До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
5
міс.
1
2
дн.
2
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Урок розвитку мовлення на тему "Виражальні засоби риторики: риторичні фігури та тропи" з української литератури в 11/12 класі.

Опис документу:
Урок розвитку мовлення на тему "Виражальні засоби риторики: риторичні фігури та тропи" з української литератури в 11/12 класі. Це конспект практичної роботи для учнів випускних класів. Мета роботи - навчити дітей вправно знаходити в текстах поезій (іноді й прози) синтаксичні фігури й тропи, добре підготувати до ЗНО.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Урок розвитку мовлення

ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ РИТОРИКИ:

риторичні фігури та тропи

(практична робота)

У наведених прикладах знайдіть виражальні засоби риторики (риторичні фігури чи види троп), проаналізуйте їх. Які з риторичних фігур та тропів є відомими для вас, а про які ви дізналися вперше? (В учнів на парті – тільки тексти поезій, які пропонує вчитель).

  1. Риторичні (стилістичні) фігури:

    1. Анафора (або єдинопочаток):

а) Встань,

Встань, орачу! Вже прогули вітри,

Проскрипів мороз, вже пройшла зима..!

Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час золоте зерно..!

(І.Франко. “Гріє сонечко” із циклу “Веснянки”)

б) Сім літер, що палають в слові “Україна”,

Сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас,

І сім зрадливих куль на вулиці Расіна –

Призначення, мементо і святий наказ.

(Н.Лівицька-Холодна. “Сім літер...”)

    1. Епіфора (повторення однакових слів, виразів, звукосполучень у кінці речень, рядків чи строф):

Душно і хмарно,

Важко бурливий час!

Чи гинуть марно,

Щоб світ не знав о нас?

Йти в небезпечний бій

Чи гнутись плазом?

Друже сердечний мій,

Ходімо разом!

Щастя не ждімо,

Щастя не де, а в нас!

К сонцю спішімо,

Хоч його промінь згас, -

Вдень буде знов ясніть

В правди і волі світ

Ходімо разом!

(І.Франко. І.Корженкові. Із циклу “Знайомим і незнайомим”)

    1. Паралелізм (паралельне зображення двох (і більше) явищ у схожих синтаксичних конструкціях):

а) Вітре теплий, брате мій,

Чи твоя се мова?

Чи на гірці світляній

Так шумить діброва?

Травко, чи се, може, ти

Втішно так шептала,

Що з-під криги мертвоти

Знов на світло встала?

Чи се, може, шемріт твій,

Річко, срібна ленто,

Змив мій смуток і застій?

Vivere memento!

(І.Франко. “Vivere memento!” – “Пам’ятай, що живеш!”)

б) …То не сива зозуля кувала,

Не дрібна птиця щебетала,

Не у борі сосна шуміла, -

То бідна вдова

У своєму дому

З своїми дітьми гомоніла... (Народна дума)

в) На небі сонце – серед нив я. (М.Коцюбинський)

    1. Антитеза (протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, людських характерів):

а) Трудно навіть розказати,

Що за лихо стало в краю, -

Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, мов у раю...

Пан гуляв у себе в замку,

У ярмі стогнали люди,

І здавалось, що довіку

Все така неволя буде...

“В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів біліші кості!

У мужички руки чорні,

В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів і кров блакитна..!”

(Леся Українка. Поема “Давня казка”)

б) Бо твій патріотизм

Празнична одежина,

А мій – то труд важкий,

Гарячка невдержима.

(І.Франко)

    1. Градація (нанизування виразів з усе зростаючим чи спадаючим значенням):

а) Отак, куме, і наш лях

З русином мудрує:

Тут настопче, там уріже,

Ніде не дарує.

Тут притлумить, припече,

Заплює, зогидить.

Та ще й злий, що з тої праці

Та добра не видить.

“А най, - каже, - тую Русь

Трясця покоцюбить –

І б’ю її, й печу її,

Й ще мене не любить!”

(І.Франко. “Майстер Свирид”)

б) ...Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають...

...а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! – в військо оддають!

(Т.Шевченко. Поема “Сон”)

    1. Інверсія (незвичайне розміщення слів у реченні з метою виділення найбільш значущого слова; перевертання, переставлення. Звичайно підмет стоїть перед присудком, означення – перед означуваним словом і т.д. Коли переставляється слово з його звичайного місця на інше, воно стає більш помітним, підкреслюється його значення і звучання в контексті):

а) Гріє сонечко!

Усміхається небо яснеє,

Дзвонить пісню жайвороночок,

Затонувши десь в бездні-глубіні

Кришталевого океану... (І.Франко. “Гріє сонечко”, з циклу “Веснянки”)

б) Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов сто крила,

За нею вслід співучії пташки! (Леся Українка. “Давня весна”)

    1. Еліпсис (пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту):

У час світань погожих – світанкова

І вечорова – вечором. В жнива –

Вона зоветься зерниця, житянка,

У темну ніч – стожарниця вона,

Над росами – то росянка, ясиня,

Провісниця, віщунка – у біді,

В людськім коханні – вірниця... (А.Малишко)

    1. Риторичне звертання (це підкреслене звертання до кого-небудь або чого-небудь):

Палій: Січовики! За кого люто

Ви кров братерськую ллєте?..

Як сміли Бога ви забути,

Кому народ продаєте?!.

Ви ж не перевертні, а люди!

Сини мої! Чи ви зі мною?

Січовики: З тобою, батьку, ми з тобою!

Змії ми голову зсічем!

(В. Сосюра. Поема “Мазепа”)

    1. Риторичне запитання (це запитання, яке ставиться не для того, щоб одержати відповідь, а для того, щоб привернути увагу слухача):

а) Хто б то задурно своє віддавав?

Їх би послухав – нічого б не мав,

Сам би, зігнувшись до бруку,

Мусив простягувать руку.

(М.Рильський. “Страйколам”)

б) Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

(М.Рильський. “Слово про рідну матір”)

    1. Повтор (сприяє запамятовуванню основної думки, підвищує переконливість промови):

А) асонанс (повторення однакових голосних; наприклад, а, о):

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає; .

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає...

(Т.Шевченко. “Маряна-черниця”)

Б) алітерація (повторення однакових приголосних, наприклад, р):

а) Страшний суд

Ляхи в Україну несуть –

І заридають чорні гори.

(Т.Шевченко.Поема“Гайдамаки”)

б) Недорізаним звіром вітер

Проридає в страшний простор.

(Є.Маланюк)

В) найпростіша поетична фігура – повторення певних слів, що збільшує їх значення в контексті, посилює їх емоційний вплив:

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

(Т.Шевченко. Поема “Гайдамаки”)

    1. Перехрещення (перехресне розташування чотирьох членів речення, що увиразнює вислів):

а) Ці плани легко скласти,

але важко виконати.

    1. Ланцюжок (це коли зміст однієї ланки думки розгортається, уточнюється, підсилюється наступними):

“Кому належить Берлін, тому належить Німеччина,

кому належить Німеччина, тому належить Європа”. (Г.Жуков)

    1. Гра слів (окраса виступу, завжди подобається слухачам):

“Ми хочемо не одержавлення людей, а олюднення держави” (Хеусс)

“Ми не боїмося ніяких переговорів, але ми ніколи не вестимемо переговори через страх”. (Д.Кеннеді)

    1. Вставка (зауваження, що робиться побіжно, для привернення уваги слухачів):

а) І, зарані знаючи рішення бюро, я вклав руку в кишеню піджака, що біля серця.

Всі пополотніли... (Думали, що в мене зброя).

І, коли я з кишені витяг партквиток, всі раптом і з полегшенням зітхнули.

(В.Сосюра. “Третя Рота”)

б) Тут уже (з пісні слова не викинеш) в таку спокійну нашу бесіду почали вскакувати, з нашого (признаємось) боку, слова, що їх аж ніяк не можна на папір навести... Нехороші почали слова вскакувати...

(Остап Вишня. “Так ми ж народ тьомний”)

    1. Передмова (зауваження, фраза щодо подальших намірів промовця):

а) Зараз я наведу вам аргументи...

б) Ви здивуєтесь, дізнавшись про такі факти...

24. Попередження (формулювання можливих заперечень, висунутих виступаючим тез і їх спростування, що підсилює аргументацію промови).

II. Тропи

  1. Епітет (художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну рису чи ознаку, індивідуалізує та викликає певне ставлення до нього):

а) Мати наша – сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола – намистиною,

Небо – празниковою хустиною,

Сивий дуб – прокуреним прадідом,

Білочка – мальованим пряником,

Жура-журавель над криницею –

Чистою сльозою-водицею,

А земля – пшеницею ярою,

А літа – замисленим явором,

Що із сорок першого журиться:

“Де ж це, молодице, твій суджений?”

