Сьогодні відбувся
Вебінар:
«
Навчаємось за новим правописом: особливості розвитку мовної компетентності учнів і учениць
»
Взяти участь Всі події

Виховний захід "Чорнобиль - скорбота пам'яті людської".

Виховна робота

Для кого: 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас

29.01.2022

82

3

0

Опис документу:

Матеріал можна використати для виховних заходів до Дня пам'яті Чорнобильської трагедії у старших класах.

Мета: закріпити знання учнів про Чорнобильську трагедію; виховувати почуття глибокої поваги до людей, які ціною власного життя та здоров'я захищали Україну від наслідків аварії; сприяти формуванню екологічного виховання; розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу Героїв Чорнобиля.

Перегляд
матеріалу
Отримати код



Виховний захід:

«Чорнобиль – скорбота пам’яті людської».

Мета: закріпити знання учнів про чорнобильську трагедію;

виховувати почуття глибокої поваги до людей, які ціною

власного життя та здоров’я захищали Україну від наслідків

аварії на ЧАЕС, почуття поваги до своєї Батьківщини;

впроваджувати елементи екологічного виховання;

розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу.

Епіграф:

« Душевні, добрі, сильні, вперті –

Змогли стихію подолать.

Комусь прийшлось назавжди вмерти,

Комусь ще довго помирать.

Бій без траншей і без окопів…

Він увійшов у пам'ять літ.

Спасли чорнобильці Європу.

А може цілий світ».

Вчитель: Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська трагедія. Пройшло 35 років з того часу, як вибухнув реактор на IV енергоблоці ЧАЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покрила будинки, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І вже 35 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому, що знає – не на добро це, не на життя. Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, яка почала будуватися в 1970 році біля красуні річки Прип’яті. Перший блок було запущено 1977 року. Паралельно зі станцією будувалося місто енергетиків – м. Прип’ять. Місто швидко розбудовувалося: відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було місто – сад. Станом на початку 1986 року ЧАЕС була найпотужнішою атомною електростанцією європейської частини СРСР. Це мала бути гордість України, але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

Інсценування вірша «Чорнобиль – трава».

1 уч. Намалюй мені, будь ласка, радість і красу.

2 уч. Намалюю я веселку, квітку і росу.

З посмішкою на обличчі дівчинку в вінку,

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1 уч. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2 уч. Я малюю лист осінній, схилену вербу,

Що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі линуть журавлі.

1 уч. Намалюй мені ще ніжність.

2 уч. Тема не проста.

І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

І зелену шовковисту молоду траву.

1 уч. Намалюй, будь ласка, намалюй біду.

2 уч. Як її намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може ледь живу?

А рука сама малює ЧОРНОБИЛЬ- траву…

1 уч. Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1 уч. Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2 уч. Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село.

Намалюю віру, розум, доброту й любов…

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Вчитель: 26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому світові. Гірка, як полин слава. «… І засурмив третій ангел, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій – полин. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали…» (Біблія. Новий заповіт. Одкровення святого Івана Богослова.)

Серед чорного, чорного неба

Засвітилася зірка Полин.

Вічно день пам’ятати цей треба

Чорну ніч пам’ятати цю треба

Перша ночі і двадцять хвилин.

Відео «День вшанування пам’яті учасників ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС» (https://www.youtube.com/watch?v=l9p-VnxijwU)

Вчитель: У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року о 1-й годині 23 хв. 40сек., коли всі спали безтурботним сном, над IV реактором ЧАЕС, несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Вибух, що стався тривав 3,5 секунд. Та після цих секунд почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний… Трагедія зразу показала своє чорне обличчя. В ту мить, коли сталася аварія, загинув старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Їх було 28 – пожежників Чорнобиля. Вони першими прийняли на себе найжорстокіший удар на IV енергоблоці ЧАЕС – удар радіації, хоча про це ніхто не говорив. Сьогодні ми їх називаємо «шеренгою №1». Ніхто з цієї команди не здригнувся, не відступив перед лицем неймовірної смертельної небезпеки (вогонь, радіація). Пожежники в ту ніч не шкодували ні сил, ні життя. І вони гідні того, щоб про них говорили, писали, щоб ми їх шанували і пам’ятали. Кожного!

Учень:

Коли зловісна блискавиця

Сторуко в серце уп’ялась,

І обпалила ваші лиця,

І в танці дикому зайшлась,

Коли вже й хмари спопеліли

У знавіснілому вогні, -

Ви смерть приборкати зуміли

На тім, останнім, рубежі.

