Урок на тему: Парки і сади. «Софіївка » в Умані і заповідник «Качанівка» на Чернігівщині.

Опис документу:
Урок на тему: Парки і сади. «Софіївка » в Умані і заповідник «Качанівка» на Чернігівщині. Містить розробку уроку та презентацію

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Оберіть документ з архіву для перегляду:
471,04 Кб
Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися
Опис презентації окремими слайдами:
Тема: Парки і сади. «Софіївка» в Умані і заповідник «Качанівка» на Чернігівщині. Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнати...
Слайд № 1

Тема: Парки і сади. «Софіївка» в Умані і заповідник «Качанівка» на Чернігівщині. Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння; за допомогою ілюстрацій та презентації характеризувати визначні пам'ятки України.

Станіслав Щенсний Потоцький
Слайд № 2

Станіслав Щенсний Потоцький

Софія Вітт
Слайд № 3

Софія Вітт

Водограй у «Софіївці». Початок ХХ ст.
Слайд № 4

Водограй у «Софіївці». Початок ХХ ст.

Головний вхід у парк після селевого потоку 1980 року.
Слайд № 5

Головний вхід у парк після селевого потоку 1980 року.

Ахеронтійське озеро
Слайд № 6

Ахеронтійське озеро

Альтанка «Грибок»
Слайд № 7

Альтанка «Грибок»

Головний вхід
Слайд № 8

Головний вхід

Центральна алея
Слайд № 9

Центральна алея

Будинок творчості вчених
Слайд № 10

Будинок творчості вчених

Тарпейська скеля
Слайд № 11

Тарпейська скеля

Павільон Флори
Слайд № 12

Павільон Флори

1. Женевське озеро 2. Грот "Грибок" 3. Фонтан поряд з Головним входом до парку.
Слайд № 13

1. Женевське озеро 2. Грот "Грибок" 3. Фонтан поряд з Головним входом до парку.

Місток на Площу Зборів
Слайд № 14

Місток на Площу Зборів

Вид на Нижній став
Слайд № 15

Вид на Нижній став

Фонтан «Змія» Фонтан «Змія»
Слайд № 16

Фонтан «Змія» Фонтан «Змія»

Венеціанський міст
Слайд № 17

Венеціанський міст

1. Статуя Еврипіда 2. Паріс 3. Амур 4. Амур
Слайд № 18

1. Статуя Еврипіда 2. Паріс 3. Амур 4. Амур

Грот Сцілли
Слайд № 19

Грот Сцілли

Грот страху і сумніву
Слайд № 20

Грот страху і сумніву

"Природа і мистецтво"
Слайд № 21

"Природа і мистецтво"

Грот Каліпсо
Слайд № 22

Грот Каліпсо

1. Фазанник 2. Рожевий павільон
Слайд № 23

1. Фазанник 2. Рожевий павільон

1. Бюст Сократа 2. Бюст Платона 3. Бюст Арістотеля м
Слайд № 24

1. Бюст Сократа 2. Бюст Платона 3. Бюст Арістотеля м

Партерний амфітеатр
Слайд № 25

Партерний амфітеатр

Партерний амфітеатр взимку 2004
Слайд № 26

Партерний амфітеатр взимку 2004

Оранжерея
Слайд № 27

Оранжерея

Обеліск «Орел»
Слайд № 28

Обеліск «Орел»

Приміщення науково-дослідницької лабораторії
Слайд № 29

Приміщення науково-дослідницької лабораторії

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» Вид на палац
Слайд № 30

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» Вид на палац

1. фронтон палацу 2. парковий фасад
Слайд № 31

1. фронтон палацу 2. парковий фасад

Фото палацу 1880-го року
Слайд № 32

Фото палацу 1880-го року

бенкетна зала зала прийомів чайна кімната
Слайд № 33

бенкетна зала зала прийомів чайна кімната

1. Флігель з баштою 2. Павільйон Глінки
Слайд № 34

1. Флігель з баштою 2. Павільйон Глінки

Скульптура лева Георгіївська церква
Слайд № 35

Скульптура лева Георгіївська церква

Дуб Олександра Довженка Місток у парку
Слайд № 36

Дуб Олександра Довженка Місток у парку

«Романтичні руїни» Ландшафтна дільниця «Пуста криниця»
Слайд № 37

«Романтичні руїни» Ландшафтна дільниця «Пуста криниця»

«Глінка в Качанівці» (В.Штернберг)
Слайд № 38

«Глінка в Качанівці» (В.Штернберг)

Кабінет-музей В.Тарновського
Слайд № 39

Кабінет-музей В.Тарновського

Павло Харит оненко
Слайд № 40

Павло Харит оненко

меморіальна дошка
Слайд № 41

меморіальна дошка

Пам'ятний камінь
Слайд № 42

Пам'ятний камінь

Венера Італійська
Слайд № 43

Венера Італійська

Буфет 19 століття
Слайд № 44

Буфет 19 століття

В‘їзд до парку
Слайд № 45

В‘їзд до парку

«Інтимний скверик» Скульптура «Осінь»
Слайд № 46

«Інтимний скверик» Скульптура «Осінь»

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема: Парки і сади. «Софіївка » в Умані і заповідник «Качанівка» на Чернігівщині.

Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння; за допомогою ілюстрацій та презентації характеризувати визначні пам.ятки України.

Обладнання: презентація Microsoft PowerPoint, ілюстрації, підручники, атласи.

Тип уроку: Комбінований

Хід уроку.

І. Організаційний момент

Привітання

Перевірка кількості учнів

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів:

Бесіда за запитаннями:

1. Що таке історичні джерела ?

2. Як вони поділяються ?

3. Які історичні пам’ятки України ми вивчили на минулому уроці.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу:

План уроку

Історія національно-дендрологічного парку «Софі́ївка»

А) Царицин сад .Училище садівництва

Б) Державний заповідник

В) Академія наук

2. Об'єкти парку. Південна центральна та східна частина.

3. Націона́льний істо́рико-культу́рний запові́дник «Качані́вка»

А) палаци та інтер’єр

Б) Історія та заснування

Подання матеріалу:

Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» — паркнауково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га.

«Софіївка» є пам'ятником краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (кипарис болотний), сосна Веймутоватюльпанове деревоплатангінкґосмереката багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 —ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин.2. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксонів, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав’янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних.

Парк розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч ріки Кам'янки, за адресою — вулиця Київська, 12-а. З 1980 року директором дендропарку є член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор Іван Семенович Косенко.

У 1985 році мала планета № 2259 отримала назву «Софіївка» на честь уманського парку.

Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружиниСофії Вітт-Потоцької. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено військового інженераЛюдвіга Метцеля.

Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною.

Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам'янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній — понад 8 га, Нижній — близько 1,5 га та інші, водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну ріку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший — до 20 м) тощо.

Парк прикрашають штучні скелі (Левкадська (Бельведерська), Тарпейська й інші), ґроти (Венери, «Горішок», «Страху і сумнівів» та інші), павільйони (Флори, Рожевий), альтанкискульптура.

Завдяки компонуванню різних деревних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних планів (Головна алея, Англійський парк, Єлісейські поля та інші).

Коли Людвіг Метцель закінчив будівництво, в'їзд до парку був з боку оранжерей (тобто, з двору сільськогосподарської академії). Тоді приїздили в «Софіївку» на конях по теперішніх вулицях Тищика і Київській.

Польський письменник Станіслав Трембецький у 1806 році присвятив парку поему «Zofiówka», яку пізніше було перекладено на кілька інших мов.

У 1832 році, після польського повстання, частина правобережних володінь родини Потоцьких, а серед них і Уманські землі з парком «Софіївкою», були конфісковані й передані Київській казенній палаті. Того ж року Микола І подарував Уманський парк своїй дружині — Олександрі Федорівні.

В 1836 — 1859 роках «Софіївка» перебувала у віданні Управління військових поселень. Протягом цього часу парк зазнає значних змін, порівняно з тим, що зробив у ньому Людвіг Метцель з самого початку:

  • В 1838 році виникла вулиця Садова. Вона з'єднала парк з містом.

  • Розширилася і була викладена бруківкою Головна алея, одночасно виводиться вода з центру парку до Головного входу.

  • 1844 року тут будуються дві башти в готичному стилі, які за вказівкою Миколи I, який побував тут у 1847 році, були знесені, а замість них під керівництвом уманського архітекта Макутіна за проектом архітектора А. І. Штакеншнейдера спорудили в 1850—1852 роках башти в античному стилі.

  • На терасі Муз засипають грот Аполлона і встановлюють обеліск «Орел».

  • В 1841 році побудовано альтанку «Грибок» та Китайську альтанку.

  • У 1842 — 1845 роках за проектом архітектора Раппонета будується Павільйон Флори.

  • В 1843 — 1845 роках на острові Анти-Цирцеї будується Рожевий павільйон.

Постановою Раднаркому УРСР за N26/630 від 18 травня 1929 року «Софіївка» була оголошена державним заповідником.

Оранжереяпарники і, відповідно, частина території парку залишилися в підпорядкуванні сільськогосподарського університету. Парку надається самостійний статус і він аж до 1955 року перепідпорядковується кілька разів різним відомствам, таким як Наркомос,Наркомзем, управлінню заповідників, управлінню у справах архітектури, які були створені при Раді народних комісарів тодішньої УРСР.

1945 року — парку дано повну назву: «Уманський державний заповідник «Софіївка»».

У 1946 році Рада Міністрів УРСР прийняла спеціальну постанову «Про відновлення і благоустрій Уманського державного заповідника «Софіївка»». На ремонт і реставрацію парку виділяється 1 мільйон карбованців.

1948 року — затверджується генеральний план відновлення і розвитку заповідника «Софіївка».

1949 року — створюється декоративний розсадник на площі 20 га. Активно проводяться роботи з ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожно-алейної системи, скульптур парку. Проводиться інвентаризація деревних і чагарникових порід, з'являються наукові праці з історії парку, його дендрофлори, про скульптури, малі архітектурні форми. В цей же період втрачено оригінали мармурових скульптур Аполлона Бельведерського, Венери-купальниці, Меркурія, з яких залишилися копії в органічному склі, а статуя Амура, як і бюст Станіслава Трембецького, безслідно зникли, хоч пізніше знайдено мармурові крильця від статуї Амура, які зараз знаходяться в музеї.

26 вересня 1955 року дендрозаповідник «Софіївка» на підставі Постанови Ради Міністрів України за N 1184 переводиться в систему Академії наук України і підпорядковується в своїй науковій діяльності Центральному республіканському ботанічному саду АН України. В підпорядкуванні ЦРБС АН УРСР парк "Софіївка" знаходився аж до 1991 року.

В цей період проводяться значні роботи з реставрації об'єктів парку і їх відновлення, розширення території парку. Так, в 1958 році за постановою Черкаської обласної Ради «Софіївці» відведено 6,19 га землі за рахунок земель Уманського міськкомунгоспу та 9,5 га за рахунок земель Уманського сільськогосподарського інституту. У парку відновлені і навіть збільшені штати працівників за рахунок наукового відділу у порівнянні з 1836 роком, коли тут проводились найбільші за обсягом роботи.

В 1972 році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належала військовій частині. В цей час замінюють всі дерев'яні східці на гранітні, при цьому порушується цілісність партерного амфітеатру як паркової композиції, бо замість серпантинових доріжок, його по центру перетинають гранітні східці від фонтану «Семиструмінь» до оранжерей сільськогосподарського інституту. Проводиться капітальний ремонт Рожевого павільйону із заміною гранітного фундаменту. На Головному вході замість дерев'яної огорожі на цегляних стовпчиках будується ажурна металева огорожа з гранітними колонами. На Головній алеї за проектом Є. Лопушинської будується в 1974 році джерело «Срібні струмки». В ці ж роки асфальтується бруківка парку від Головних воріт до воріт сільськогосподарського інституту. При цьому прибирають круглу клумбу, яка була перед павільйоном Флори. Від мосту на острів Анти-Цирцеї до дамби по вулиці Інтернаціональній створюють благоустроєну алею з водовипусками, гранітними сходами.

Зима 1979 — 1980 років була безсніжною та морозною. Товщина льоду сягала більше 0,7 м, а ґрунт промерз на глибину до 1,5 метрів. Потім в березні 1980 року пройшли великі снігопади, а низька температура повітря трималася майже до половини місяця. Після різкого потепління, в другій половині березня,сніг почав танути. За підрахунками фахівців, приплив води в ставки парку був таким великим, що коли б навіть за два тижні до стихійного лиха, що трапилося, були повністю відкриті всі водопропускні споруди на ставках, то і тоді вони були б не в змозі пропустити величезну кількість талих вод, що надходили у водоймища парку. Повінь розмила земляну греблю по вулиці Інтернаціональній, і вся маса води з Красноставського водоймища площею більше 17 га у вигляді селевого потоку пронеслась по поверхні льоду Верхнього ставу і пішла вниз ущелиною по течії річки Кам'янки, де розташовані головні об'єкти парку. Тоді ж під час повені були повалені гранітні пілони з вазами біля Головного входу. Була дещо зсунута і розвернута по осі на гранітному цоколі права башта, а також повалена з правого боку майже вся металева огорожа на гранітному підмурку.

