровому суспільстві, де кожна п’ята дитина потерпає від невмілого та авторитарного батьківського ставлення.

Для того, щоб виховати дитину вміло та правильно, батькам слід звертати увагу на формування мотивів поведінки дітей у сім’ї. Діти повинні стати насамперед – людьми на землі, громадянами своєї Батьківщини. Батьки, як і вчителі, мають керуватися принципом А. Макаренка: якомога більше вимогливості до вихованця і якомога більше поваги до нього. Не слід навішувати дітям ярликів: “складна дитина”, “важкий підліток”, “поганий характер” тощо. Таку славу треба зупиняти всіма можливими засобами: будучи великим тягарем для вихованця, вона породжує негативні почуття до батьків, до вчителів, і стимулює погані вчинки.

Ми можемо відмітити, що ролі батька і матері у формуванні психічно і фізично здорової дитини є однаково важливими. Та дитина, яка все життя жила без любові, твердого слова, турботи і просто спілкування з батьком відчуває у своєму житті дискомфорт, часто має проблеми у інтелектуальному розвитку, та у відносинах з протилежною статтю. А ті діти, які живуть у повноцінній, здоровій сім’ї, де їх люблять і тато і мати, де кожен виконує свої обов’язки та функції виростають повноцінними, гармонійно розвинутими особистостями.

Отже, формування особистості дитини в сучасному суспільстві ставить нові вимоги до системи виховання й освіти підростаючої особистості, а також врахування особливостей функціонування й розвитку сучасної сім’ї як мікрогрупи суспільства, її формуючо-виховної спроможності на рівні теоретичного й практичного забезпечення вирішення актуальних проблем в даній галузі.

Література:

1. Батьків не обирають..: Проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні / За ред. Ю. М. Якубової та ін. — К.: АЛД, 1997.

2. Варга А. Я. Роль родительского отношения в стабилизации детской невротической реакции // Вести. МГУ. — 1985. — № 4. — С. 32-38. — Сер. 14. Психология.

3. Гончаренко С. Український педагогічний словник.-К.: Либідь, 1997. - 376с.

4. Макаренко А. С. Книга для родителей. — М.: Педагогика, 1988.

5. Развитие личности ребенка: Пер. с англ. / Под ред. А. Фонарева. — М.: Прогресе, 1987.- С. 190-211.

Анотація

Кошонько Г.А.

«Вплив сімейного виховання на формування особистості дитини»

Висвітлено вплив сімейного виховання на особистісний розвиток дитини. Окреслено основні тематичні, методологічні та практичні напрями прблеми виховання дитини в сім’ї. Проаналізовано можливі відносини між дорослими й дітьми в сім’ях, існуючі стилі батьківського ставлення до дітей, а також найбільш актуальні педагогічні проблеми виховного процесу.

Ключові слова: сімейне виховання, особистість дитини, батьки, відносини, виховний стиль.

Кошонько Г.А.

«Влияние семейного воспитания на формирование личности ребенка»

Освещено влияние семейного воспитания на личностное развитие ребенка. Очерчены основные тематические, методологические и практические направления проблемы воспитания ребенка в семье. Проанализированы возможные отношения между взрослыми и детьми в семьях, существующие стили родительского отношения к детям, а также наиболее актуальные педагогические проблемы воспитательного процесса.

Ключевые слова: семейное воспитание, личность ребенка, родители, отношения, воспитательный стиль.

Koshonko G.A.

«The impact of family education in shaping the personality of the child»

Lit the influence of family education on personal development of the child. Outlines the main thematic, methodological and practical aspects of child rearing problems in the family. The possible relationships between adults and children in the family, existing styles of parental attitudes toward children, as well as the most pressing educational problems of the educational process.

Keywords: family education, the child's personality, parents, relationships, educational style.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
стилі виховання батьків та види їх авторитету
  • Додано
    01.03.2018
  • Розділ
    Виховна робота
  • Тип
    Стаття
  • Переглядів
    1642
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер матеріала
    NS254450
  • Вподобань
    0
Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1000 грн
249 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №NS254450
За публікацію цієї методичної розробки Островчук Ольга Ігорівна отримав(ла) свідоцтво №NS254450
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Зима – 2018-2019»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти