Тиждень української мови в початкових класах. 3 день. Середа. Шевченківський день. ЛІТЕРАТУРНА КОМПОЗИЦІЯ «СТОРІНКИ ЖИТТЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

Початкова освіта

Для кого: 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас

25.04.2021

85

1

0

Опис документу:
Підвищити внутрішню мотивацію школярів до вивчення рідної мови; розвивати пізнавальну і творчу активність учнів; зацікавити учнів даним предметом; розширити та поглибити знання учнів; формувати їхню компетентність з предмета; виявляти і підтримувати обдарованих учнів; підтримувати та виховувати віру у свої сили у слабовстигаючих учнів; розвивати психологічні якості особистості школярів: ініціативність, волю, наполегливість, самостійність; виховувати комунікативну культуру учнів, повагу і любов
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕНЬ

ЛІТЕРАТУРНА КОМПОЗИЦІЯ

«СТОРІНКИ ЖИТТЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

1-й ведучий. Вітаємо вас, дорогі друзі! Сьогодні третій день нашого предметного тижня, Тижня української мови. Присвячений цей день геніальній людині – безсмертному співцеві нашої матінки України – Тарасу Григоровичу Шевченку.

2-й ведучий. Сьогодні ми перегорнемо сторінки біографії видатного сина України, проведемо вікторину, присвячену життю та творчості поета, а потім проведемо конкурс на кращого декламатора його творів.

1-й ведучий. Отож, починаємо!

Дівчинка в українському вбранні.

Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила.

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають.

2-й ведучий. Весна! Пробудження природи. З весною люди пов’язують свої кращі надії, сподівання. Весна дарує нам перше сонячне тепло, дзвінкі струмочки, перші квіти. І саме весна подарувала людству славетного

Тараса Шевченка. Давайте згадаємо дату народження поета. (Відповіді дітей.)

1-й ведучий. Правильно, Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 року, саме на початку весни. А чи знаєте ви, де він народився? (Відповіді дітей.)

Поет народився у селі Моринці Звенигородського повіту Київської області

(тепер це Черкаська область), у сім’ї селянина-кріпака. Коли малому Тарасові було 2 роки, сім’я переїхала до села Кирилівка, де й минуло дитинство майбутнього поета. У своїх творах він згадує його з любов’ю.

Хлопчик в українському вбранні.

Село! – І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка, село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом...

1-й ведучий. Малий Тарас ріс розумним, допитливим хлопчиком. Він ніжно любив свою матусю, часто розпитував її про все на світі:

Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

  • Так, синочку, правда.

  • А чому так багато зірок на небі?

  • Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

  • Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

  • Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло – це далеко видно.

  • Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше...

  • Старайся, мій хлопчику...

2-й ведучий. Тарас рано залишився сиротою. Коли йому було 9 років, тяжко захворіла й померла його матуся. Поет із болем згадує своє тяжке убоге дитинство.

Учениця. Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії.

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли, чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

1-й ведучий. Коли Тарасові було 11 років, помер його батько, і хлопчик, залишившись круглим сиротою, пішов поневірятися по чужих людях.

У Шевченка рано прокинувся талант до малювання. Він мріяв знайти вчителя, який би навчив його малярства, але для сироти це була нездійсненна мрія. Хлопчик працював наймитом у дяка в школі: рубав дрова, носив воду, терпів знущання п’яного дяка. Через кілька років він потрапив до пана Енгельгардта, який зробив його своїм козачком. Енгельгардт, помітивши неабиякий хист хлопця до малювання, захотів мати свого придворного художника і віддав свого козачка в науку до живописця В. Ширяєва. Саме тоді Тарас почав складати свої перші вірші.

Учениця. Ой діброво – темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом, –

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку,

Любу, молодую,

Візьме її та й огорне

В ризу золотую,

І сповиє дорогою

Білою габою, –

Та й спать ляже, втомившися

Турбою такою.

2-й ведучий. Із часом Шевченко познайомився з відомими художниками

І. Сошенком, К. Брюлловим. Друзі вирішили викупити його з кріпацтва.

Для цього К. Брюллов намалював портрет поета В. Жуковського, який розіграли в лотерею, і за 2500 крб. викупили Тараса з неволі.

1-й ведучий. Тарас навчався у Петербурзькій академії мистецтв, познайомився з видатними художниками, сам згодом став справжнім майстром пензля.

Але думки про далеку Батьківщину ніколи не покидали його. Любов до України, до місця, де пройшло його дитинство, не залишала поета.

Учениця.

І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається і стиха

Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, «Отче наш».

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все спочило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

2-й ведучий. Навесні 1843 року Т. Шевченко нарешті приїхав на рідну землю, в Україну. Як довго він мріяв про це!

Та зустріч із Батьківщиною боляче вразила поета.

Учень. І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

Та одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тільки добро,

Де нас нема. В лиху годину,

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зараннє спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан.

Учениця. Аж страх погано

У тім хорошому селі

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

1-й ведучий. Та великий поет вірив у краще майбутнє свого народу, вірив, що прийде час, коли люди будуть вільними. Про це він писав у своїх віршах.

Учениця. На панщині пшеницю жала,

Стомилася, не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно, сповитеє, кричало

У холодочку під снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі

І на своїм веселім полі

Удвох собі пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть...

2-й ведучий. Перша книжка поезій Шевченка побачила світ 1840 року. Вона називалася «Кобзар», і з того часу в народі поета називали Кобзарем.

1-й ведучий. Великий поет понад 10 років провів у засланні в Оренбурзькій області, куди його заслали за волелюбний характер. Та поет не скорився долі. І в неволі він продовжував писати вірші та малювати. Через усе своє життя проніс поет любов до України і віру в її краще майбутнє.

1-й учень. Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

2-й учень. Нещасна мати повила

Його малого й зажурилась...

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

3-й учень. І Бог почув молитву ту,

І дав душі убогій силу,

І в руки хлопцеві вложив

Співецьку чародійну ліру.

І виріс він, і кобзу взяв

І струн її торкнувсь рукою –

І пісня вічна полилась,

Сповита вічною тугою.

4-й учень. В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

Співав про чесну боротьбу,

Про сором кайданів брязкучих,

І не жалів він сил своїх,

І не втирав він сліз пекучих.

5-й учень. І пісня голосно лилась...

Але недовго. Ворог лютий

Підкрався нишком – і замовк

Співець, кайданами окутий.

Замовкла пісня на устах,

Але в душі жила, бриніла

І в серці бідного співця

Огнем палаючим горіла.

6-й учень. І довго у степу глухім

В неволі жив між москалями

Співець самотній, мовчазний

З своїми думами-піснями.

Він рвався серцем із тюрми

На волю до ланів широких,

До синіх хвиль Дніпра-ріки,

До тихих тих могил високих.

7-й учень. Він рвався, і прийшла вона,

Сподівана, бажана воля –

І все, чого не знав раніш,

Тепер дала лукава доля.

8-й учень. Та сил в співця вже не було...

Остання пісня продзвеніла –

І в небо тихо піднялась

Душа поета наболіла.

9-й учень. Умер співець! І привезли

Його на рідну Україну,

І коло синього Дніпра

Йому насипали могилу.

Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмертні,

І тихо по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

(Звучить аудіозапис пісні «Зоре моя вечірняя»)

1-й ведучий. Великий співець землі української Т. Шевченко прожив усього 47 років. Невелике життя, але таке яскраве і світле.

Він помер 10 березня 1861 року, залишивши нам у спадок свої вірші, картини і незламний дух волелюбця, віру в краще майбутнє свого багатостраждального народу.

Учень. Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

2-й ведучий. Поховали Т. Г. Шевченка на високому березі Дніпра,

на Чернечій горі біля міста Канева, як і заповідав поет.

Тепер ця гора називається Тарасовою горою.

Учениця. Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце в небі світить,

Тебе не забудем.

ВІКТОРИНА «НАШ ШЕВЧЕНКО»

  1. Коли народився Т. Г. Шевченко? (9 березня 1814 р.)

  1. Як звали батька Тараса? (Григорій)

  1. У якому селі народився Тарас? (с. Моринці)

  1. У якого пана служив малий Шевченко? (В Енгельгардта)

  1. Ким служив Тарас у пана Енгельгардта? (Козачком)

  1. Ким мріяв стати малий Тарас? (Художником)

  1. У якому місті Шевченко вчився малювання? (У Петербурзі)

  1. Як називалася перша збірка віршів поета? («Кобзар»)

  1. Продовжте рядки вірша.

Встала весна,

Сонну землю чорну розбудила,

Уквітчала її _______________,

____________________________.

(...рястом, барвінком укрила.)

10. Кого пас маленький пастушок з вірша «Мені тринадцятий

минало»? (Ягнят)

11. До якого твору Шевченка належать слова:

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.?

(«Садок вишневий коло хати.»)

  1. Коли помер великий поет? (10 березня 1862 р.)

  1. Де похований Т. Г. Шевченко? (У Каневі, на Чернечій горі)

  1. До якого твору належать слова Шевченка:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте...? («Заповіт»)

  1. Який із цих віршів належить Т. Г. Шевченку?

  • «Тиша морська»

  • «Сон»

  • «Зимовий ранок». («Сон»)

КРОСВОРД «ТАРАС ШЕВЧЕНКО»

Відповівши на всі питання кросворду,

у виділеному вертикальному стовпчику ви прочитаєте назву

першої збірки Т. Г. Шевченка.

1. Продовжте рядок вірша Т. Г. Шевченка:

«Зацвіла в долині червона ...».

2. Назва села, де народився Т. Г. Шевченко.

3. Український народний інструмент, оспіваний у творах Шевченка.

4. У якому місяці народився Шевченко?

5. Як називається місто, де похований Тарас Шевченко?

6. Як звали улюблену старшу сестру поета?

Ключове слово – Кобзар.

ІГРИ

  1. Які рядки з вірша Т. Г. Шевченка?

  2. Гра «Переплутанка».

  3. Гра «Редактор»

  4. Гра «Шифрувальник»

Гра «Редактор»

У кожному рядку переставте слова так, щоб можна було прочитати рядки вірша Т. Г. Шевченка. Пригадайте назву вірша.

По, вітер, діброві, віє,

Полю, гуляє, по,

Гне, дороги, тополю, край,

Самого, до, долу.

Лист, стан, широкий, високий,

Зеленіє, марно,

Кругом, як, море, поле, те,

Синіє, широке.

Гра «Шифрувальник»

Перед вами рядки з двох віршів Тараса Шевченка. Спробуйте їх «розплутати» та прочитати.

Ти-те-хе-че-сень-во-ко-да-ві-з-під-тер-я-ві-во-є-ра

Сте-я-пи-ром-ла-на-ни-до-мрі-ли-ють-ну

Між-пи-я-ша-ра-єть-ми-ся-над-над-ста-во-ва-до-ми-ю

Вер-чер-би-во-зе-на-ле-ка-ні-ли-ють-на

ВІРШІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

До конкурсу на кращого декламатора

творів поета

Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить Як ховали козаченька

Та на кобзі грає; В зеленім байраці.

Кругом хлопці та дівчата – Грає кобзар, виспівує, –

Як мак процвітає. Аж лихо сміється...

Грає кобзар, виспівує, Була колись гетьманщина,

Вимовля словами, Та вже не вернеться.

Як москалі, орда, ляхи Було колись – панували,

Бились з козаками; Та більше не будем!

Як збиралась громадонька Тії слави козацької

В неділеньку вранці; Повік не забудем!

Сон

Дивлюсь, аж світає, Стоять собі, мов сторожа,

Край неба палає, Розмовляють з полем.

