Існують версії, що більшість лідерів, які досягли рівня «вождя народів», мали досить виражені акцентуації характеру, а іноді й психічні вади. Одні з них надмірно прагнули влади, другі — слави, треті — багатства, а четвертим не давали душевного спокою надцінні ідеї—щось на зразок створення вічного двигуна чи ідеального суспільства.