Не віддали їй на поталу

Світанків наших ніжний щем,

Ви, як один, супроти стали,

Пекельним січені дощем.

У тій жорстокій веремії

Ви до кінця тримали бій

І пронесли свої надії

Крізь вогнецвіт усіх надій.

Шумлять жита, як і раніше,

Пливуть у небі літаки…

За вас історія допише

Суворі подвигу рядки.

Учень:

Хто має владу над вогнем?

Кому підвладна ця стихія?

Що робить ніч яскравим днем,

Що може зупинити мрію?

Той має силу у руках –

Над полум’ям велику силу,

Хто подолав у серці страх,

Щоб зберегти надію милу.

Коли полинова зоря

Зорю весни палила ранню,

Коли долинули здаля

Жахливий біль, німе страждання, -

Вогонь покликав їх до бою

І ті, хто дужу волю мав,

Покрили силу злу собою,

Бо більшу силу Бог їм дав.

Хто має владу над вогнем?

Кому скоряється стихія?

Тим, хто на чатах кожен день

Тим, хто вогонь здолать зуміє.

Вчитель:

Коли біда Чорнобилем війнула,

Коли упав наладчик неживим, -

Був першим тут начальник караулу,

Володя Правик з воїнством своїм.

Дивлюсь в його лице – ось – ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів,

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце – гордість матерів.

Володимир Правик мав у своїх руках всі права пожежника, крім одного, - не було у юного лейтенанта права на помилку. Вірно оцінивши ситуацію, він вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур. Коли на місце аварії прибув начальник пожежної частини майор Телятников, то побачена картина вразила його: відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на височезній висоті (70 метрів) маячили маленькі фігурки. Піднімаючись на дах машинного залу, в полум’ї тріскотіла вся стріха. Навколо разом з вогнем клубочився їдкий дим, киплячий бетон пропалював черевики і в’їдався в шкіру.

Учень:

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Перший удар на себе…

Перший вогонь на себе…

З полум’ям стали до бою,

З полум’ям смертоносним.

Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на вустах Батьківщини.

І віддали все, що мали:

Життя – що одне в людини.

Відео «Перші ліквідатори аварії на ЧАЕС»: https://www.youtube.com/watch?v=WVSqSgBE1rs

Ціною життя 28 пожежників були врятовані інші блоки АЕС, Київ, Україна і світ від ще більшої небезпеки. 28 чоловік затулили собою не тільки станцію, а і Європу. Всі сміливо і до кінця виконали службовий обов’язок, свою присягу. Увесь караул пішов за Правиком. У небуття. 17 чоловік. Володя був наймолодшим, йому було 24 роки. Вони загинули, собою захистивши мільйони людей. І всі молоді. Вони тільки починали жити, кохати. Київська журналістка Галина Ковтун у 1989 році написала документ-повість «Я писатиму тобі щодня…», - про 800 листів, які Володя відіслав «своїй Надії» за 4 роки і 4 місяці любові. «Сльоза омиває душу» - так сказала Галині Ковтун мати Надії.

У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. На п’яту годину ранку пожежу, за допомогою прибулих пожежників з багатьох інших частин, було ліквідовано. Світало. Із-за лісу визирнув багряний диск сонця. Нічого, здавалося, не змінилося в природі – сяяло сонце, струменіла Прип’ять, пахло весняними квітами. Усе було, як завжди. І водночас все змінилося з 26 квітня. Навколишній світ дістав ще один невідомий досі вимір – гіркий і жорстокий. Мирний атом зненацька показав своє грізне, розлючене обличчя.

Учень:

Живі і мертві… всі відважні

Вітчизни-матері сини,

Людське життя, мов цвіт черешні,

Осипалось… не з їх вини!

Нам горе люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

І не забути, доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

А думка людська пам’ятатиме вас,

А пам'ять людська повертатиме вас,

Безумство хоробрих – де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя і блакить.

Де зір ваш затьмарить скорбота земна,

Де нам, як набат, імена, імена…

Ви – безумство хоробрих – все назавжди зріднили собою:

Землю сущу, і лютий вогонь, і відвагу людську.

Нам лишається пам'ять, що світить життям і любов’ю,

Тим високим життям, що як серце дається лиш раз на віку.

