Первісно термін «інтонація» використовувався у середньовічному католицькому богослужбовому співі на означення короткої вступної музичної фрази, що передувала вступу хору і полегшувала настройку хору на певну звуковисотність і характер виконання. Перші свідчення такого слововживання сходять до XIII-XIV століть. Так, за Волтером Одингтоном («Сума теорії музики», не пізніше 1316 р.) «інтонація — це звичайний розспів псалмів, пристосований до антифонів».