Хоча рослинність парку під час повені зазнала значних втрат (деякі вікові дерева, які прикрашали центральну частину парку, загинули, а інші зазнали значних пошкоджень), видовий склад насаджень практично зберігся. При цьому загинули і самосівні, нецінні для паркових пейзажів дерева та кущі. Повінь пошкодила асфальтове покриття Головної алеї, знищила до основи дорожно-алейну систему парку в його найнижчій частині від гроту Фетіди до Головного входу з вул. Садової, були знесені і зруйновані всі металеві та дерев'яні мости, шлюзи, окремі скульптури та малі архітектурні форми. Наслідки повені були ліквідовані за короткий час.

Найбільші реставраційні, ремонтні та відновлювальні роботи в «Софіївці» було проведено після стихійного лиха в 1980 році, коли за чотири місяці було реставровано більше п'ятдесяти об'єктів. За період з 1980 по 1993 рік за проектом Є. Лопушинської упорядковано Ахеронтійське озеро, збудовано альтанку Грибок. Починаючи з 1980 року, почала освоюватися територія колишньої військової частини площею 5,1 га, де організовується адміністративно-господарча зона парку. Тут практично заново відбудовується 25 гаражів для автомобілівтракторів і старовинних карет, які закуповуються в Польщі. Було капітально відремонтованопункт технічного обслуговування техніки, добудовується невеликий лабораторний корпус з кімнатами для приїжджих. На базі колишніх складів боєприпасів, де під час війни німцями був влаштований шпиталь для радянських військовополонених з Уманської ями, збудованобібліотеку з читальним заломїдальню для робітників та службовців з кімнатою відпочинку, зал засідань на 90 місць, складські приміщення, у 1996 році газифіковано котельню, побудовано водонапірну башту, куди подається вода із свердловини, пробуреної в західній частині парку. Збудовано пилораму, столярний цех, сауну, приміщення для утримання конейовець, птиці. З 1993 року парк охороняється підрозділом міліції.

Із 1991 року парку надається статус самостійної науково-дослідної установи НАН України.

У 1995 році «Софіївка» брала участь в міжнародній конференції «Європа Ностра» і отримала всі відзнаки: медаль, диплом і барельєфну дошку за відновлення парку після стихійного лиха 1980 року, а також за збереження пам'яток історії та культури.

До 200-річчя заснування парку в 1996 році відновлено дію джерела «Залізна рура», повернуто його історичну назву. Вода цього джерела надходить, як і 200 років тому, з центральної частини парку із гроту «Діани». При вході на територію парку з вул. Садової, зліва, зразу ж за вхідною баштою, розташована гірка, обсаджена ялівцямитуями та ялинами. В цій гірці ще тоді було влаштовано басейн, з якого, як і тоді, так і тепер поступає вода до «Залізної рури» та водоспаду з маленьким блюдцем води, збудованих за проектом архітекторів інституту«УкрНДІІнжпроект» В. Б. Харченка та О. П. Гуменного. Цього ж року Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом у 2 гривні, присвячену 200-річчю заснування парку.

28 лютого 2004 року Указом Президента України за № 249/2004 дендрологічному парку надано статус національної установи, і він став іменуватися Національний дендрологічний парк «Софіївка».

За період з 1980 до 2007 рік у «Софіївці» проведено значні обсяги робіт з реставрації, відновлення та повернення історичної достовірності майже на всій території історичного ядра парку. Зокрема:

  • проведено реконструкцію Головного входу, Партерного амфітеатру, Площі зборів, масиву Дубинка, окремих об'єктів Єлисейських полів, Арборетуму ім. В. В. Пашкевича;

  • реставровано обеліск «Орел», «Амстердамський шлюз», «Павільйон Флори», «Китайську альтанку», «Фазанник», «Ахеронтійське озеро», підземну річку «Ахеронт» та «Рожевий павільйон»;

  • відновлено «Грот Аполлона» та інше;

  • у західній частині «Софіївки» на площі 53 га створено практично новий парк з вхідною зоною з вулиці Київської, новою інфраструктурою обслуговування туристів, розарієм та чотирма водоймами, органічно вписаними в ландшафт тальвегу Грекової балки.

Впродовж останніх років у «Софіївці» на підставі вивчення основних традиційних елементів теорії декоративного садівництва і використання відповідних композиційних прийомів та принципів проведено:

  • роботи з благоустрою і створення нових паркових композицій, які відповідають сучасним вимогам садово-паркового мистецтва;

  • створено «Меморіальну зону рослинних композицій, посаджених відомими людьми України та світу»;

  • проведено архівний пошук, за яким встановлено архітектурний задум будівничих та відновлено історичні назви окремих композицій та малих архітектурних форм на основі образів з поеми Гомера «Одісея»;

  • проведено пошукові роботи та розроблено проекти стабільного забезпечення гідрологічного режиму парку, на сучасному рівні розроблено концепцію благоустрою нової частини парку з розміщенням альпінаріїв, розаріїв, Японського саду у пониззі річки Кам'янки на базі існуючого природного середовища з виходами гранітних скель;

  • завершено будівництво правого крила науково-лабораторного корпусу, в якому розміщено сучасний тризірковий готель «Софіївський».

Сучасна «Софіївка», будучи зразком садово-паркового мистецтва світового значення, маючи потужну матеріальну базу та високий науковий потенціал і розвинену інфраструктуру з обслуговування відвідувачів, може вже сьогодні стати школою для перепідготовки вітчизняних та зарубіжних ландшафтних архітекторів.

[ред.]Нагороди

Багаторічна праця колективу Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України неодноразово була відзначена на міжнародному та загальнодержавному рівні:

  • у 1995 році адміністрація дендрологічного парку «Софіївка» за краще збереження, відновлення й реставрацію пам'ятників історії, культури й архітектури стала одним із шести переможців Міжнародного щорічного конкурсу проведеного неурядовою організацією «Європа-Ностра» і нагороджена медаллю, дипломом і пам'ятною табличкою;

  • за розвиток, реставрацію та удосконалення Національного дендропарку «Софіївка» НАН України, Указом Президента України за № 1133/2005 від 26 липня 2005 року авторському колективу у складі: Білякова Юрія Петровича — головного архітектора інституту «Укрпроектреставрація», Гуменного Олега Пантелімоновича — головного архітектора інституту «Укрінжпроект», Єгорова Юрія Івановича — головного архітектора міста Умань, Харченка Валерія Борисовича — начальника відділу інституту «Укрінжпроект», Грановського Геннадія Семеновича — голови ради ЗАТ «Агрошляхбуд», Роголя Ігоря Яковича — директора ПП «Інжпроект-2», Косенка Івана Семеновича — директора Національного дендропарку «Софіївка» Національної академії наук України та Бодрова Юрія Івановича — Уманського міського голови присуджено Державну премію України в галузі архітектури;

  • співробітники парку нагороджені: Державними орденами і медалями України, а також трьома срібними та двома бронзовими медалями ВДНГ УРСР, медалями НАН України, відзначені іменними преміями НАН України ім. В. Я. Юр'єва;

  • міжнародними преміями польського комітету ICOMOS-IFLA імені професора Яна Захватовича нагороджені директор парку, доктор біологічних наук, професор, член кореспондент НАН України Косенко І. С. та учений секретар, кандидат біологічних наук Грабовий В. М. 