Вчитель: Вже 35 років, як заснули вони вічним сном. Скромні плити будуть вічно нести їх імена:

Правика Володимира Павловича; Кібенка Віктора Михайловича; Тишури Володимира Івановича; Ігнатенка Василя Івановича; Ващука Миколи Васильовича; Тищенка Миколи Івановича.

Це шестеро пожежників, які загинули першими. Але був і сьомий – це кінорежисер Володимир Шевченко. Борис Олійник написав поему «Сім». А потім померли і всі інші. Герої Чорнобиля відомі всьому світові, їх портрети були на видному місці в пресі, лишилися на полотнах і стендах, в розумі й серцях людей. Багато з них навічно стали на свої пости і стоять в бронзі, граніті, сталі.

Учениця:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам'ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

Вчитель: Згадаймо і вшануймо не тільки пожежників. На захист народу і землі України встали всі, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – саркофага, який сховав залишки зруйнованого реактора. Цих людей ми називаємо ліквідаторами. Це і робітники ЧАЕС, які працювали після вибуху, і атомники з інших станцій, що прийшли на допомогу. Це і водії машин, льотчики гелікоптерів, з яких у воронку реактора закидали пісок, алюміній. Це і шахтарі, які будували фундамент для саркофага. Це і будівельники, що зводили сам саркофаг. Це і солдати нашої армії, і звичайно ж медичні працівники, які рятували тих же пожежників під час гасіння пожежі і вже після неї. Адже навіть знаходитись біля людини, враженої такою великою дозою радіації було дуже небезпечно. Указом Президента України від 10 листопада 2000 року день 14 грудня відзначається, як День вшанування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Ліквідаторами визнано близько 600 тис. чоловік.

Відео – пісня ліквідаторам ЧАЕС. О. Кутя https://www.youtube.com/watch?v=NXP7ULIVEM4

Учениця:

Зона…

На всій планеті до сьогодні ти одна,

На сотні літ приречена, приречена,

Тут совість кожного тобою опромінена, тобою біографія омріяна.

Ти ніби свіже унаочнення біди.

Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?

Терпіть і ждати. Така тепер твоя судьба.

Терпи і жди. Триває наша боротьба.

Вчитель:

Місто Прип’ять в історії назавжди залишиться містом-привидом, зоною відчуження, жертвою людської безпорадності, містом віртуальної реальності, мертвою кам’яною пусткою, куди лише час від часу приїздять науковці, переселенці, ліквідатори, журналісти, а останнім часом і туристи. Щоб урятувати людей, що жили в межах зони, їх усіх евакуювали, тобто вивезли поза межі Зони. 27 квітня до м. Прип’яті, де проживало майже 50 тис. жителів, прибуло більше 2 тис. автобусів. Люди, прихопивши лише гроші, можливо документи, без речей, змінного одягу назавжди покидали рідні домівки, хоча про це ніхто не здогадувався. Тимчасовою домівкою для евакуйованих ставали лікарні, санаторії, табори.

Учень:

Я бачив сон…

В печальнім смутку

Стоять берізки край села,

Та край давно не Білоруський,

Не Український і не Руський,

Земля скалічена до тла…

Вогонь? Та ні,

І навіть сонце

Таке створити не могли,

Я зазирнув в одне віконце

З різьбленим кантом навкруги

Скрізь пил страждань, буденний посуд,

І тільки поруч із вікном

В Надії дива й сподіваннях

Свята ікона над столом…

В розбиті шибки вітер свище,

Немов господарю протест,

Життя нема на попелищі,

На вході – з дощок збитий хрест.

Порожня зона, Край мовчання!

Тут цезій бродить по полям…

Напризволяще, мов в останнє,

Як тінь людського вподобання,

І дихає у спину нам!

Учениця:

І вікна випромінюють розпуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні, сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи,

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна,

Зерно і квіти стронцій роз’їдає,

І час пересипається пісками.

Учениця:

І встали ми на землю коліньми,

Прощалися, як з матір’ю, з землею.

У квітні квіти падали грудьми

На сивий попіл спаленого глею.

Дуби беріз востаннє обняли

Побігли люди. … Чи ж дубам побігти?

Жить без людей не стали, не змогли,

Так і посохли, заламавши лікті.

І знову я туди не повернусь.

А там так само вишня розквітає.

Сумує за домівкою дідусь

І був там рай, та вже його не має.

