Чого ж ми, українці, так спрагло тягнемося до свого минулого? Це ознака нашого духовного здоров’я чи, навпаки, невпевненості й страху перед сучасним і майбутнім? Народ, коли настає загроза його духовного чи фізичного знищення, розчинення на розкуттях історії, щоб вижити, апелює до свого минулого. “Народ живий, допоки жива його історична пам’ять. Кінчається пам’ять – кінчається нація, починається щось інше”. Ці слова російського письменника Д. Балашова б’ють по серцю кожного українця.