  • наукові розробки вчених парку підтверджені 16-ма авторськими свідоцтвами та патентами на винаходи;

  • за участь у різноманітних виставкових акціях та конкурсах Національний дендрологічний парк «Софіївка» відзначений: багатьма дипломами, «Кришталевим Рогом Достатку» Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна», Подякою Державної туристичної адміністрації України, дипломом та статуеткою «100 кращих товарів та послуг України», а в 2007 році «Софіївку» визнано одним із Семи чудес України.

За задумом архітектора, парк є наочною ілюстрацією до окремих частин поем Гомера «Іліада» та «Одіссея»

Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним йде центральна алеяБашти головного входу, споруджені у 1850 — 1852 роках, збереглися до нашого часу разом з в'їздними воротами та хвірткою. Огорожа від башт протягом цих років багато разів змінювалась — від дерев'яної на цегляних стовпчиках до металевої на гранітних колонах, до вигляду, який вона має тепер, разом з реконструйованим мостомсходами та комплексом для обслуговування туристів, що тепер носить статус Будинку творчості вченихНаціональної академії наук України. Цей будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині будівлі — оглядовий майданчик. Крім музею, в Будинку творчості вчених є готель на 45 осіб, ресторансауна.

Верхню частину конусоподібної покрівлі вхідних башт завершують прикраси, що нагадуютьфакел. За однією із версій, Головний вхід до парку нагадує вхід в Афінський ринок, а деталі, що завершують сторожові башти, запозичені з храму богині Вести в Тіволі (Італія). Довгий час вхід до парку прикрашали італійські пірамідальні тополі, що їх завіз С. Щ. Потоцький. Саме з «Софіївки» вони розповсюдились по всій Росії (Про це свідчить лист імператора РосіїОлександра І до Софії Потоцької, в якому він дякує їй за транспорт із саджанцями пірамідальної тополі, що прибув до Петербурга).

До стихійного лиха, яке трапилося в ніч з 3 на 4 квітня 1980 року, головний вхід прикрашали ялиці бальзамічні. Вони загинули, а на їх місце висаджено дві туї колоновидні 20-річного віку, які добре вписалися в архітектурний ансамбль.

Праворуч, біля входу в парк, за стіною туї знаходився будинок Музею історії парку. Він був відкритий у вересні 1985 року. Музей, створений на громадських засадах завдяки ентузіазму працівників парку та його шанувальників, не був розрахований на масове відвідування. Це був методичний центр для підготовки екскурсоводів. В ньому також були зосереджені матеріали з історії «Софіївки». Будинок, в якому був розміщений музей, збудований у 1957 році, до 1980 року використовувався як адміністративно-лабораторне приміщення, а в 1996 році його фонди перенесено до нинішнього адміністративного корпусу, який розташований на території парку. Тепер, з місця, де був розташований музей, відкривається вид на гранітні скелі та невеличке Женевське озеро — яке виникло в 30-х роках XX ст.

На території поляни, що вище Женевського озера, в 1841 році була збудована дерев'яна альтанка для караульного солдата. Вона нагадувала по своїй формі грибок, тому місцевість схилу праворуч по ходу в парк дістала назву Грибок. Альтанка відновлена в 1994 році.

По центральній алеї парку, на шляху від Головного входу до до Тарпейської скелі, праворуч росте група ялин, а також болотний кипарис (таксодій дворядний). Дерева ці посаджені в 1891 році. Раніше цю ділянку парку називали Малою Швейцарією. З історичних архівних матеріалів відомо, що свій завершений вигляд ця ділянка парку набула в період військових поселень, після завершення будівництва вхідних башт.

Тарпейська скеля розташована праворуч по ходу Головної алеї. На ній розташована дерев'яна альтанка легкої конструкції, що продовжує скелю. Вперше її встановлено в 1839 році, пізніше, коли постаріла, — зняли, і лише в 1950 році відновили знову. Скеля названа як південно-західна стіна Капітолійської фортеці Стародавнього Риму, яка збереглася до нашого часу. При Потоцьких тут закінчувався парк.

Перед павільоном Флори, праворуч, розташоване джерело — «Срібні джерельця». Оформлення його виконано в античному стилі. Це підковоподібна споруда з граніту, на краях якої дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декоровані бронзою трубки, з яких тече джерельна вода. Фонтан «Срібні джерельця» був споруджений в 1974 році за проектом київського архітектора О. І. Лопушинської на місці будки із залізною трубою для випуску води, яка стояла тут з 1850 року.

Алея закінчується павільйоном Флори. Перед ним спланована площа, від якої, обгинаючи павільйон, розходяться кілька доріг. Асфальтова дорога через Венеціанський місток веде до Верхнього ставу і до виходу на територію Уманської сільськогосподарської академії (колишнє Головне училище садівництва), повз оранжереї на видовий майданчик біля обеліску. Звідти по Верхній алеї можна вийти на терасу Бельв'ю і повернутися на площу до павільйону Флори. По цій дорозі, навколо центральної частини парку, можна прогулюватися в кареті.

Друга дорога від павільйону Флори піднімається круто ліворуч і догори, веде до вхідної зони в парк з вулиці Київської, до адміністративно-господарської зони парку, до поляни Дубинка і далі в західну частину, де створені сучасні види парку.

Нижня алея проходить вздовж берега Нижнього ставу.

Зблизька павільйон Флори виглядає вишукано завдяки своїм точним архітектурним формам, високим колонам в доричному стилі табарельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду. Орнамент виконано в 1852 році за малюнками академіка архітектури О. І. Штакеншнейдера. Гранітні сходи ведуть до просторого овального залу. В проміжках білих колон відкривається панорама Нижнього ставу.

В основу композиційного рішення центральної частини парку покладені сюжети з міфології Стародавньої Греції та Риму, а деякі місця нагадують оселю грецьких богів, героїв, письменників та філософів.

Праворуч від павільйону «Флора» знаходиться виконаний з гранітних клиноподібних каменів арочного склепіння так званийВенеціанський міст. Міст прикрашають гранітні пілони, між якими звисають важкі ковані ланцюги. Трохи нижче мосту влаштовано дерев'яний шлюз для пропуску води в русло річки Кам'янки.

