+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Українознавчі оповідки. Перші офіційні єврейські переселенці

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Перші офіційні єврейські переселенці

З 1772 року імператриця Катерина ІІ офіційно дозволила селитися в Ніжині єврейським переселенцям.

Незважаючи на складне матеріальне становище більшості євреїв, їх кількість зростала порівняно швидко, бо вони, в основному, обмежували себе в їжі та алкогольних напоях, вели замкнутий спосіб сімейного життя.

Зручне географічне розташування Ніжина сприяло розвиткові торгівлі й ремесел. Ніжинські євреї мали змогу займатися і тим, і іншим, хоча в громаді й існували майнові розбіжності. Заможний прошарок представляли купці та малочисельна інтелігенція, а основна маса ніжинського єврейства перебивалася випадковими заробітками або ж працювала на підприємствах, поповнюючи ряди місцевого пролетаріату.

Та загалом, матеріальний стан членів єврейської громади почав покращуватися, що відразу відбилося й на економічному, освітньому та культурному розвитку міста.

1824 року в Ніжині вже існувало 5 станів ніжинської єврейської громади: купці, чисельність яких до кінця ХІХ ст. складала близько 300 чоловік; ремісники (шевці, кравці, виробники упряжі для коней тощо); землероби (поповнили найбідніші стани міста); малочислені осілі міщани (прикажчики, вчителі, лікарі тощо); неосілі євреї (перевозили товари, в тому числі й сільськогосподарського виробництва).

За даними перепису, у 1897р. в Ніжині проживало значно більше єврейського населення, ніж в інших населених пунктах Чернігівської губернії (4, 99%).

До кінця ХVІІІ ст. Ніжин був найбільшим містом Чернігівської губернії,

значнішим, ніж багато міст царської Росії. То ж не дивно, що саме в Ніжині

у 1740 р. євреєм Я. Штурмом була відкрита перша на Лівобережній Україні

аптека: місто припало до душі єврейським біженцям.

З 1772 року євреї одержали офіційний дозвіл на проживання в Ніжині й

тільки з 1794 року – право селитися в Київській, Чернігівській та Полтавській

губерніях. Політика царського уряду в ставленні до єврейських переселенц

ів ніколи не відзначалася стабільністю. Нещасний народ постійно натикався

на заборони та утиски.

Положенням 1791 року уряд затвердив список місцевостей, де дозволялось

перебувати євреям. У місцях, не занесених до списку, єврейські

переселенці могли проживати лише 6 місяців. Міська влада здатна була

продовжити цей термін не більш, ніж на два місяці. Винятки складали особи

з вищою освітою, купці 1 гільдії зі стажем роботи більше 5 років, учителі,

ремісники, техніки.

(Починаючи з 1804 року, євреї могли проживати тільки в 15 з 50 губерн

ій Російської імперії, у тому числі і в Ніжині). Ще у 1708 р. найвищим

царським Указом євреям було заборонено продавати товари вроздріб. Та

на підставі клопотання представників Слобідської України, у 1734 році

єврейським купцям знову дозволяється торгувати вроздріб по всій Україні.

Це призвело до зниження цін на товари, задовольнило населення, але обурило

можновладців та осіб, які мали статки завдяки збільшенню риночних

цін. Заздрість – чи не один з найтяжчих людських пороків, який несе сльози

й кров. Почалося з утисків.

У 1794 році євреїв (крім караїмів) обкладають подвійним податком. У

1844 році вводиться так званий „коробковий податок”, який складався з

податку на споживання м’яса, податку з торгівлі, податку за носіння національного

одягу. Ще був „свічковий податок” – за свічки, які запалювали в

п’ятницю і у свята, згідно з іудейською традицією. Ці кошти надходили в

державну скарбницю й частково направлялися на оплату праці учителів,

утримання Ніжинського єврейського казенного училища.

З 1827 року євреїв почали брати в армію (до цього стягувався рекрутський

податок). Служба починалася з 12 років, а то й раніше. Норма

призову складала 10 чоловік від 1000 євреїв, для інших верств населення

відповідно – 3.

