Конспект заняття гуртка «Пізнаємо рідний край» на тему: "Рідне селище. Моя земля – земля моїх батьків"

Опис документу:
Ми розкажемо і покажемо ще безліч цікавого, поведемо вас по ще незвіданих стежинах нашого краю. Проведемо до вікових дубів і скелястих берегів. І ми впевнені, що туристу, який побуває тут, неодмінно захочеться повернутись сюди ще раз!

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

План – конспект заняття гуртка

«Пізнаємо рідний край»

І рік навчання

(за навчальною програмою з позашкільної освіти туристсько-краєзнавчого напряму «Історичне краєзнавство» (основний рівень)

Автори програми: Омельченко Дмитро Григорович,Савчук Олег Анатолійович.

(Лист МОН України від 14.07.2017 № 1/11-7083))

Тема: Рідне селище Битків. Моя земля – земля моїх батьків.

Мета: формування у гуртківців пізнавальної, практичної, та творчої компетентностей у процесі дослідження історії рідного краю.

Завдання:

  1. поглибити знання вихованців гуртка про види історичних джерел;

  2. ознайомити гуртківців з правилами роботи з візуальними джерелами;

  3. виховувати повагу до рідного краю та бажання поглиблювати знання з історії селища.

Методи: пошуковий, практичний.

Тип заняття: комбіноване

Обладнання: проектор (ноутбук) для презентації, фотоматеріали інформаційні картки, пам’ятка як працювати з різними видами історичних джерел.

Хід заняття

І. Організаційний момент (привітання, хороший жарт для зменшення гуртківцями напруги на занятті, перевірка підготовленості всіх технічних засобів та ілюстрацій).

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Стежками історії селища

Сьогодні ми з вами мандруємо по нашому селищі Битків. Наше селище Битків дуже красиве, чарівне, мальовниче, а також воно багате на історичні події, місця. Все менше і менше залишається живих свідків минулого століття. Століття, яке можна назвати найкривавішим за всю історію людства. Наша історія тягнеться від середньовіччя до сьогодення.

Село, як на той час, було вже значним поселенням. Подимний реєстр Галицької землі подає, що у 1669 році у Биткові нараховувалося 78 хат. Якщо взяти до уваги, що одна родина складалася з 5-6 осіб, то такій громаді вже було би під силу збудувати й утримувати церкву. До утворення своєї парафії битківчани, очевидно, належали до пнівської, яка відома ще з 1578 року. На користь припущення, що церква у Биткові існувала вже у XVІІ столітті, говорить написана довголітнім священиком отцем Володимиром Королем «Історія греко-католицької парафії Биткова», що вміщена в церковній «Книзі священнодійств». Таку книгу в той час зобов’язаний був вести кожен священик.

У XVI-XVII ст. наш край потерпав від частих татарських набігів, про що розповідають як архівні джерела, так і численні перекази, що збереглися до наших днів. В одному з них зазначається, що на Великій Гидзі стояла «чова» (вежа), яку запалювали, щоб попередити мешканців про небезпеку ворожого нападу. Найбільшою здобиччю для татар були люди, а також вилиті з бронзи два дзвони, які скликали людей на службу по святах.

Під час нападу, пише отець Володимир Король, люди закопали дзвони в землю, щоб вберегти від татар. І так, на жаль, через погодні умови місце загубилося, а тих, хто закопував, убили і забрали в полон татари. 1676 року на Прикарпаття вторглася трьохсоттисячна турецька армія і татарські ординці. Ними було взято тринадцять замків краю, у тому числі і сильно укріплений Галицький старостинський замок. Турки також облягли Пнівський замок і порівняно молоду на той час Станіславську фортецю, яка була збудована в 1662 році. Не минула лиха доля і знаменитий православний монастир Скит Манявський, який турки зруйнували, а всіх, хто сховався за його мурами, вирізали.

Очевидно, що татари напали в цей час і на Битків, а люди старалися втекти і старанно заховати церковне майно, яке було в місцеві церкві.

Проходили роки. Село розросталося, і в Биткові у 1829 році розпочали зведення нового храму для громади. В той час церква була оплотом віри, надії, любові, а також домом для молитви. Молитви до Бога за те, щоб покращилося життя селян, щоб були здорові діти, худоба. Битківчани в храмі молилися за те, щоб Бог дарував їм кожен наступний день свою милість, благословення.

У 1856 році в Биткові проживало 1299 чоловік, а вже у 1887 році населення села зросло до 1400 мешканців.

При церкві діяла школа, відомості про це є в церковній книзі за 1850 рік, але, на жаль, нам не вдалося знайти відомості про те, хто був першим вчителем і скільки дітей навчалося.

У 1866 році при церкві дітей навчав дяк Стефан Сухостальський. Правдоподібно, що він був дяком у сільській церкві. На утримання школи і платню вчителеві виділялося 87 ринських і 20 крейцерів, а також 72 фіри дров. Дяк Стефан прослужив і провчителював в Биткові до 1874 року.

У 1896 році на пожертви битківчан було закуплено бляху і перекрито дах церкви, а через чотири роки побудовано новий парафіяльний будинок, стайню і стодолу, а також обгороджено церкву парканом зі штахетника. На це витратили 5 тисяч австрійських флоринів, які громада одержала від нафтової фірми за оренду 100 моргів землі для будівництва нафтових «шибів» (веж). А коли тут було добуто нафту, то фірма виплачувала громаді частину прибутку, з якої 4% йшло священику, а ще 4% - на парафію. Таким чином до Першої світової війни назбиралося 18 тисяч австрійських крон. З початку війни їх забрав австрійський уряд як військову позику. На жаль, такі ці гроші і пропали.

Перша світова війна пронеслась Галичиною. Не обминула вона й Битків. Вже в перші дні війни багатьох битківчан призвали до австрійського війська. Згодом село опинилося на лінії фронту, за яку слугував гірський потік: з одного боку – окопи російський військ, а з другого – австро-угорських. Мальовничі битківські схили стали свідками жорстоких боїв, кривавих атак, прокльонів і зойків вмираючих вояків. Після закінчення війни останки австрійських і російських воїнів перепоховали в єдиній братській могилі на сільському цвинтарі, де встановили кований («під березу») залізний хрест з написом «Невідомі солдати війни світової».

Після відступу російських військ австрійські власті арештовували всіх, кого запідозрювали в симпатії до росіян. Тисячі битківчан було вкинуто до концентраційних таборів у Тулергофі, що знаходився в піщаній долині, біля підніжжя Альп в районі м. Грац (сучасна Республіка Австрія), а також до таборів у Терезієнштадті, Гмюнлі, Гнаві. Хочемо зазначити, що до таборів вкидали переважно жителів Галичини та Буковини за симпатію до Російської імперії. Багато хто помер в таборах від нестерпних умов утримання, голоду та хвороби.

У ті дні ледве вдалося врятуватися отцю Володимиру Королю, якого запідозрили в москвофільстві. Польські легіоністи, які воювали проти росіян у складі австрійського війська, особливо жорстоко розправлялися з українцями. Зайнявши Битків, вони мали намір повісити отця Володимира Короля біля церкви. Завдяки Божій милості священику вдалося втекти. Розлючені легіоністи пограбували і вщент спалили обійстя дяка Юрія Микицея, якого також вважали москвофілом. Сам господар врятувався втечею. Сусідам ледве вдалося врятувати малолітніх дітей, яких хотіли спалити живцем поляки.

Втікши з Биткова, отець Володимир виїхав до Льовова, де був арештований і вкинутий до тюрми. Врятував його польський єпископ Бильчівський, який заступився за нього. Однак отцю не дали згоди вернутися в Битків і змусили виїхати до Відня, де він жив у своєї дочки Ольги. Тільки 1917 року отець Володимир повернувся до Биткова.

29 липня 1945 року у віці сімдесяти дев’яти літ відійшов у вічність отець Володимир Король, який півстоліття служив битківчанам, самі парафіяни ховали його, бо родина була розкидана його по світі. Він відмовився їхати з Биткова, сказавши: «Я залишаюся зі своїми парафіянами і розділю з ними їхню долю». Поховали священика в гробниці на подвір’ї церкви, де вже спочивала його дружина Стефанія, яка померла ще у 1912 році у молодому віці.

Отець Король – другий священик, якого поховали біля церкви. Поряд з ним знаходиться могила отця Михайла Кубійчука, який служив парафії від 1869 до1880 року.

У Биткові відкрилися читальні зали «Просвіти» аж у тридцятих роках ХХ століття.

Друга світова принесла битків чанам, як і всьому українському народу, страхіття німецької окупації, насильницьку відправку хлопців та дівчат до Німеччини на роботу. Окупанти зняли церковні дзвони, даровані парафіянами своєму храму.

Після повернення радянської влади село було піддане масовим репресіям, облавам військ НКВД, депортації цілих родин до Сибіру за прихильність до ОУН – УПА. Радянська влада намагалась залякати жителів селища різними способами.

Навесні 1946 року була ліквідована Греко-Католицька Церква. Всі парафії відійшли під вплив Московської православної церкви. Але битківчани не хотіли сприймати таких перемін й увесь час вважали себе греко-католиками.

Комуністична влада завжди створювала перепони для релігії. Церква постійно зазнавала обмежень й утисків. Нищилися всі церковні атрибути, каплиці, хрести в селах, які ще в 1848 році були поставлені на честь скасування панщини.

Люди розповідають, що в селі жив Семен Зеленчук, він був хорошим господарем, все мав, худоби багато, поля рясніли різними фруктами і овочами, а в хаті, на жаль, у нього щастя не було, бо помирали діти. Він щиро молився до Господа, замовляв Служби Божі, ходив до ворожок, але все марно. Поховали в його сім`ї вже чотирнадцять немовлят. Тоді хтось порадив йому побудувати на родинному ґрунті капличку і поставити дев’ять хрестів. Так і зробили. Розповідають, що будував капличку незрячий майстер. Бог змилувався і подарував Зеленчуку двох діточок, потомки яких живуть в селищі і понині, і змогли вберегти від радянської влади родинні святині.

Піком ненависті радянської влади до битківчан став 1966 рік, коли партійне керівництво віддало наказ таємно спалити церкву, що сталося 27-28 червня. Люди плакали на наступний день після пожежі, все село було шоковане тим, що сталося. Згодом все селище брало участь в будівництві, таємно вночі люди працювали до самого ранку, а з ранку йшли на роботу і ввечері знову повертались до відновлення храму.

Люди жертвували на будівництво все, що могли: дерево, дошки, бляху, цвяхи тощо. Знайшлися перші сміливці, які приступили до роботи: Іван Торбяк, Іван Букатюк та старенький дід Федір Андрусяк, а згодом до них приєдналися інші. Трагедія згуртувала битківчан. У прагненні відбудувати свою церкву вони були єдині. До Битків часто приїжджало партійне керівництво, щоб не допустити відбудови храму. Їм погрожували, але люди не відступали, відповідаючи на погрозити тим, що все село до тюрми не затягнуть.

Освячення відбудованого храму відбулося через два місяці після трагедії 28 серпня – на свято Успіння Пресвятої Богородиці. На свято до Биткова приїхала практично вся Надвірнянщина. Бо це була велика подія, перемога добра над злом. Протягом 25 років люди ходили і охороняли по черзі храм свій, і ось 1991 року закінчилась ера зла в образі Радянського Союзу. Люди стали вільними і церкву ніхто не займав більше. Добро завжди перемагає. Віра в Бога нас кріпить.

1. Хто у 1866 році при церкві дітей навчав?

2. Хто такий Володимир Король?

3. Що за подія сталася у селищі 1966 року?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Гуртків опрацьовують старі фотографії селища.

Шановні давайте проаналізуємо отриману інформацію та поставимо завдання на сьогоднішнє заняття.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Сьогодні на занятті ми з вами відповімо на поставлені вами завдання та спробуємо скласти пам’ятку «Як працювати з візуальними джерелами (фотографіями).

Діти отримують фотографії та разом з викладачем обговорюють її.

На даному етапі заняття доцільно використати прийом «Мозковий штурм».

Всі запитання які пропонуються гуртківцям записуємо на особливі картки «Пам’ятки», після обговорення із власних карток викреслюємо завдання що повторюються, або не зовсім коректні, створюємо власні правила роботи з фотоджерелом, кінцевий результат записуємо в зошит.

Аналізуючи фотопам’ятку, намагайтеся послідовно відповідати на запитання:

1. Що зображено на фотографії? Коли була створена фотографія, за якими ознаками можна визначити час ?

2. З якою метою зроблено фотографію?

3. Якої інформації бракує, аби повністю відповісти на ці запитання?

Запитання до гуртківців:

Чи достатньо інформації отриманої з фото джерела щоб відповісти на запитання-завдання заняття? Якої інформації не вистачає? Якщо вам щось не відомо, а можливості звернутися з запитанням до фахівця відсутня, то як Ви знаходите потрібну інформацію?

Давайте разом чітко сформулюємо запитання на які маємо знайти відповідь.

1. Як і коли змінилося призначення приміщень що залишилися?

2. Чи змінився зовнішній вигляд будинків. Якщо так, то коли і чому?

По завершенню роботи учні по черзі презентують результат.

Отже, скільки джерел інформації нам знадобилося щоб дізнатися про історію рідного селища?

V. Закріплення опорних знань.

ЗАКРІПЛЮЄМО ВІРШАМИ СКЛАДЕНИМИ НА ЗАНЯТТІ

«У нашому серці»

Битків у нашому серці.

Перевертає життя навпаки.

Хочемо сказати тобі відверто.

Дякуємо за те, що народились тут ми.

По іншому не можна, ніяк.

Закохані очі здаються в полон.

Ховай, не ховай, пізно буде.

Кохаємо свій рідний край.

