Українська література на межі XIX та XX століть

На межі XIX та XX століть українська література переживала перехідний період, зумовлений значними суспільно-політичними змінами, кризою та боротьбою за національну ідентичність. У цей час у мистецькому середовищі чітко сформувалися дві головні течії: неонародницька, яка зосереджувалася на просвітництві, еволюційному розвитку та соціальних проблемах села, і модерністська, орієнтована на європейські зразки, естетизм та психологізм. Провідні автори того часу, такі як Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський та Леся Українка, прагнули розширити проблемно-тематичний діапазон і відійти від виключно селянської тематики. У творах того періоду з'явилися нові типи героїв, зокрема селяни-бунтарі, емігранти, інтелігенція та солдати у воєнному лихолітті. Літературний процес супроводжувався жвавими дискусіями між різними угрупованнями, такими як «Молода Муза» чи «Українська хата», які шукали нові форми та естетичні орієнтири.