У 1841 році набір єврейських хлопчиків у рекрути збільшився у 5 разів.

Звичайно всі ці утиски створювали невпевненість єврейської громади

у завтрашньому дні, невдоволення через погіршення й без того тяжкого

матеріального становища. Погром 1881 року не покращив положення.

Тимчасовими правилами” 1882 року євреям забороняється селитися

у сільській місцевості, навіть у „межах дозволених земель”. Ось чому в

дозволених містах” кількість євреїв значно збільшується. Якщо у 1816

році чисельність ніжинської єврейської громади складала 570 чоловік, в

1848 році – 1333 чоловіки, то в 1884 р. – досягла максимуму – 11 тисяч. У

1897 році все населення Ніжина складало 32113 чоловік, з них євреїв –

7630 чол.

Внесок єврейської громади в економічний розвиток

міста Ніжина в кінці ХІХ – початку ХХ ст.

Які б правила та заборони не видавались царським урядом, але заперечити

значний внесок єврейської громади в культурний, освітній та економ

ічний розвиток країни було неможливо. Тому у вигляді винятку – періодично,

частково та регіонально – влада скасовувала деякі з чисельних заборон.

Указом 1824 року були встановлені такі п’ять станів ніжинської єврейської

громади:

купці, чисельність яких до кінця ХІХ ст. в Ніжині складала близько

300 чоловік;

- ремісники (євреї працювали шевцями, кравцями, виготовляли упряж

для коней та інші вироби, необхідні для міста і села);

- землероби (поповнили найбідніші стани міста);

- міщани осілі (включно з прикажчиками, вчителями, лікарями та представниками

інших професій – були нечисленними);

- неосілі (перевозили товари, у тому числі сільськогосподарського виробництва).

У 1856 році значна кількість „заборонних” Указів й Положень відміняється,

позначається деяке „послаблення”.

У 1859 році за 15-літню службу в царській армії євреям-відставникам

дано право проживати повсюдно; з 1860 р. – дозволена служба у гвардії; а

з 1861 року присвоюються звання унтер-офіцера.

Зручне географічне розташування Ніжина (близько до Києва й Черні-

гова) сприяло розвиткові торгівлі й ремесел. Ніжинські євреї мали змогу

займатись і тим, і іншим, хоча в громаді й існували майнові розбіжності.

Заможний прошарок представляли купці й малочисельна інтелігенція, а

основна маса ніжинського єврейства перебивалася випадковими зароб

ітками або ж працювала на підприємствах, поповнюючи ряди місцевого

пролетаріату.

Та загалом матеріальний стан членів єврейської громади покращується,

що відразу відбивається й на економічному, освітньому та культурному

розвитку міста.

Дуже популярним серед ніжинців в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. став

великий магазин Х.А. Золотницького – „київського І гільдії купецького сина”.

Покупцями цього „найбагатшого магазину” були люди різних станів: від студент

ів, до вельмож. Годинники, велосипеди й коштовності продавалися за

гнучкими цінами, які залежали від терміну оплати векселя й станового положення

покупця.

Євреї Горбштейн і Фонарьов ремонтували швейні машини й велосипеди;

Малкін і Серебряник були власниками фотографій і першого в Ніжині

автомобіля „Бенц”; у друкарні Є.Ф. Венгера в 1894 – 1904 рр. друкувалися

Известия Историко-филологического института князя Безбородько в Нежине”.

(Пізніше друкарня, що знаходилась по вул. Яворського поряд з огорожею

Благовіщенського монастиря, перейде до рук М.В. Глезера). М. Глезер

був і власником будинку літнього кінотеатру у міському саду (нині –

парк Шевченка), де ніжинці мали змогу познайомитися з найпершим „Лунапарком”.

Лікували мешканців Ніжинщини засновник земської лікарні С. Ковнер,

лікарі Р. Йоффе та ін.

У 1916 році в Ніжині оселився А.Я. Гольдін, який незабаром відкрив

парову хлібопекарню й почав виготовляти білий і ситний хліб, що розвозився

фургоном з рекламою „Парова хлібопекарня А.Я. Гольдіна”. Потім підприє-

мець організував дещо призабуте виробництво ніжинських огірків, провів

до заводу вузькоколійку й оснастив її паровою машиною.

По вул. Широкій працювала макаронна фабрика Айзенберга, а на

Дорогинській вулиці – найбільший вальцевий млин Давідзона. Велике

швейне ательє мав Тарнопольський, а Г.М. Певзнер виготовляв музичні

інструменти. (За переказами, на шестиструнній гітарі Певзнера, яка за200

раз зберігається у Львові, грала народна артистка України Марія Заньковецька).

Аптекарська справа в Ніжині до 1917 року нараховувала майже 180 –

літню історію. Власниками й співвласниками деяких аптек були євреї: Рабинович,

І. Миронський, І. Епельгаум, М. Майзлиш, І.Асс, а помічниками

в них працювали Ш. Берлянд, І. Ейдельман, Ф. Шнерштайн, М. Соболь

та ін.

На тютюновій фабриці братів Попових й Айзенберга трудились Г.Агре,

Б.Айзенберг; у друкарнях міста – Г. Шепель, Г. Ліберман; артилерійські

вантажі перевозило підприємство Л. Фраткіна. У Носівці, яка входила до

Ніжинського повіту, дуже вдало працював шкіряний завод братів Фабрикант

ів (І. Фабрикант, А. Фабрикант, Є.Фабрикант).

Функціонували продовольчі магазини М. Гельфгата, Х.Зільбермана;

товариство рибно-бакалійної торгівлі І. М. Лондона і М.Шнеєрсона; магазин

просолів З.Горного; тютюнові магазини І.Лондона по вул. Гоголя та по вул.

Соборній; взуттєвий – братів Йоффе; склади М. Шнеєрсона (по вул. Набережній),

Левіна, А. Гольдіна (по вул. Гребінки) тощо.

З 1887 року в Ніжині почав працювати ветлікар Віталій Ісаакович Ентін

засновник земської ветеринарної служби.

За 50 років своєї трудової діяльності, Віталій Ісаакович зробив величезний

внесок в розвиток ветеринарної справи Ніжинщини.

За даними перепису, у 1897 році в Ніжині єврейського населення проживало

значно більше, ніж в інших населених пунктах Чернігівської губернії

(4, 99%). Але за період з 1897 по 1917 рр. кількість євреїв Ніжина зменшилась

в 1, 3 рази у зв’язку з еміграцією, виїздом через погроми, гибеллю на

фронтах і під час численних страт, які здійснювались у царській армії за

обвинуваченнями у „шпигунстві”.

Між лютим і жовтнем 1917 року в Ніжині керував Тимчасовий уряд,

комісаром якого став православний богослов, філософ, письменник, професор

Павло Васильович Тихомиров. Сформувавши з різних верств і національностей

населення міста “ніжинський громадський комітет”, П.В.Тихомиров

почав успішно керувати міським господарством. Комітет включав

ряд комісій і громад, у які входили й євреї: Товариство взаємного кредиту

очолював М. І. Каплан; в Єврейському товаристві працювали М. Хейн,

І. Йоффе, Заславський, Берлянд.

Протягом усього 1917 року в Ніжині відчувалася нестача продуктів

харчування. За ініціативи комітету проводилися кампанії збору коштів.

Серед пожертвователів були й євреї: І. Моронський (дві золоті обручки і

орден Св. Станіслава), С. Берлянд (одну золоту обручку), Ш.Берлянд – 35 крб. тощо.

До 1917 року за кошти єврейської громади утримувалися лікарі, учителі, притулки для старих, нужденних євреїв; богадільні для бідних жінок тощо. У місті працювало 10 синагог, серед яких ім. Шнеєрсона (по вул. Гімназичній, тепер вул.Дзержинського), “Ремісна”, “Рузика”, “Кам’янка” (по вул. Бородіна, 1), ім. Золотницького (по вул.С. Яворського) тощо. Поміч від єврейської громади отримувало не менше 14% бідняків. Велику благодійну допомогу надавав купець другої гільдії Л.Б.Файнберг.