Місяць –непоколотим золотом,

А береза – вранішнім солодом,

Хата – ластівками над стріхою,

А туман – вдовиною втіхою.

Крашанкою – сонечко в миснику...

А вона до всіх до них – піснею.

(Б.Олійник. “Мати наша – сивая горлиця”)

б) Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

(В. Симоненко)

  1. Порівняння (зіставлення двох (і більше) явищ, предметів чи дій, щоб пояснити одне з них за допомогою іншого чи інших):

а) Ростуть дуби, купають в небі віти,

А навкруги, немов веселі діти,

Дубки та липки зводяться рясні...

(М.Рильський. “Маркові дуби” – на хуторі І.Карпенка-Карого “Надія” на Кіровоградщині – дуби Марка Кропивницького)

б) Як парость виноградної лози,

Плекайте мову...

...Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

(М.Рильський. “Мова”)

в) Яйце розіб’є, білком помаже,

На дерев’яну лопату – та в піч,

І тріскотітиме іскрами сажа –

Мініатюрна зоряна ніч.

г) В неділю раненько зозуля кувала,

Ой то не зозуля, то рідная мати,

Вона проводжала сина у солдати.

(Нар. пісня) (В цих рядках – негативне порівняння).

  1. Метафора (слово чи словосполучення, що вживається в переносному значенні на основі подібності двох предметів чи явищ в певному відношенні):

а) Як перший грім, мов колесо веселе,

Прокотиться над лісом весняним

І залишить гроза блакитний дим,

А по долинах вогку млу простеле;

Як хмарки, мов Колумба каравели,

На обрії розтануть голубім, -

Зітхнуть поля всі подихом одним,

Гілля на липах оживе дебеле,

Легка бджола за взятком полетить,

Трава збагне, що треба зеленіть...

(М.Рильський. “Перший грім”)

б) Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли.

(М.Рильський)

(Метафора замовкло поле є персоніфікацією, оскільки «оживлює» поле. Можна сказати, що в цих рядках автор створює розгорнуту метафору, до складу якої входить і персоніфікація, і епітети (поле стоголосе, золота мла), і яка, у свою чергу, творить поетичний образ поля).

в) Моя душа, немов черешня,

Понад снігами зацвіла.

г) І вся в гірляндах, як індійська жриця,

весна ряхтіла в іскорках роси.

(Л.Костенко) (Розгорнута метафора)

ґ) Давно душа подружена з піснями –

І виться б їм над ночами і днями,

Але мудріш од співу німота…

(О.Стефанович)

д) Сміються, плачуть солов’ї

і б’ють піснями в груди…

(О.Олесь)

  1. Метонімія (слово або вираз, що вживається в переносному значенні на основі зовнішнього або внутрішнього звязку між двома предметами чи явищами):

а) Гримить Дніпро, шумить Сула,

Озвались голосом Карпати

І клич подільського села

В Путивлі сивому чувати.

Чи словом зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?

(М. Рильський. “Слово про рідну матір”)

б) Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить.

(М.Рильський. “Мова”)

в) Дивлюсь, ще кволий, у вікно:

Як тепло люди метушаться!

Мов підкріпляюче вино,

По жилах міста ллється праця.

(М.Рильський. “Одужання”)

  1. Синекдоха (різновид метонімії, утворений перенесенням значення з одного явища на інше за ознакою кількісного співвідношення між ними – найчастіше вживання однини в значенні множини):

а) І в час лихий в бою тяжкому

Тут люди слали трудові

Привіти Мінську лісовому

І зоревінчаній Москві...

б) І волю всенародну Конєв

Приніс у Прагу в світлий дар.

в) Іди ж дорогою одною,

Де хижий терен не росте,

І трудівницькою рукою

Будуй майбутнє золоте...

(М.Рильський. “Прага”)

  1. Персоніфікація (вид метафори, полягає у наданні предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; часто використовують у байках, казках і легендах, де тварини, рослини і неживі предмети, як і люди, мислять, розмовляють, здійснюють певні вчинки; на відміну від уособлення - оживлення):

а) ...Як пісні його

По-чеському до чехів говорили!

