Тип розробки гурткового заняття "Пізнаємо рідний край" " Екскурсія в "Бабусиній світлиці"

Опис документу:
Експозиції в музеї "Бабусина світлиця"створені вже більше 30 років. "Хустка", "Рушники", "Гончарство", " Соломоплетіння", Мотанка", "Вишивка", "Сорочка". Народознавчий аспект уроків української літератури допомагає краще вивчати звичаї та традиції нашого народу, любити свій край та передавати у спадок духовне багатство роду, вивчати жанрово-тематичне розмаїття пісень, дум.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ХУСТКА
Споконвічним символомукраїнців є хустка. Змінювалися кольори, а вона залишалася берегинею жіночності, дівочої краси в усі часи..

Хусткою українка закривала волосся на голові, проте відкрите обличчя привертало багато уваги. Це свідчить про велике волелюбство українок. Буденна чи святкова вона інформувала про родинний, матеріальний статус жінки, нагадувала її обов'язки.

В Україні хустка має побутове й обрядове значення. Дівчатам належить ходити з відкритою головою. Стрічка чи віночок прикрашали обриси вродливого обличчя. Стужа взимку та спека влітку змушувалижінок покривати голову хусткою. Для цього складаюли хустку навкіс трикутником і обмотували її навколо голови, а тім’я залишаюли відкритим, щоб волосся було видко.Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. На противагу до дівчат жінки в Україні ходили завжди з покритою головою.

На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою і вже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю. 

У молодого при боці була припоясана хустинка, обов'язкового червона. Мати водила молодих до хати і виводила із хати під час весілляіз світлою і ясною хусткою - таким буде і життя молодих.

Коли молодий приходивдо молодої, сватався, то вона подавала весільну хустку в знак згоди. Коли ж відмовляла, то - гарбуза. Під час обряду покриття свашки покривають молоду. Після цього мати знімає з молодої вельон (фату) і цією хусткою її підв'язує. 

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, то найбільше вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки.. 

Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильки, гвоздики. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів… 

В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання. 

На нашій виставці вашій увазі представлені хустки господинь нашої Язвинківської громади. Це : тернові, шовкові, лляні, з батисту та синтетичних волокон.

Чисто і ошатноприбрана хатина,
На столі квітчаставишита хустина.
Її господиня шила –
 вишивала,

На нитки яскравісвою душу клала.
Молода дружинау сім'ю вступає,
Квітчаста хустина її
 покриває.
Щастя їм бажає з милим в парі щиро
Вічного кохання, любові і миру
В кожного народу є своя святиня
Це для українців вишита хустина
Світлий символ щастя, ніжності й добра,

Мов весна квітуча хустина оця.

ГОНЧАРСТВО

Гончарство -досить стародавнє ремесло, виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. З гончарної глини виготовляли різноманітні вироби, зокрема посуд, кахлі, іграшки тощо. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалювання (близько 900°). Має широкий спектр природних барв — від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі).

Первісні гончарі формували вироби вручну. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця примітивна стародавня техніка витримала конкуренцію з гончарним кругом і була добре відома слов'янам.

Винахід гончарного круга (IV тис. до н. є.), спочатку ручного й повільнообертового, а у середньовіччі швидкісного, з ножним приводом, став переворотом у розвитку гончарного ремесла. 

Вашій увазі представлений широкий спектр виробів. Це куманці, в яких носили борщ та кашу в поле, глечики, в яких зберігали молочні продукти, горщики, в яких варили в печі смачний обід, гладущики для зберігання вина та узвару, макітри, намисто, іграшки та різне начиння для дому.

Ніна Виноградська.
РІД ГОНЧАРІВ


Мій дід і батькоз роду гончарів.
І їхні руки так любили глину –

Бо пестили і гріли тих царів,

Був кожен горщик, як дитина.
Крутився круг.Лунав батьківський спів.
І барви травцвіли на всіх макітрах.
На горщиках і глечикахтих днів
Залишилась  мелодія нехитра.

А батько мружив очі і співав.
І разом з ним співав і круг гончарний.
З'являвся глечик,вився, виростав,
Неначе стан дівочий, ніжний, гарний.
Рука злітала над столом, як птах.
Він гладив глину, наче рідну кішку...
На мисникаху селах і в містах
Стоять батьківські глечики над ліжком.
Багато літ цей горщик у печі
Варив борщі, картопельку і каші.
А поряд з ним - і хліб, і калачі,
Що годувалирідні сім'ї наші.

Я бачила - в музеїгорщик цвів,
Який прогодував усю країну...
То, може, батько мій його зліпив,
І в ньому душу залишив нетлінну.

МОТАНКА

Лялька-мотанка – українська народна лялька. Здавна у кожній родині виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, одна із найдревніших іграшок і священнихістот нашого народу. Вона з’явилася ще у добу пізнього палеоліту. Ляльці сім тисяч років.