Ніжинський „Бабин Яр”

Ранком 22 червня 1941 року в Ніжині було чути глухе відлуння фронтового

грому з боку Києва. Це німецька авіація бомбардувала древню столицю.

Розпочалася війна...

Восени 1941 року фронт наблизився до Ніжина. Місто почало лихоманити:

люди намагалися кудись евакуюватись, але поїзди, які проходили

повз Ніжин, були уже забиті біженцями, тому на станції практично не зупинялися.

Ніжинці, і євреї в тому числі, які були здатні носити зброю, уже

воювали на фронті.

Синагога Золотницького по вул. Яворського,7.

Малюнок з фото кінця ХХ ст.

Синагога “Кам’янка” по вул. Бородіна, 1.

Малюнок з фото кінця ХХ ст.

Гітлер, ще тільки плануючи наступ на СРСР, однозначно негативно

розцінював і більшовизм, і євреїв. Тому німецькі окупанти, увірвавшись до

Ніжина, спочатку, шукаючи комуністів і комсомольців, добиралися і до місцевих

євреїв. Євреям було наказано одягнути спеціальні пов’язки й зареєструватись

у місцевій поліції. Усе це здійснювалося відповідно до інструкції

одного з керівників та ідеологів фашистської Німеччини Розенберга, складено

ї ним незадовго до нападу на СРСР. „Першою основною метою німецьких

заходів повинно стати суворе відокремлення євреїв від іншого населення...

Необхідно проводити реєстрацію. Усі права на свободу повинні

бути відібрані у євреїв”.

Якнайшвидше виконати цю інструкцію намагалося місцеве управління,

створене окупантами. Ось його накази й розпорядження осені 1941 року:

Усіх жидів негайно зняти з роботи... Усі жидівські сім’ї під охороною українсько

ї поліції перевезти до Ніжина для призначення на роботу”.

Одночасно фашистська пропаганда переконувала місцеве населення

в тому, що Червона Армія бореться не за свободу. Вона лише хоче здобути

жидо-більшовицьку диктатуру під керівництвом Сталіна.

Це була спроба окупантів ідеологічно обґрунтувати страшний злочин,

підготовка до якого повністю завершилася наприкінці жовтня 1941 року.

Ось про що свідчить черговий наказ Ніжинського міського самоуправління

за підписом Ахматова: „Громадянам міста Ніжина і району забороняється

брати під охорону будь-яке майно, яке належить жидам... Усі жиди, які

мешкають на терені Ніжина та району, які ще не зареєструвалися, повинн

і негайно це зробити... У разі ухилення будуть вжиті суворі заходи –

розстріл”.

До міста добиралися кияни, яким вдалося втекти. Вони розповідали

про жахи Бабиного Яру. Ніжинські євреї зрозуміли, що приречені. Як врятуватися

в цій ситуації, коли будь-яка допомога нещасним з боку мешканц

ів міста каралась розстрілом? Ніжинці з жахом спостерігали за цією

трагедією, співчували. Жаль було єврейські сім’ї, але боліла душа й за

власних дітей. Боляче сказати, та знаходились і такі, що намагалися нажитися

на чужій біді. (Жодне лихо на планеті, за все існування світу, не обходилось

без появи мародерів. Та нетривке їх блаженство і благополуччя,

нице й незугарне життя: крім зневаги і осуду поколінь нічого не придбали

вони на Землі).

В Україні на захист євреїв стало безліч українців. Згадаймо, наприклад,

відомий пасторський лист митрополита Андрея Шептицького: багатьох

євреїв він переховував у своїх монастирях.

Страх смерті, бажання захистити свою сім’ю сковували мешканців міста.

Але в житті завжди є місце подвигу: знайшлися люди, які в найтяжчий для

євреїв час простягнули руку допомоги своїм сусідам.

Марія Колесник ходила в Ніжинську комендатуру і там доводила, що її

сусідка Раїса Григорівна Сидоренко не єврейка, а українка. І довела.

Нехаму Дондиш (Портну) разом з чотирирічним сином пожалів начальник

місцевої поліції Христачевський, який видав їй паспорт на ім’я Ніни Леонт

іївни, назвавши українкою. На допиті в гестапо жінку врятувало знання

православних молитов. А її сина Ізю переховували родини Малахових і

Манюкіних.

Пощастило і сестрам Соні та Вірі Медвєдєвим: під час окупації їх

врятувала у селі Шатура українська селянка Петренко. Два роки переховувала

свою єврейку – племінницю Діну Грудину Євгенія Якимівна Тарнавська,

яка з братом Дмитром Грудиною (репресованим у 1937 році)

грала в аматорських трупах разом з першою народною артисткою Украї-

ни М. Заньковецькою. (Діна, випускниця Ніжинського вузу, нині мешкає

в США).

Тищенко – член підпільної організації Якова Петровича Батюка, два

роки ховав свою дружину Євгенію Григорівну на квартирах добрих знайомих.

Удвох вони дочекалися звільнення. Яків Батюк теж намагався врятувати

від розстрілу одного з членів своєї організації Шварца. На жаль, йому

це не вдалося.

Звичайно, випадків взаємодопомоги було більше: не всі розповіді очевидц

ів збереглися, не всі бажали про це розповідати. Але було й інше...

Мама Сари Ісааківни Гескіної намагалася врятувати своїх дітей на

чужих землях. Та далеко втекти не вдалося. Сім’я повернулася до Ніжина.

Сховатися було ніде. Тут їх і виказав поліцаям сусід, якому сподобалася

кімната Гескіних. Сара Гескіна стояла на краю могили в прямому

розумінні цього слова. Вона згадувала: „У ніжинській в’язниці сиділи євреї

зі своїми дітьми в якомусь страшному заціпенінні. Довкола ходили охоронц

і і зловтішалися: „Розстріляють вас 7-го листопада. Німці відмінять

жидо – більшовицьке свято”. Трагедія ж почалася 6-го листопада о 17-й

годині. Нас, дітей і підлітків, привезли до кар’єрів цегельного заводу на

машині, коли там вже лунали постріли. Есесівці розстрілювали жінок, літніх

людей і дітей пострілом в потилицю. Українська поліція при цьому була

лише присутня. Я ніколи не забуду, як карателі, вихопивши з рук матері

дитинча, почали підкидати його вгору і стріляти, змагаючись, хто влучить

першим.”

В останній момент молодій Сарі пощастило. Повз неї до яру вели єврейку,

яка істерично кричала, що дочка, котра йшла поруч із нею, їй не рідна,

а прийомна, з українського дитячого будинку. Дівчинка вирвалася з рук

матері і притулилася до Сари, шукаючи в неї останнього захисту. І раптом

поліцейський підтвердив слова нещасної есесівцю, при цьому показавши

на Сару, як на українку. Їх відразу відокремили від інших. Тривалий

час Сару переховувала Євдокія Богдан, ризикуючи власним життям.

Ніжинці врятували також і її маму Марію Аврамівну, і молодшого

брата Аврама. Дві старші сестри, Фіра і Бася, разом з 500 ніжинськими

євреями, були розстріляні в кар’єрі. Одразу за ними на криваву голгофу

пішли українці, росіяни й інші жителі міста. Здійснювалася зловісна примовка

того часу: „Німці прийшли – гут! Євреям – капут. Циганам також.

Українцям – пізніше”.

Бабині Яри”, подібні до київського та ніжинського, розкидані по всій

Україні, як незагоєні рани.

(За В. Ємельяновим)

Опис документу:
Добірка матеріалів з історії рідного краю

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Креативний менеджмент в умовах змін (на прикладі управління закладами позашкільної освіти)»
Просіна Ольга Володимирівна
30 годин
590 грн
590 грн