З точки зору М. Фуко, реальність, включаючи стать, з’являється перед індивідом не в природному вигляді, а як результат дискурсу. При цьому він зазначає, що релігійні, юридичні, терапевтичні, а також частково – політичні дискурси зовсім невід’ємні від такого виконання ритуалу, що визначає для мовців одночасно їхні особливі властивості й відведені їм ролі.