Посеред Нижнього ставу з широко роззявленої пащі змії, що звивається на камені, б'ється стовп води — фонтан «Змія». Вода надходить до фонтану по самопливному підземному водогону, викладеному з гранітного тесаного каменю вздовж дороги, яка веде від академії та оранжереї до павільйону Флори.

Напроти Громового гроту (гроту Каліпсо), знаходиться відстійник та відгалуження водоводу, щоб подавати воду в інтер'єр гроту. Відстояна і таким чином очищена вода по чавунних трубах, укладених під невеликим нахилом, самопливом, що зводить до мінімуму втрату сили тиску при терті води об стінки трубопроводу, подається до фонтану.

Діаметр фонтанної голівки «Змія» в порівнянні з трубою водопроводу зменшено в 10 разів. Точно розрахована подача води і просте інженерне рішення виверження її з фонтану забезпечує невелику різницю у висоті між стовпом фонтану і рівнем Верхнього ставу всього лише 1,5 — 2,5 метри і, таким чином, висота фонтану досягає 12 — 16 метрів. Спочатку вода фонтану линула в висоту просто з отвору в камені і фонтан називався «Самсон», як і відомий фонтан в Петергофі. Пізніше, в часи військових

поселень, на камені була встановлена скульптура змії. Змія була вилита з бронзи невідомим майстром. Якщо її вузол розтягнути в довжину, вона буде розміром в 10,65 м.

У центрі на Верхній алеї — статуя Гермеса (у римлян — Меркурій). Ця статуя знаходиться в парку з 1800 року, її встановлювали, як і інші статуї, в різних місцях парку і неодноразово реставрували.

В кінці Нижньої алеї розташована на високому гранітному п'єдесталі двометрова статуя давньогрецького поета-драматурга Евріпіда. Він зображений у повний зріст із сувоєм в правій руці і зв'язкою рукописів біля ніг. Скульптура Еврипіда єдина в парку, яку не переставляли на інше місце з часу її встановлення 1800 року. 1996 року всі оригінали мармурових скульптур перенесено в музеї, а на їх місця встановлено копії з гіпсу та оргскла.

Далі, біля підніжжя крутого схилу, розташоване джерело Гіппокрени (Іппокрени). За грецькою міфологією, джерело Гіппокрени з'явилося від удару копита крилатого коня Пегаса (звідси «кінське джерело») на горі муз Геліконі в Беотії. Джерело присвячене Аполлону і музам.

На квадратному п'єдесталі біля джерела 1851 року було встановлено статую Венери — що купається, яка раніше стояла в гроті Аполлона. Зараз на цьому місті стоїть копія в оргсклі, виконана 1952 року. Нижче від статуї із гранітного п'єдесталу біжить джерельна вода, яка в будь-яку пору року має однакову температуру. Вода наповнює бронзову напівчашу, прикрашену декоративним зображенням вужів, і, переливаючись через її краї, стікає по гранітному підземному каналу в Нижній став.

Через нижній став до Площі зборів веде металевий місток — з якого відкривається вид на Великий водоспад. Вода надходить сюди через підземну річку Ахеронт із Верхнього ставу. Побудовано водоспад в перший період створення парку.

Площу зборів прикрашають різноманітні архітектурні елементи паркової композиції. Ця назва з'явилася в період, коли «Софіївка» перебувала у віданні управління військових поселень. Того часу в парку в недільні дні грав військовий оркестр і шляхетні люди міста збиралися тут, щоб послухати музику, потанцювати. Але площа створена в перший період будівництва парку.

Площа зборів обрамлена дерев'яними лавочками. Знаходиться вона на півострові овальної форми. У центрі площі розташований басейн, посередині якого поміщено велику гранітну вазу. В басейні плавають декоративні риби. Вода в басейн надходить підземною чавунною трубою з Верхнього ставу і тримається на одному рівні, тому що надмір води відводиться в Нижній став через прокладений під землею гранітний канал. Улітку вазу прикрашають яскраві квіти. Біля басейну розташована статуя Паріса.

Ліворуч від площі розташований грот. Велика гранітна брила, вагою більше 300 тонн, зависла без опори і утримується лише на трьох точках. Надійність цієї споруди перевірила сама природа. У 1838, 1976, 1986 роках, коли в Умані траплялися значної сили землетруси, грот залишився неушкодженим. Грот називають Гротом страху та сумніву (раніша назва — Грот Тантала).

Над Гротом страху і сумніву, біля Великого водоспаду розташований невеликий п'єдестал. Колись тут стояла статуя Амура — виконана з білого мармуру. З оригінала збереглися лише крила Амура. 1996 року, за фотографіями, вона відлита київським скульптором І. Д.  Дідуром з органічних матеріалів і встановлена на своєму місці. Статуя зображає хлопчика, який порозкидав всі свої стрілитятива, що з'єднувала кінці лука, розірвана. Амур відхилився назад і ламає і свій лук.

Вище Площі зборів ідуть гранітні сходинки вздовж великої гранітної брили нагору. Відразу ж зліва знаходиться Західний грот (грот Скілли, або Сцілли). Грот створено з рожевого граніту, в ньому влаштовано гранітні лавочки та столик.

Далі, праворуч, знаходиться майданчик, вирубаний у скелі по краю крутого обриву. Майданчик називають Бельведер, тому що на ньому деякий час стояла статуя Аполлона Бельведерського. У період військових поселень, 1847 року площадку обнесли ажурною металевою огорожею, яка збереглася до нашого часу. Перед входом на майданчик відкривається вид на нижню частину скелі, яка нагадує профіль людського обличчя. За одними переказами — профіль Людвіга Метцеля, за іншими — Станіслава Потоцького. Оглядовий майданчик на Бельведері прикрашає мармурова антична статуя Орфея.

Дещо вище від Бельведерської скелі сусідня з ним ділянка називається Кавказькою горою. На Кавказькій гірці було встановлено з білого мармуру статую керівника польського повстання 1794 року Тадеуша Костюшка. 1847 року за наказом Миколи І, який тоді відвідав Умань і "Софіївку", статую Костюшка разом із статуєю наполеонівського генерала Ю. Понятовського, яку теж установив О. Потоцький на Єлисейських полях, відправили в Гомель. Натомість, цар пообіцяв прислати статую своєї дружини Олександри Федорівни, на честь якої "Софіївку" і почали називати "Царицин сад". І 1850 року ця статую, що зображала в бронзі царицю, яка сиділа в кріслі, тут було встановлено. За радянської влади статую цариці як високохудожній твір відомого російського скульптора В. О. Шервуда, відправили вПетроградський Ермітаж. 1939 року тут встановили пам'ятник Володимиру Леніну. 1941 року він був знищений німцями. 1964 року на Кавказькій гірці встановили мармуровий бюст Тараса Григоровича Шевченка на тому самому п'єдесталі, на якому розміщувалася статуя цариці. У газеті "Уманська зоря" від 29 травня 1964 року опублікували зображення пам'ятника. Постамент за своїми розмірами був невідповідним для бюста, і 1965 року виготовили новий гранітний п'єдестал, але бюста Т. Г. Шевченка так і не встановили, його передали всело Родниківку 1985 року, де він стоїть і зараз.