З любов`ю зроблена лялька заспокоювала, берегла. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест, як оберіг. Жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала матір дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка - своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід. Вони робилися з тих матеріалів, які були під руками – чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягалась в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь. Тому не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє – вважалась оберегом у родині. Якщо в сім’ї хворіла дитина, то їй робили спеціальну ляльку, яку змотували з тієї трави, яка допоможе при хворобі, і давали дитині – і забавка, і цілющий ефект!

Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Наші предки вважали, що лялька з певними вираженими рисами обличчя – будь то очі чи ротик – може прив’язувати досебе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. Ляльку можна тримати у ліжечку, вона вбирає в себе негатив. Якщо трапляється щось лихе, ляльку спалють або закопують у землю.Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Звідси і назва походить.Нитку мотаємо за Сонцем, тобто спрямовуємо енергію урусло росту і розвитку.На кожен зав’язаний вузлик наговорюємо побажання. Можна молитву, можна просто “на здоров’я”, на “добробут”.Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; вишиванка та намисто уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.Дівчатка могли будь-якій ляльці-мотанці дати своє ім’я.

З ниток, клаптиків тканини 
Та майстерного шиття, 
Оберіг є для родини, 
Для щасливого життя. 
В ляльку-мотанку бабуся 
Вклала працю та любов, 
Віддала малуматусі, 
Радість, щоб тривала знов. 

Пісню щирості співала,

Замовляла від біди,

Щоб онучку утішали,

Ті бабусині труди.

СОЛОМОПЛЕТІННЯ

У кам'яному віці люди вже знали найважливіші техніки плетіння, уміли виплітати ємності для зберігання зерна. Ажурно плетені господарські вироби виготовлялись в добу Київської Русі та в наступні століття. Одним із доказів цього є часте застосування плетінчастих візерунків в оздобленні рукописних книг та в ювелірній справі.

З XV ст. в Україні виплітали солом'яні брилі традиційні українські сільські літній головні убори з широкими крисами, зазвичай чоловічі, з плетеної соломи або очерету. Цей матеріал найкраще захищав від палючого літнього сонцяпри роботі в полі або на левадах.

Бриль вважався цінним . Не в кожному селі можна було знайти гарного майстра бриляра, який би сплів якісного бриля. Плетінням брилів здебільшого займались чоловіки (пасічники або кошикарі), чи літні люди в зимовий час, коли не було роботи у полі, та й для розваги, поєднуючи приємну справу з корисним.

Брилярство було і лишається доволі рідкісним ремеслом.

Ось і в нашій школі Куриленко Михайло Степанович – учитель трудового навчання, вчив плести смужки для бриля, погляньте, яка краса!

Солома оживає у руках,

Велична праця голову квітчає.

А тримаю плетиво, яке неначе птах,

Мої думки від сонця захищають.

Майстрам подяка, щирості слова,

Нехай у них усе буде у згоді,

Нехай звучить, мов музика жива,

Вінчання бриля золотого на природі.

ВИШИВКА

Вишивка — давнє і найбільш поширене народне декоративно-прикладне мистецтво. Воно використовувалось ще за доби палеоліту.В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийоміввишивання(гладьхрестикнизьмереженнябігунецьплетіння ).

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів символізували подружню пару та достаток.Коні – силу та витривалість, зозулю – довголіття, зорі – багатство, квіти – красу та вроду тощо. Вони були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Дубове листя, колосся, барвінок вишивали для хлопчиків, ягоди, ружі – для дівчаток. Молоде подружжя ставало на вишитий рушник, щоб життя було довгим та щасливим, як поли рушника.

Вагоме значення мала й кольорова гама: білий колір символізує Бога Отця. Це колір сили, колір життя, колір чистоти як фізичної, так і духовної. Вишивки вишиті білим кольором призначаються швидше, для духовних потреб, для роздумів. Також це колір енергії. Цікаво, але у білому вбранні та у білій оселі краще відпочивати, відновлювати сили. Цей колір активно захищає. :)(червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Вишивання сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Юна господиня мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості дівчини. Вишивка сьогодні живе, розвивається.

Нашому регіону властива строго геометрична низь.Рослинні мотиви властиві для Побужжя. Це ми бачимо і в нашій виставці.

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час...
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.

Рушник

РУШНИК - символ щасливої долі, злагоди і подружньої вірності, чистоти почуттів і найщиріших побажань.

Рушник - від слова «руки». Бо руки його творять і він передається з рук у руки, його біла основа - це колір святості; його орнаменти - то життєвий зміст побажань, прагнень і помислів.

Рушниками прикрашають святі ікони й хрести, на рушник кладуть хліб-сіль, як символ гостинності; на рушник стають молоді до вінця; рушником перев'язують старостів на весіллі й почесних гостей на торжествах, у рушник повивають щойно народжене немовля, випроводжають сина у військо,проводжають у далеку дорогу. Це подарункові рушники, Коли супроводжують небіжчика в останню путь, то використовують поховальні рушники...Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.Рушниками зв'язували руки молодим під час вінчання, бажаючи щасливого подружнього життя. Батьки благословляли молодих хлібом нарушникові.Рушник є водночас знаком-символом у святах та обрядах і предметом побуту. Відповідно до функціонального призначення рушники мали назви — «посудний», «стирок» (дляпосуду), «утирач», «утиральник» (для рук та обличчя). Широко використовувалися рушники в декоративному оздобленні інтер'єру хати. В минулому їх вішали над іконами й називали рушник — «покутний», «божниковий», «божник», «наобразник», «іконний». Довжина божників досягала трьох метрів і більше.