І був там рай – Чорнобильська земля

Невидимая хмара все накрила

В пустих домівках вітер там гуля

Журба оселі сумом оповила.

З 30-ти кілометрової зони було евакуйовано 240 тисяч чоловік.

Відео-пісня «Чорнобиль» Тимофія Ільницького. https://www.youtube.com/watch?v=sc_svbBG890

Вчитель: Схилімо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.

Учень:

Вклонися, Україно, Героям Чорнобиля –

Усім, хто ішов на палаючий блок.

Ти знаєш їх вірними, добрими, ніжними;

Овіяний вічною мужністю кожний їх крок.

Вклонися, народе, Героям Чорнобиля,

До серця палкого синів пригорни, -

Щоб діти й онуки їх стали хоробрими.

Бо стогнуть, як люди, дерева, й кричать полини.

Вклонімося, друзі, Героям Чорнобиля,

Що глибоко в пам'ять народу вросли,

Я бачив спинились вони перед обрієм –

І тихо у сиве безсмертя пішли.

Учень:

Чорнобильський дзвін

За ким же б’є він?

За тим, хто пішов

У високу блакить,

Щоб звідти на мудрість

Нам очі відкрить.

Щоб пам'ять не згасла,

Щоб ти пам’ятав,

Як розлючений той

Там реактор палав.

Чорнобильський дзвін.

Печаль і журба,

За тим б’є він,

Кого вже нема…

Відео-пісня Н. Май «Чорнобильська біда» https://www.youtube.com/watch?v=JQqBfeBJ-LY

Вчитель: То ж запалимо поминальну свічку – свічку надії. І нехай полум’я цієї свічки зіллється в наших душах в одне полум’я віри. Ми будемо жити. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії.

1 – й урок – урок безвідповідальності: ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно, і коли вже сталася трагедія довго все подавалося в присмерках напівправди.

2 – й урок – урок милосердя: всі люди відгукнулися на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля, діти – чорнобильці відпочивали і оздоровлювалися у санаторіях, таборах.

3 – й урок – урок патріотизму: ми мусимо завжди пам’ятати про подвиг пожежників і інших ліквідаторів, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе: бути чесними і сміливими, бути людьми гідними свого народу і не зганьбити його, а любити і берегти рідну землю.

Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин.

Учениця:

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне «бути чи не бути?»

Страшно над планетою висить.

На Землі, у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому

Іншого житла у нас нема.

Учень:

Коли ми цей урок засвоїм,

Що ідучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землю й води, жита срібний дзвін,

Щоби ніколи омертвілі зони

Нащадкам не залишили своїм.

Учениця:

Якщо ти віриш у майбутнє,

В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

Бо більш не буде вороття.

Віддай забуту свіжість травам,

Відмий від бруду всі хмарки,

Від реставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди.

Хай ожива вода Дніпрова,

Правічні височать дуби,

І хай полин, трава – чорнобиль

Не стане іменем біди.

Вчитель: 26 квітня – День пам’яті. День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю?

Учениця:

Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

Птахів, тварин, рослини і людину.

Подай у душі доброго вогню

Хай воскресає світ животворящий,

Хай до нащадків озоветься пращур,

Хай древній рід збере свою рідню.

Очисть від скверни воду нам і кров,

Хай доля нас завчасно не займає…

Пошли нам, Боже, згоду і любов

І той вогонь, що в світі нас тримає,

Усім,хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров’я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім’я, а в імені – любов

Передавалися від роду і до роду.

Вчитель: Пам'ять … Саме вона є рушієм революційного поступу в майбутнє і оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. Якщо весь народ пам’ятатиме свою історію, він заслуговує на повагу, він вартий того, щоб дивитись у майбутнє. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено надто дорогою ціною. То ж нехай кожен з нас пам’ятає і шанує подвиг Героїв Чорнобиля! Наше завдання – крізь роки пронести почуття великої подяки та поваги до тих відважних людей, що рятували весь світ від смертельної біди, що прийшла на нашу землю. Нехай у цей день, день національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться у душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

За днями дні, мина повільно рік,

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше просинає,

І в світі не повториться повік.

Хай стане світ міцнішим у стократ,

Хай над землею небо чисте буде,

Чорнобиль – попередження, набат,

Його уроків людство не забуде!

Звучить «Молитва за Україну» у виконанні Михайла Хоми.

Виховний захід супроводжувався показом презентації.















Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.