Англі йська мо ва (англ. English, the English language) — мова, що належить до західногерманської підгрупи індоєвропейської мовної сім'ї, якою спочатку розмовляли жителі ранньосередньовічної Англії.[4][5][6] Названа на честь англів, одного з давніх германських народів, які мігрували з Ангельна, півострова на Балтійському морі, пізніше — на територію Великої Британії, названу на їхню честь — Англія. Живі мови, найближчі до англійської, включають шотландську рівнинну, за нею йдуть нижньосаксонська та фризька мови. Хоча англійська мова є спорідненою з німецькою, її словниковий запас зазнав надзвичайно великого впливу від старонормандської і латинської, а також від давньоскандинавскої мов.[7][8][9]
Англійська розвивалася протягом понад 1400 років. Найдавніші форми англійської мови, група західногерманських (інгвеонських) діалектів, принесених до Великої Британії англосаксонськими поселенцями у V столітті і подальших змін норськомовними поселенцями вікінгів, починаючи з VIII і IX століть, спільно називають староанглійською. Середньоанглійська мова почалася наприкінці 11 століття з норманським завоюванням Англії; це був період, коли англійська поглинула багатий словниковий запас французької та латинської мов через старофранцузьку, зокрема, її давньонормандський діалект.[10][11] Рання сучасна англійська мова бере свій початок наприкінці XV століття з запровадженням друкарського верстату в Лондоні, друкуванням Біблії короля Якова та початком Великого зсуву голосних.[12]
Сучасна англійська поширюється по всьому світу з XVII століття під впливом Британської імперії та Сполучених Штатів. Через усі типи друкованих та електронних засобів масової інформації цих країн, англійська стала провідною мовою міжнародного дискурсу та lingua franca у багатьох регіонах та професійних контекстах, таких як наука, навігація та право.[4] Сучасна англійська граматика є результатом поступової зміни від типового індоєвропейського шаблону залежно-маркування з багатою флективною морфологією та відносно вільним порядком слів до переважно аналітичного зразка з невеликою флексією та досить фіксованим підмет — присудок — прямий додаток порядоку слів.[13] Сучасна англійська мова більше покладається на допоміжні дієслова та порядок слів для вираження складних часів, аспекту та настрою, а також пасивних конструкцій, питальних і деяких заперечень.
Англійська мова є найбільш розмовною мовою у світі (якщо китайську ділити на різні варіанти)[14] і третьою за поширеністю рідною мовою у світі після стандартної китайської та іспанської.[15] Це найпоширеніша друга мова, яка є або офіційною, робочою мовою, або однією з офіційних мов майже в 60 суверенних державах. Людей, які вивчили англійську як другу мову, більше, ніж носіїв мови. Станом на 2005 рік, за оцінками, таких було понад 2 мільярд.[16] Англійська є основною рідною мовою у Сполученому Королівстві, Сполучених Штатах, Канаді, Австралії, Новій Зеландії (див. Англосфера) та Республіці Ірландія, офіційною та основною мовою Сінгапуру, і широко поширена в деяких областях Карибів, Африки, Південної Азії, Південно-Східної Азії та Океанії.[17] Вона є офіційною мовою Організації Об'єднаних Націй, Європейського Союзу та багатьох інших світових і регіональних міжнародних організацій. Це найпоширеніша германська мова, на яку припадає щонайменше 70 % носіїв цієї індоєвропейської гілки. Носіїв англійської мови називаються «англофонами». Серед багатьох акцентів і діалектів англійської мови, які використовуються в різних країнах і регіонах, існує велика різноманітність з точки зору фонетики та фонології, а іноді також лексики, ідіом, граматики та орфографії, але зазвичай це не перешкоджає розумінню носіями інших діалектів та акцентів, хоча взаємна нерозбірливість може виникнути на крайніх кінцях діалектного континууму.