Окрім усього, рушник-це оберіг від злих сил і пам'ять про святе і незабутнє.

Вишити рушник може тільки добра людина і подарувати тільки з добрими намірами...

У народі побутують такі прислівя про рушники:

1.А в коморі сволок,на ньому рушників сорок.

2. без рушників, що родина без дітей.

3.Держи хату, як у віночку, рушнички на кілочку.

Вишивала я рушник 
власними руками. 
Гаптувала залюбки 
всіма кольорами.

Мов жива, на полотні — 
калинова гілка.
Під мережкою, внизу,— 
книжка і сопілка.

До ладу все довела:

Бо ішло з серденька,— 
і оздобила як слід 
я портрет Шевченка!

Тримаю вишиті старенькі рушники. 
Давно забуті, горнуться до мене. 
Заполонили світ нейлони та шовки... 
Кому потрібні вишиті ромени? 

Гортаю білу грядку полотна, 
Засіяну барвінком і любистком. 
Сміється вишита прабабою весна, 
Ховається за квітами і листом. 

Голублю диво-дивне із пісень, 
Що хрестиками стелиться і в’ється. 
Сіріє за вікном звичайний день, 
А в рушниках волошками сміється. 

Перегортаю білі рушники, 
Що хліб вкривали і дитя в колисці, 
Що старостів чекали на святки – 
Розшиті маками, заквітчані, барвисті. 

Вже доля весни правнукам кує, 
А хміль з калиною на полотні не в’яне. 
Як добре, що в мого народу є 
Рушник весільний і рушник прощальний... 

Благословенна будь на всі віки 
Найперша жінка, що нашила квіти. 
Душа мого народу – рушники, 
Барвінками і мальвами зігріта. 

А цей портрет вишила вчителька нашої школи Гуцол Поліна Григорівна.

СОРОЧКА

Українська вишита сорочка та народний одяг – є яскравим та самобутнім явищем культури, яке розвивалось та удосконалювалось протягом багатьох століть. Сорочку берегли як зіницю ока, адже це була не просто річ, а деяким, навіть магічним та містичним предметом, оберегом, який захищав людину від біди та негараздів. Недарма із сорочками пов’язана велика кількість різноманітних прикмет. Прилучення до сорочки починалось з раннього дитинства.Під час проведенння релігійних обрядів та ритуалів або будь-яких важливих урочистих подій, українці обов'язково вдягали вишиванку.

Молода, напередодні весілля, дарувала українські вишиті сорочки нареченому та його батькам. Сорочку, яка була призначена матері нареченого, її потрібно було перед вишивкою відбілити в солоній воді, щоб не було сліз у невістки.

Весільні сорочки надягали лише раз в житті, потім їх берегли до самої смерті. Взагалі вважалось, що сорочка, яка прилягає до тіла є провідником магічної сили, яку має кожна людина. Відповідно, вона оберігала людину від нечистої сили. Існувала велика кількість прикмет стосовно вишивання сорочки. Жіночі сорочки слід було прясти з льону або коноплі, оскільки ці рослини містять ефірні масла, які захищали матір та ненародженого малюка. Сорочки шили з одного шматка полотна.

Ще однією важливою прикметою був орнамент та візерунок української вишитої сорочки. Вважалось, що його ні в якому разі не можна повторювати, оскільки людина може перейняти чужу долю.

Вишивання дійшло до нас від скандинавів-чоловіків, які зимовими довгими вечорами вишивали чи в’язали, щоб заспокоїти свою нервову систему від воєнних походів. Згодом почали цим рукоділлям займатися жінки.

Мистецтво та техніка вишивання передавалися із покоління в покоління, разом з найпопулярнішими орнаментами і кольорами. З плином часу зміст символів на українських вишитих сорочках втрачався, але традиції їх використання не зникали. Сорочка мала багатоваріантів орнаментації та крою. Це були і повсякденні і пожнивні, і святкові. Своєрідним естетичним еталоном української вишитої сорочки був білий колір. Сорочки шили з одного шматка полотна.

Мама вишила мені 
Квітами сорочку. 
Квіти гарні, весняні: 
- На, вдягай, синочку! 
В нитці – сонце золоте, 
Пелюстки багряні, 
Ласка мамина цвіте 
В тому вишиванні. 
Вишиваночку візьму, 
Швидко одягнуся, 
Підійду і обніму 
Я свою матусю.

  • 05.01.2020
  • Культура
  • 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас
  • Стаття
  • 58
  • 0
  • 4
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
1
міс.
1
7
дн.
0
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!