«До України»
Україно, рідна моя ненько!
Скільки лиха на твоїм путі,
Скільки чварів, ворогів-чужинців,
Скільки крові на твоїй землі!
Ллється кров невинних юних хлопців,
Бо воює невгамовний кат.
Плаче мати над труною сина,
Не вернути більш його назад
Плаче мати, плачуть жінка й діти,
Плачуть сестри та уся рідня,
Адже більше його не вернути,
Бо забрала лютая війна.
Україно, рідна моя земле!
Доки будеш хоронить синів?
Доки будуть воріженьки люті
Панувати на твоїй землі?
Доки буде кров невинна литись?
Доки буде невгамовний кат
Твої землі різати надвоє
Й забирати молодих хлоп’ят?
Доки буде ворог панувати
На твоїй квітуючій землі?
Доки будуть гинути солдати
І ходить в жалобі матері?
О.Х.