На схід від статуї Амура ліворуч розташовані гранітні сходи, які ведуть до гротів Локетек та Горішок. Вони створені ще в перший період будівництва парку.

Грот Горішок розташований з правого боку. Він завершує композицію Долини гігантів. У гроті Горішок вирубана гранітна лава, а поряд з ним влаштовано штучний триступеневий водоспад.

Ліворуч і вниз знаходиться грот Локетек — масивна природна скеля. У ній вибита лавка й встановлено круглий стіл. Про нього згадується у всіх відомих описах «Софіївки». Грот влаштований в честь короля Польщі Владислава.

Далі по алеї знаходиться міст через русло річки Кам'янки, який веде в Темпейську долину. У цьому місці Людвіг Метцель намагався створити прообраз грецької Темпейської долини. Тут росли 9 берестів, що алегорично відображали дев'ятьох синів Потоцького. Двоє з них (Костянтин та Микола) померли в ранньому віці, а також і дочка Потоцьких Гелена. Як пам'ять про їх ранню смерть в долині встановлено гранітний обеліск, який має назву «Усічена колона» — (Розбита або Зламана колона). Біля основи обеліска покладено надмогильний гранітний камінь, який нагадує лева, що спить, а поряд протікає струмок річки Кам'янки, розбитий на три окремих маленьких водоспади. Називаються вони «Три сльози» й алегорично виражають смуток матері за трьома померлими дітьми.

Праворуч на гранітному постаменті встановлений мармуровий бюст давньогрецького філософа Платона. У парку також встановлені бюсти Арістотеля — Гомера та Сократа.

Наступна частина парку називається Єлисейські поля. Біля входу на Єлисейські поля лежить гранітна брила природної форми, а поряд з нею - тесана чотиригранна шліфована гранітна колона. Ці два камені випадково виявилися поряд в «Софіївці» і з часом почали називатися композицією «Природа та мистецтво».

Вглиб Єлисейських полів, ліворуч на зеленому лузі, на гранітному п'єдесталі стоїть гранітна ваза. Праворуч од лужка з вазою розташована ділянка каменів різної величини. Камені вкриті мохом, між ними ростуть поодинокі дерева і кущі та без певного напрямку ідуть стежки. На початку будівництва парку цю місцевість названо Критським лабіринтом. Праворуч стоять штучно зрощені три дерева тополі білої, які вже відмерли. Їх називають «сімейним деревом».

На схід від Єлисейських полів знаходиться найбільший висічений у природній скелі грот. Він називається Левовий або Громовий (первісна назва — грот Каліпсо). Вхід до нього розділений на дві половини гранітною грубої форми підпорою. Недалеко від входу на правій стіні залишилися видовбані в стіні два рядки польською мовою, які належать Станіславу Потоцькому: «Забудь тут пам'ять про нещастя і прийми щастя віще, якщо ж ти щасливий, так будь ще щасливішим».

Далі по алеї знаходиться грот Фетіди (Венери). Грот має вестибюль, що складається з чотирьох колон. Вони утримують на собі гранітну плиту та напівкругле вікно. Середину гроту прикрашає скульптура Венери Медицейської, відреставрованої останній раз в 1952 році.

Праворуч від гроту Фетіди стоїть статуя Аполлона Флорентійського. Скульптура зроблена із оргскла відповідно до мармурового зразка, який став зовсім непридатним. Перша її копія відлита і встановлена тут 1958 році, але 1980 року вона була розбита повінню. Це друга копія, виготовлена 1980 році.

Ліворуч від гроту Фетіди знаходиться круглий павільйон, який назвається Фазанником. Цей павільйон збудований з круглих дубових колон, інкрустований корою дуба, ясена та клена. Встановлений він у парку в 1812 році. Під час повені 1980 року Фазанник також був зруйнований, а його покрівлю потік води заніс на камені Критського лабіринту, де її розібрали й вивезли частинами. Крім відновленої покрівлі, павільйон виготовлено із нових деталей за кресленнями інституту «Укрпроектреставрація». Посеред павільйону влаштовано невеликий басейн з фонтаном у центрі. Вода для нього подається по трубі з Верхнього ставу, висота водяного струменя досягає 3—3,5 м.

В самій північно-східні частині парку знаходиться Верхній став. На ньому знаходиться острів, на якому виділяється павільйон, обсаджений екзотичними рослинами. Це Острів кохання (попередня назва - острів Анти-Цирцеї). Острів Анти-Цирцеї створений в перший період будівництва парку в розширеній частині Верхнього ставу, або Чаруючого моря. Кріпаки насипали острів вручну і надали йому овальної форми з таким розрахунком, щоб не закривати далекі перспективи ставу.

Береги острова Анти-Цирцеї, так само, як і ставу, обкладені гранітом. Зв'язок з островом спочатку здійснювався з допомогою порому чи човна, а 1853 року між північним берегом і островом побудовано на кам'яних опорах дерев'яний місток для пішоходів.

Павільйон будувався в готичному стилі, але після відвідування парку 1847 році Миколою І за його вказівкою цей павільйон було знесено, а на його місці 1850 року побудували новий в стилі епохи Відродження. Він існує і в наш час, і його називають відповідно до кольору первісного пофарбування Рожевим. Проект Рожевого павільйону розробив для «Софіївки» академік архітектури О. І. Штакеншнейдер, а спорудження його здійснювалося під керівництвом архітектора І. Макутіна.

Нинішній павільйон — висока споруда, яка логічно вписалася в загальний ансамбль острова з його деревами, кущами і є центральною архітектурною точкою на острові. В основі плану павільйону лежить восьмикутник.

На березі Верхнього ставу розміщений Амстердамський шлюз. Шлюзове облаштування створено в перший період будівництва парку і призначене для пропускання човнів з Верхнього ставу в підземну річку Ахеронт і, навпаки, а також для спуску води із ставу.

Шлюз складається із двох взаємодіючих частин. Перша діє постійно, перекриває воду з Верхнього ставу. Внизу є контрольна заслінка, через яку з допомогою гвинта регулюється до певного рівня глибина води в підземній річці і в ставку. Цю частину шлюзового обладнання теж було зруйновано під час повені 1980 року, а потім виготовлено знову.

Друга — одноразової дії шлюз, коловорот якого приводиться в рух спеціальною лебідкою, і дерев'яний щит на масивних залізних ланцюгах може або опускатися, повністю перекриваючи доступ води в підземну річку, або підніматися, відкриваючи воду.

