Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку відрізняється рядом особливостей. Виникнувши в ранньому дитинстві на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами, вона на протязі дошкільного періоду стає для дитини формою активного творчого відображення оточуючого світу. У процесі ігрової діяльності природно і ненав'язливо виховується поведінка дітей і коригується їх мовна функція. Виправляється не мовленнєве порушення саме по собі, а виховується мовна діяльність у структурі ігрової діяльності і в зв'язку з нею.
Як метод навчання дітей у групі, гра постає у двох видах:
1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;
2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором.
Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.
Оскільки більшість дошкільників логопедичної групи мало здатні до мовленнєвого самовираження, то їх ігрову діяльність варто спрямувати на подальше розширення та збагачення словника, вправляння дитини у вживанні мовленнєвих засобів, пропонуючи їй адекватні, зрозумілі, виразні, емоційно забарвлені зразки мовлення.