Соловейко в темнім гаї І все то те, вся країна

Сонце зустрічає. Повита красою,

Тихесенько вітер віє, Зеленіє, вмивається

Степи, лани мріють, Дрібною росою.

Між ярами, над ставами Споконвіку вмивається,

Верби зеленіють. Сонце зустрічає...

Сади рясні похилились, І нема тому почину,

Тополі поволі І краю немає!..

* * *

Вітер з гаєм розмовляє, Недовгий шлях – як човнові

Шепче з осокою; До синього моря –

Пливе човен по Дунаю Сиротині та чужину,

Один над водою. А там – і до горя.

Пливе човен води повен, Пограються добрі люди,

Ніхто не спиняє, Як холодні хвилі,

Кому спинить, – рибалоньки Потім собі подивляться,

На світі немає. Як сирота плаче;

Поплив човен в синє море, Потім спитай, де сирота, –

А воно заграло, – Не чув і не бачив.

Погралися гори-хвилі –

І скіпок не стало.

* * *

І золотої, й дорогої Мені здається, що ніколи

Мені, щоб знали ви, не жаль Воно не бачитиме волі,

Моєї долі молодої: Святої воленьки. Що так

А іноді така печаль Даремне, марне пролетять

Оступить душу, аж заплачу. Його найкращії літа,

А ще до того, як побачу Що він не знатиме, де дітись

Малого хлопчика в селі. На сім широкім, вольнім світі,

Мов одірвалось од гіллі І піде в найми, і колись,

Одно-однісіньке під тином. Щоб він не плакав, не журивсь,

Сидить собі в старій ряднині. Щоб він де-небудь прихиливсь,

Мені здається, що се я, То оддадуть у москалі.

Що це ж та молодість моя.

* * *

На Великдень, на соломі Кому свитку. Одна тілько

Против сонця, діти Сидить без обнови

Грались собі крашанками Сиріточка, рученята

Та й стали хвалитись Сховавши в рукава.

Обновами. Тому к святкам – Мені мати куповала.

З лиштвою пошили – Мені батько справив.

Сорочечку. А тій стьожку, – А мені хрещена мати

Тій стрічку купили. Лиштву вишивала.

Кому шапочку смушеву, – А я в попа обідала, –

Чобітки шкапові, Сирітка сказала.

* * *

І досі сниться: під горою, Прийма на руки, і годує,

Між вербами та над водою І спать несе. А дід сидить

Біленька хаточка. Сидить І усміхається, і стиха

Неначе й досі сивий дід Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Коло хатиночки і бавить Печалі тії, вороги?»

Хорошеє та кучеряве І нищечком старий читає,

Своє маленькеє внуча. Перехрестившись, «Отче наш».

І досі сниться: вийшла з хати Крізь верби сонечко сіяє

Веселая, сміючись, мати, І тихо гасне. День погас,

Цілує діда і дитя, І все почило. Сивий в хату

Аж тричі весело цілує, Й собі пішов опочивати.

* * *

У нашім раї на землі Охватить душу; стане жаль

Нічого кращого немає, Мені її, і зажурюся,

Як тая мати молодая І перед нею помолюся,

З своїм дитяточком малим. Мов перед образом святим

Буває, іноді дивлюся, Тієї матері святої,

Дивуюсь дивом, і печаль Що в мир наш Бога принесла...

* * *

Мені однаково, чи буду І не пом’яне батько з сином,

Я жить в Україні, чи ні. Не скаже синові: – Молись.

Чи хтось згадає, чи забуде Молися, сину: за Вкраїну,

Мене в снігу на чужині – Його замучили колись. –

Однаковісінько мені. Мені однаково, чи буде

В неволі виріс між чужими, Той син молитися, чи ні...

І неоплаканий своїми, Та не однаково мені,

В неволі, плачучи помру Як Україну злії люди

І все з собою заберу, Присплять, лукаві, і в огні

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили