Урок читання "Зимова казка" Інни Пламарчук. Складаємо сенкан, знайомимось коротко з біографією письменниці.
Доню, ти братика забереш? Мама поспішає. Цілую вас, не сваріться! Люблю, до зустрічі!
Мама вилетіла з квартири, залишився аромат її парфумів і довге: "До зустрічі!"
Яна любила бути головною вдома, коли мама на роботі, але ці мамині чергування на кілька діб вона сприймала як зраду, особливо, коли наближалися вихідні чи свята.
Хто так зміг втрутитися в їхнє життя, хто?
— Ну, Мікі, будемо готуватися до свята.
Кіт потягнув спинку, вигнувся дугою і неспішно пішов на кухню.
— Зараз четверта, за годину побіжу за Максимом. Треба ще купити йому печива і льодяників, бо завтра буде ніколи.
— Ну чого ти плачеш, мама скоро повернеться. Тримай цукерочку: тобі з полуницею чи яблучком? Годі, дивись, зірочка на небі — яскрава- яскрава!! Можемо загадати бажання. Чуєш, Максимчику, бажання, що неодмінно здійсниться.
Хлопчик тицьнув пальчиком у небо. Він дивився на далеке й незвідане, ніби хотів там когось побачити.
— Ма-ма, — лепетав він.
— Так, машина, — відповіла Яна, гортаючи телефон. Сніг скрипів під ногами, деколи було ковзко, і Максимчик щоразу сміявся, як Яна тягнула його за руку.
— Хлопче, ти будь слухняним, на тебе звідти дивиться Бозя, не можна гратися на дорозі. А то бажання полетить до іншого хлопчика.
Максимчик насупився, але уже не падав, міцно тримався за сестру.
Дома було тепло, пахло чимось смачненьким.
Яна миттю роздягла брата, увімкнула мультик про котика і побігла на кухню.
— Максимчику, — погукала Яна. — Ходи до мене, будемо вечеряти!
Щось гупнуло у кімнаті і прикотилося до дівчини.
— Хто до мене завітав? — спитала Яна. — Мабуть, їжачок прикотився. Треба йому лапки помити і мордочку, аби був чистенький.
— Ось, — простягнув рученята Максим.
Вони сіли за стіл. Яна запалила свічку, полум'я одразу високо піднялося, аж затріщало, потім спокійно стало миготіти і зачаровувати.
— Так, Максимчику, це вогонь, він потрібен, аби всі душі могли знайти дорогу додому. Хай трішечки посвітить. Ти тільки пальчиком не чіпай, добре?
Максимчик кивнув. Він дивився на вогонь і посміхався.
— Їж, їж, бо вистигне кашка. А потім буде пиріг з вишнями, як ти любиш, і чай з молочком. — Максимчику, яке бажання будемо загадувати? — запитала Яна, розстилаючи постіль. — Адже саме цієї ночі воно обов'язково здійсниться. Може, машинку чи робота?
— Хочу... аби мама була, — і він сильніше притулився до сестри.
— Я теж цього хочу, — сказала Яна. — Он бачиш, — вона показала на вікно, — наша зірочка. Вона і виконає це бажання.
— Бозя, — показав пальчиком Максимчик.
— Так, це його зірочка. Він народився, аби ми були щасливими. А ще Він усі дитячі бажання виконує. Засинай, їжачку. І вона заспівала мамину колискову: "Люлі, люлі, люлі, спить дитя у люлі, місяць заглядає, пісеньку співає: а - а- а..."
Мікі налив собі чаю, витягнув з клітки папужку і сказав: ""За Різдво!"