Підземна річка Ахеронт була споруджена в перший період будівництва парку, її довжина під землею — 211 м, а починаючи від Верхнього ставка — більше 223 м, ширина З м і висота 3 м. Глибина води в каналі досягає 1 м. Протягом всього підземного каналу влаштовано 4 люки, з допомогою яких частково забезпечується його освітлення, а також здійснюється аерація.

Націона́льний істо́рико-культу́рний запові́дник «Качані́вка» — заповідник в селищі Качанівка Ічнянського районуЧернігівської області на берегах річки Смош.

Створений 1981 року на основі палацового ансамблю та парку дворян­ської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі. В лютому 2001 року заповіднику надано статус національного.

Урочище Качанівка розкинулось на околиці села на нерівному ландшафті місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам'ятниками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, «руїнами», амфітеатром.

Генеральний директор комплексу — заслужений працівник культури Буренко Володимир Борисович.

Палац — споруда в стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму, цегляна, другий поверх дерев'яний, фанерований цеглою. У інтер'єрах використано червоне дерево, дубмармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані з 3 ризалітами з боку паркового фасаду. З боку головного фасаду під прямим кутом до палацу примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну П-подібну в плані форму.

Центральна частина палацу увінчана півсферичним декоративним куполом на високому рустованому барабані. Ребристий купол завершується невеликим оглядовим майданчиком, захищеними металевими ґратами. По периметру барабана ряд овальних вікон, обрамлених профільованими наличниками. Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою лоджією в два поверхи, обмеженою кутовими пілонами і 4-колонним портиком доричного ордеру, несучим антаблементом з тригліфами і розетками в метопах. Завершується портик складним за композицією ступінчастим фронтоном, обабіч якого — парапет-балюстрада, прикрашена вазами. З боків центральної частини фронтону — скульптура, а в центрі — ліпна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду оброблені рустом. Віконні отвори прямокутні, над ними в 2-му поверсі прямі сандрики і ліпні прикраси.

Парковий фасад близький за рішенням до головного, але потрактований більш мальовничо. По центру — 6-колонний портик тосканського ордеру, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані якого ліпний мотив. Ризаліти і торцеві фасади оперезані колонадою в рівні 1-го поверху, що несе тераси 2-го поверху з ажурною металевою огорожею, їм відповідає балкон 2-го поверху в межах портика. Ризаліти по 1-му поверху заокруглені, по 2-му — 5-гранні.

Планування палацу — коридорно-анфіладне в центральному корпусі і коридорне у флігелях. Планувальна структура дійшла до наших днів. На 1-му поверсі вестибюль і літня зала, у вестибюлі фільонкова обшивка стін і дерев'яні сходи, що ведуть в їдальню і лицарська зала з професійним розписом плафона початку XIX століття. У палаці збереглися фрагменти старовинного інтер'єру — камінидзеркала на мармурових підставках, кахельні печі абощо. Основні габарити палацу в плані — 73х21 м. Палац становить великий інтерес як пам'ятник садибно-палацового типу XIX століття у комплексі з ансамблем. Велику цінність мають інтер'єри, що збереглися.

Флігелі, північний і південний (17701824) майже ідентичні за архітектурними формами. Побудовані одночасно з палацовим корпусом. Авторство, як і палацу, приписується архітектору Карлу Бланку. Будував архітектор М. К. Мосципанов. Спершу флігелі з'єднувалися з палацом одноповерховими переходами. В період з 1808 по 1824 роки над західною частиною флігелів розібрали мансарди, надбудовали дерев'яний 2-й поверх, і тоді ця частина флігелів ввійшла до складу палацу. Добудували східні частини флігелів, завдяки чому перед палацом утворився глибокий курдонер. Звели колонади південної і північної терас.

Флігелі вирішені в стилі класицизму з елементами історизму, цегляні, 1-поверхові, прямокутні в плані, тиньковані, рустовані, перекриті трьохскатним дахом з покрівлею з листової сталі. У середній частині фасадів флігелів, звернених до курдонеру, — 4-колонні пристінні портики, тричвертні колони яких підтримують антаблемент і фронтони з середньою підвищеною частиною, що членуються 4 пілястрами. Між середніми пілястрами — вікно з напівциркульною перемичкою, обрамленою аркою зі замковим каменем. Входи у флігелі — між двома середніми колонами портика. Прямокутні дверні і віконні отвори в межах портиків мають замкові камені і горизонтальні сандрики. У довгих фасадах обох флігелів з боків портиків по два прямокутні вікна з рустуванням у вигляді замкових каменів. Торець північного флігеля глухий рустований, на торці південного — кругла башта. Перекриття плоскі дерев'яні.

Планування флігелів — коридорне.

Основні габарити: довжина — 21 м, ширина — 8,5 м, висота — 4,5 м.

Башта побудована в 18661898 роках як водонапірна споруда. Розташована на території парадного двору з торця південної служби. Під час радянсько-німецької війни була пошкоджена, відновлена 1947 року. Виконана в період історизму з цегли, потинькована, побілена, кругла в плані, триярусна. Стіни башти на висоту двох нижніх ярусів рустовані. Яруси розчленовані карнизами. Вхід в башту зі сходу, через прямокутний дверний отвір. У 1-му ярусі — два прямокутні вікна — з півдня і півночі, в 2-му ярусі башти — з півдня, зі сходу і півночі — по два спарені вікна, обрамлені наличником і розділені пілястром, висота якого рівна висоті вікна. У 3-му ярусі — круглі вікна, що виходять на 4 сторони світу, між ними розташовані ніші. Фасад башти завершений карнизом, над яким невисоке опорне кільце, що несе шатро у вигляді увігнутого конуса, завершений шпилем.

Основні габарити: діаметр — 6 м, висота — 12,6 м (до перекриття), 20 м зі шпилем.

Служби (1830-1840-і роки) розташовані на парадному дворі садиби. Дві будівлі служб ідентичні за своїми архітектурними формами. Споруди в стилі пізнього класицизму, основні об'єми з цегли, мезоніни — дерев'яні, прямокутні в плані, тиньковані. Центральна частина головного фасаду акцентована величезною напівциркульною нішею, в яку вписаний портик тосканського ордера 1-го поверху, що підтримує балкон мезоніну з балюстрадою. Скульптури сплячих левів встановлені з боків головних входів. Споруди включені в композицію парадного двору ансамблю.

Павільйон Глінки (1830-і роки) розташований на вершині пагорба на території парку.