Дуже, дуже, дуже!

«Битків - це таємниця»

Битків – це таємниця.

Загадка, яку не розгадати.

Ми не можем уявити.

Як без тебе будемо жити.

Ти наше серце турбуєш.

Снишся нам ночами.

І де б ми не були далеко,

Все ж за тобою ми скучаємо.

Ти такий надзвичайний.

Красивий та чарівний.

Божественно прекрасний.

Цвіт раю – ми тебе кохаємо!

«Спалахнуло»

Спалахнуло в обрію вранішнє сонце.

Накриває увесь світ своїм теплом.

Битків, скучаємо ми за тобою.

Серце обвите печаллю, яка розлука.

Для нас ти ніжність та мука.

Спокій бентежить. Що це таке?

Розпач у вічності чекань, розчарувань.

Чи просто невловима мить бажання.

Битків, особливий ти, наше зачарування.

Поверни нас у світ реальний.

«Завойовані»

Не прожити нам без тебе, ані дня.

Так, напевне, на небесах написано.

Покірно приймаємо лист свого буття.

Ми радіємо, що тут народилися.

Називаємо тебе прекрасним та чарівним.

Найкращим у світі цьому примарному.

Так хочеться до тебе доторкнутись

І про все навколишнє просто забути.

Ти нас завоював, як греки Трою.

Не раз ще доведеться у пасти в бою.

Ти добре нас розумієш, як ніхто ніколи.

Бачиш? Як ми гордимося тобою!

VІ. Рефлексія.

Даний етап заняття можна провести у вигляді гри «Мікрофон».

Вихованцям пропонується закінчити речення:

«На занятті гуртка я дізнався(лася)…..»

«Я хочу ще більше дізнатися…»

VІІ. Підсумки заняття.

Повернемося до наших задач на це заняття.

Чи хотіли б ви продовжити вивчення історії нашого милого селища?

Чому потрібно знати історію свого рідного краю?

Висновок

Наше селище Битків дуже красиве, чарівне, мальовниче, а також воно багате на історичні події, місця.

Наш Битків відомий від 1390 року під назвою Будково і належить до числа найстаріших поселень Гуцульщини. Битків – селище міського типу, розташоване за 12 кілометрів від залізничної станції Надвірна.

У XVI-XVII столітті наш край потерпав від частих татарських набігів, про що розповідають як архівні джерела, так і численні перекази, що збереглися до наших днів.

Перша світова війна пронеслась Галичиною. Не обминула вона й Битків. Вже в перші дні війни багатьох битківчан призвали до австрійського війська.

Польський період запам’ятався нафтовим бумом, розвитком поселення Битків-Копальня, а також важкою працею корінних битківчан на нафтових шибах.

Друга світова принесла битківчанам, як і всьому українському народу, страхіття німецької окупації, насильницьку відправку хлопців та дівчат до Німеччини на роботу.

Після повернення радянської влади село було піддане масовим репресіям, облавам військ НКВД, депортації цілих родин до Сибіру.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991р. стало ковтком свободи для України, а також і для битківчан. У цей час ми самі пишемо свою історію. Ми є господарями на нашій землі.

Особливо красиво в селищі літнім вечором, коли заходить сонце. Сонечко повільно опускається, і яскраві фарби розпливаються по небу. Сонце заходить, і потихеньку починають загорятися зірки. Біля річки з’являється туман, він неквапливо починає застеляти все навколо.

Часто люди, які живуть в місті, не помічають усієї цієї краси. А час минає. Тому дуже важливо навчитися розуміти красу оточуючого світу і якомога частіше відпочивати на природі. Не потрібно нікуди поспішати, а слід просто жити.

А як щодо відсутності стимулу життя? Маючи стимул, ми можемо пробити всі стіни. Але тільки якщо у нас є дійсно сильний стимул, а не його видимість. Але в сучасному світі не всі мають цей самий стимул. Люди нерідко просто не розуміють, що робити після певного етапу в житті. Молоді люди не можуть визначитися з майбутньою професією, з майбутнім укладом життя. Але чому? Та тому, що вони просто про це не замислюються. Вони живуть своїм життям і думати не хочуть, що буде далі. Марнування життя – ось стимул наших людей. Ні, звичайно, не всіх, але значної частини нашого суспільства. І про які прагненні тут може йти мова?!

І тому ми гостинно запрошуємо всіх у гості до нашого селища! Ми розкажемо і покажемо ще безліч цікавого, поведемо вас по ще незвіданих стежинах нашого краю. Проведемо до вікових дубів і скелястих берегів. І ми впевнені, що туристу, який побуває тут, неодмінно захочеться повернутись сюди ще раз!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з ІСПАНСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
1
2
дн.
1
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!