(М.Рильський. “Бедржіх Сметана”)

б) Проти ворожої навали,

Проти німецького ярма

Стіною чехи повставали,

І правда їх вела сама.

(М.Рильський. “Прага”)

в) Йде зима й бескидами гуде.

г) Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де вигляда…

(Т.Шевченко. «Причинна»)

7. Уособлення (різновид метафори – перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи і навіть на абстрактні поняття, оживлення їх):

а) Ніч темна людей всіх потомлених скрила

під чорні широкії крила.

(Леся Українка. “Досвітні огні”)

б) “Сон налягає. Кладе маленьку лапу на очі і на лице і шепче до вуха: спи...”

(М.Коцюбинський)

в) Закохався вітер у дівча русяве,

Виніс її із колиби і на хмару поклав.

(Д.Павличко.)

  1. Алегорія (інше говорю – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу; в казках про тварин: вовк уособлює жадібність і тупість, лисиця – хитрість і підлабузництво, заєць – боягузтво, осел – упертість і тупість тощо; в байках, притчах, прислів’ях, назвах творів):

а) Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – воли - це алегоричний образ селян; воли не ревли б, якби у них були повні ясла; так і селяни: вони не ремствували б, не бунтували б, якби у них була земля, жили щасливо.

б) “Каменярі” – це “алегоричний образ громади працівників, що спільною важкою працею ламають скелю для промощення дороги” (Франко, XVI, 1955, 401).

в) Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попелястий Віл

На панській винниці пив, як мошенник брагу,

Їв сіно, і овес, і сіль.

(Є.Гребінка.)

  1. Гіпербола (перебільшення розміру, сили, значення певного явища, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності) (художнє перебільшення):

а) В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло...

(Т.Шевченко. “Якби ви знали, паничі”)

б) А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удовїх. А дівочих

Пролитих тайно серед ночі!

А матерніх гарячих сльоз!

А батькових, старих, кривавих!

Не ріки – море розлилось,

Огненне море!

(Т. Шевченко. Поема “Кавказ”)

в) Море усмішок.

  1. Парадокс (оксюморон) (оксиморон) (несподівана, дивна суперечність; міркування, яке і доводить певне положення, і заперечує його):

а) Безсмертен, хто прийшов у світ як первоук,

І міццю генія піднісся до вершини...

Стократ загинувши, повік він не загине!

(М.Рильський. “Два сонети про Горького”)

б) А потім – тиша чорна залягла,

І жоден звук стозвукової землі

Не міг крізь неї променем пробитись.

(М.Рильський. “Бедржіх Сметана”)

в) Я дуже сміливий: я не боюсь нікого

Слабого;

За правду битися готов я до загину

З-за тину.

(В. Cамійленко. “Сміливий чоловік”)

г) Палає синім льодом шлях.

д) Сміються, плачуть солов’ї

і б’ють піснями в груди…

(О.Олесь.)

  1. Перифраз(а) (називання предмета або явища не прямо, а в формі опису їхніх істотних і характерних рис та ознак):

а) Великий Каменяр (це Іван Франко).

б) Великий Кобзар (це Тарас Шевченко).

в) Не будь тою людиною, що догори щетиною.

г) Сатиричний вірш В. Cамійленка “Дума-цяця” є перифразом відомої в народі пісні

Д.Банковського “Ґандзя”.

ґ) Даремно ти шукаєш молоду –

За тебе я вінок її розвив.

(Ольшанський звертається до Івана Свічки).

д) Чи викинути серп і йти байдикувати,

Чи долю проклясти за лютий недорід

І до сусід пристать наймитувати

За пару постолів і шкварку на обід?

е) Хай тим стане оце за диво,

Хто під регіт і плач жоржин

Йде косить поетичну ниву,

Позичаючи мозку в машин.

(В.Симоненко)

  1. Іронія (прихована насмішка, коли про когось чи про щось говориться начебто в позитивному тоні, а мається на увазі протилежне; глузування):

Рина. - ...Ой, Улюню! Молю тебе, благаю – закохай!

Уля схвильовано: - Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?

  • З якого?

  • Так.

  • З українського.

  • Не розумію. Як це?

  • А так, що тільки з українського.

Уля подумала: - Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.

( М.Куліш. “Мина Мазайло”)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Мовленнєва майстерність педагога Нової української школи. Вербальний і невербальний імідж»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.