Виконаний у формах романтизму. Зазнав деяких змін в кінці XIX століття. Під час радянсько-німецької війни пошкоджений, відновлений в 1947 році. Тоді ж, імовірно, з'явився живопис в медальйонах. Споруда з цегли, тинькована, 8-кутна в плані, причому грані, що відповідають головним ві́сям, ширше за грані по діагональних вісях, дах — куполом з фігурним шпилем.

Під павільйоном в товщі пагорба міститься підвал із склепінням, з декоративними нішами і внутрішньостінними сходами. Підвал має 4 дверні отвори (3 з них закладені). Перед входами — трапецієподібні майданчики, обмежені підпірними стінами, спорудженими по зрізу пагорба. Вікна та двері мають стрілчасту форму. Фасади прикрашені медальйонами, розписаними за сюжетами опери «Руслан і Людмила». Покриття підлоги — металева плитка.

Розміри: висота з підвалом — 16 м, ширина — 8,3 м.

Павільйон — цікавий зразок паркової архітектури малих форм початку XIX століття, що гармонійно поєднується з природним оточенням. За переказами в павільйоні композитор М. І. Глінка працював над оперою «Руслан і Людмила».
Георгіївська церква (
18171828) споруджена в стилі ампір, з цегли, потинькована і побілена. У плані хрестоподібна з видовженим західним раменом і дзвіницею, що примикає до неї, з напівкруглою абсидою і кутовими прямокутними в плані камерами, рівними по висоті основному об'єму. Західний вхід акцентований 4-колонним дорічним портиком (колони подвоєні), зверху антаблемент з тригліфами по фризу.Втрачені північний і південний портики церкви і два верхні яруси дзвінниці, що значно збідніло силуети храму.Фасади дзвінниці і кутових камер рустовані. Отвори прямокутні і напівциркульні, декоровані пілястрами, сандриками, архівольтами. Центральне приміщення церкви перекрите куполом, в західній частині — хори, на які ведуть гвинтові сходи в товщі західної стіни, рамена перекриті напівциркульними склепіннями. Над апсидою — конха.Господарська споруда (кінець XIX століття) дійшла до наших днів з невеликими перебудовами. Стилістично близька спорудам палацового комплексу (неокласицизму). Будівля з цегли, побілена, прямокутна в плані з ризалітом по центру східного фасаду, одноповерхова. Корпус значної протяжності, північний фасад членується пілястрами. Підфризовий поясочок, переходить в обрамлення круглих вікон, виділяє на фасаді підашшя. Центральна частина головного фасаду акцентована 4-колонним портиком, над подвоєними колонами якого антаблемент і трикутнийфронтон. Споруда з пласким склепінням, чотирискатним дахом на дерев'яних кроквах, покрівля металева. На фасадах під карнизом — колоподібні верхні вікна. В процесі експлуатації — повне внутрішнє перепланування.

Розміри споруди: довжина — 28 м, ширина — 11,2 м, висота — 5,7 м (до даху).Пам'ятник є цікавим прикладом господарської садибної споруди кінця XIX століття.Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних садів в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялинасосна кедровасосна Веймутовамодринаялиця сибірськакипарисовик горіхоплідний. З екзотів привертають увагу бархат амурськийлох вузьколистийптелеякатальпа.

Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, «романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетнають парк у всіх напрямках.

Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.Садиба була заснована на місці хутора як одна із рези­денцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії графа П. О. Рум'янцева-Задунайського. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — поч. XIX століть.

Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили вшпилі, всебічними уступами та нішами, які загалом асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецьких воєн.1808 — Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба переживає другий будівельний період. Розширюється територія садиби, палац перебудовують у стилі російського класицизму, зводять нові будівлі, закладають пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син його дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський, і понад 70 років садиба належала Тарновським.

1828 — закінчують розпочате ще за Г. Я. Почеки будівництво храмуЦеркву освятили Георгієвською — на честь Георгія Хозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми. Вона складалась з палацу з флігелями і баштою, двох служб — північної і південної, що завершували парадний двір; церкви-усипальниці, яка завершувала головну вісь композиції садибного комплексу.

За часів Тарновських палац пережив 5 будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд. З 1-поверхового палац був перебудований на 2-поверховий з невисоким куполом, згодом додали барабан, що надавав будівлі більш центричного характеру. 1-й поверх виконаний з цегли на вапняному розчині, 2-й — дерев'яний, обкладений цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу — портики, на заході — галереїФронтонпортика завершується скульптурами німф.

Багато митців Російської імперії 19 століття знаходили своє творче натхнення, перебуваючи в Качанівці:Т.ШевченкоМ.КостомаровМ.МаксимовичМ.ГогольМ.ГлінкаМарко ВовчокД.ЯворницькийІ.РєпінМ.Ге,М.Щепкін та інші. Впродовж 18361838 рр. в садибі проводив літні вакації талановитий художник, ученьАкадемії мистецтв Василь Штернберг, який тут написав кращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.

Альбом почесних гостей Качанівки налічує 608 автографів.

Влітку 1838 року в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глінка. Тут він писав пісніроманси, кантату на честьГ.Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро. Після від'їзду Глинки в садибі назавжди утвердився культ композитора. Досі на пагорбі біля Майорського ставу стоїть струнка, білока­м'яна альтанка, названа його іменем.Тарас Шевченко у травні 1843 року, під час своєї першої подорожі по Україні, їхав з Петербурга прямим призначенням у Качанівку, куди перед тим переслав одну з своїх найкращих картин — «Катерина».В садибному парку збереглась галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музиками. Неподалік височіє могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т.Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.
Колекціонуванням 
В. В. Тарновський (молодший) захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана МазепиСемена Палія,Павла ПолуботкаКирила Розумовського, козацькі шаблі, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху.

Це був справжній музей українознавства, заповіданий колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій. Качанівська колекція сучасники оцінювали в кілька сотень тисяч карбованців сріблом.

Інтерес до колекції 1880 року привів у Качанівку Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник замальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, працював над картиною «Вечорниці».

Значні витрати на благодійництво й колекціонування, спосіб життя на широку ногу, заведений у Качанівці, поставили Василя Тарновського-молодшого на межу банкрутства. 1897 року він був змушений продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводчикуПавлу Харитоненку. Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з'явилися нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів; повністю змінилися інтер'єри, для виконання робіт запросили модного на той час московського живописця Авґуста Томашку. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садиба електрифікували й телефонізували.

Останніми господарями садиби протягом 19141918 рр. була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів. За їхніх часів садиба, як і раніше, процвітала. Тут містилися картинна галерея, велика бібліотека, шанувалися кращі традиції минулого, гостювали цікаві люди (зокрема, в червні 1915 року садибу відвідали художники М.Добужинський і К.Петров-Водкін. Попри це культурне життя Качанівки поступово завмирало.
ІV. Висновки.

v. Домашнє завдання.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
790 грн
790 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.