Казочка про те, як одного разу хлопчик Андрійко у садок передумав іти, та що з цього вийшло
Як Андрійко в садок не пішов
Жив собі хлопчик, звали його Андрійко, він був слухняний та розумний, гарний хлопчик. І мама в нього була гарна, і тато, і навіть їхня кішка Принцеса дуже гарна була. І квартира у них була гарна, затишна і світла, вікнами на парк і ставок з качечками. Кожного ранку – крім вихідних, звісно, – тато, мама, хлопчик і кішка прокидалися дуже рано і починали займатися своїми справами. Тато і мама на роботу збиралися, Андрійко в садок, а Принцеса, тобто Приня, крутилася у всіх під ногами, нявчала і допомагала збиратися. Потім, умившись і почистивши зубки, всі сідали снідати. І йшли: тато – на свою роботу в офіс, мама на свою, в крамницю, кішка Приня на підвіконня, цокати зубками на птахів. А Андрійко йшов у садок.
У садочку добре було. Друзів – багато. Іграшок – багато. І займатися є чим: то діти малюють, то будиночки з кубиків будують, то на ділянці у квача грають, то співають. Найголосніше Андрійко співав. Особливо йому подобалася пісня про цапка, який прогнав вовка з мосту. Андрійко так старався і співати, і руками показувати, хто куди йде і кому що несе. А коли діти співали «він гарчить, він гарчить, клацає зубами», Андрій переставав співати і починав клацати зубами так, що куди тій Прині. В такі хвилини музикантка Олена Петрівна переставала грати і сиділа трішечки часу, опустивши голову, а потім починала грати знову. Взагалі, в садочку дуже добре було. Але одного разу Андрійко прокинувся і вирішив, що в садочок він більше не іде.
– Не піду. – сказав він мамі, що прийшла його будити, і закутався у ковдру з головою. – Більше ніколи в садок не піду.
(кінець уривка для ознайомлення)
