Теоретичні основи фізичного та естетичного виховання дітей

Мистецтво

Для кого: 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас

30.10.2019

1557

6

0

Опис документу:
Теоретичні основи фізичного та естетичного виховання дітей Хореографічна діяльність як складова процесу гармонійного розвитку дітей шкільного віку Класичний танець як засіб формування виконавської культури дітей
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ I Теоретичні основи фізичного та естетичного виховання дітей...……………………………………………………………………………...5

1.1 Загальні основи фізичного виховання дітей………………………………..5

1.2 Теоретичні підходи до проблеми естетичного виховання школярів……..9

РОЗДІЛ II Хореографічна діяльність як складова процесу гармонійного розвитку дітей шкільного віку………………………………………………..16

2.1. Шкільна программа з хореографії для початкової школи………………..16

2.2. Місце та значення хореографічної діяльністі в системі шкільної освіти……………………………………………………………………………..24

РОЗДІЛ III Класичний танець як засіб формування виконавської культури дітей………………………………………………………………….29

3.1. Поняття і принципи танцювальної виконавської культури……………...29

3.2. Естетичні і технічні вимоги до виконавської культури танцю…………..31

3.3. Вплив екзерсису класичного танцю на вироблення навичок техніки ніг, культури жесту і постави………………………………………………………..35

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….42

ВСТУП

Хореографічне мистецтво зажди привертало до себе увагу дітей. Воно набуло широкого розповсюдження в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах. Хореографічні відділення в школах мистецтв і хореографічних школах показали себе на практиці як перспективна форма естетичного та фізичного виховання дітей, в основі якого лежить залучення їх до хореографічного мистецтва. Воно забезпечує більш повний розвиток індивідуальних особливостей дітей. Вони люблять мистецтво танцю і відвідують заняття протягом тривалого часу, проявляють наполегливість при набутті танцювальних знань і вмінь. Використовуючи специфічні засоби мистецтва танцю, зацікавленість дітей, викладачі хореографії мають можливість прищеплювати любов до прекрасного в поєднанні з гармонійним фізичним розвитком.

Саме така мета стоїть перед керівниками хореографічних гуртків у школах, оскільки естетичне та фізичне виховання повинно починатися в ранньому віці. За допомогою рухів дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів. При цьому у дітей розвивається загальна музикальність, творча уява, поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності музично-рухового виконавства.

Хореографічне виховання дитини не можна уявити без піклування про її фізичний розвиток, оскільки формування здоров’я дітей, повноцінний розвиток їхнього організму – одна з основних проблем сьогодення. Танцюрист, який вільно володіє корпусом і легко координує рухи, повніше й глибше розкриває зміст танцю.

Танцювальна діяльність у шкільному віці суттєво впливає на темп та якість фізичного розвитку. Танець завдяки постійним фізичним вправам, розвиває м’язи. Надає гнучкість та еластичність корпусу, тобто є потужним фактором, який впливає на становлення дитячого організму.

Танець виховує навичку правильної постави, гармонійно розвиває все тіло, рухи стають вільними. Включення тренажу в урок сприяє вихованню опорно-рухового апарату, урівноважуючи правосторонній та лівосторонній розвиток усіх мязів корпусу та кінцівок, розвитку складної координації рухів, розширенню рухового діапазону, тренуванню дихальної та серцево-судинної систем, підвищуючи тим самим життєву активність організму дитини.

Актуальність роботи полягає в тому, що хореографічне виховання має велике значення в естетичному та фізичному розвитку людини. На сьогодні однією з проблем освіти є духовний розвиток особистості. У світі цього особливого значення набуває естетичне виховання. Будучи одним із аспектів цілісної системи виховання, її невід’ємною складовою частиною, естетичне виховання, як ніщо інше, сприяє духовному розвитку, впливає на формування естетичного ставлення до дійсності, активізацію творчої діяльності, розвиток естетичної культури особистості.

Мета роботи полягає у виявленні впливу хореографії на фізичне та естетичне виховання дітей шкільного віку.

Об’єкт дослідження: навчально-виховний процес з хореографії.

Предмет дослідження: естетичне та фізичне виховання дітей шкільного віку.

Завдання дослідження:

  1. Вивчити теоретичні основи фізичного та естетичного виховання.

  2. Проаналізувати роль хореографічного мистецтва в системі шкільної освіти.

  3. Визначити вплив класичного екзерсису на виконавську культуру дітей.

РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОГО ТА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1.1 Загальні основи фізичного виховання дітей

Фізичне виховання є педагогічним процесом, спрямованим на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного і морально стійкого підростаючого покоління. Фізичне виховання вирішує задачі зміцнення здоров'я, всебічного розвитку фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, подовження творчого довголіття та життя людей, задіяних у всіх сферах діяльності. У процесі фізичного виховання здійснюється морфологічне і функціональне вдосконалення організму людини, розвиток фізичних якостей, формування рухових умінь, навичок, набувається спеціальна система знань. Фізичному вихованню належить також значна роль у вдосконаленні фізичних здібностей людей [32].

У шкільні роки діти одержують знання і уміння, проходять школу виховання і формування основних ділових, морально-вольових та психічних якостей, необхідних для подальшого життя в суспільстві. Але якими б широкими і глибокими знаннями не володів учень, як би добре не був він професійно підготовлений до вступу в самостійне життя, багато чого в нього може не виходити, якщо з дитинства не забезпечено нормального фізичного розвитку його організму, не буде закладений фундамент міцного здоров'я [30].

Фізична активність є головним стимулятором практично всіх фізіологічних функцій організму, запорукою нормального розумового і фізичного вдосконалення людини. Фізичні вправи сприяють розвитку опорно-рухового апарату, центральної нервової системи і внутрішніх органів, збагачують дитину новими відчуттями, допомагають швидше та більш глибоко пізнати оточуючий світ. Вони укріплюють здоров'я і загартовують організм, роблять дітей більш організованими, вольовими та цілеспрямованими. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною передумовою гармонійного розвитку організму і особистості дітей. Але спостереження свідчать, що в останні роки у більшості сучасних дітей шкільного віку, особливо міських поселень, спостерігається дефіцит рухової активності в режимі дня. Якщо у 80-ті роки довільна рухова активність (хода, біг, ігри) у дітей займали 19-22 % активного часу доби, то в наш час це складає тільки 16-19 % денного часу, із них на організовані форми фізичного виховання відводиться лише 1-3 % часу. Встановлено також, що спільна рухова активність школярів знижується від молодших класів до старших, причому вона в різних навчальних чвертях не однакова. Особливо мала фізична активність дітей взимку[24].

В цілях подолання негативного впливу гіподинамії необхідно, перш за все, сприяти широкому раціональному застосуванню ігор і фізичних вправ в проміжку між уроками та під час виконання домашніх завдань. Після занять у школі обов'язково необхідно дітям передбачати час для активного відпочинку, для занять фізичними вправами і іграми на відкритому повітрі. Це заспокоює і укріплює нервову систему, знімає напругу, створює бадьорість, сприяє підвищенню розумової і фізичної працездатності, підвищує успішність навчання школярів.

Нехтування ранковою гігієнічною гімнастикою, уроками фізичної культури, іграми і прогулянками на свіжому повітрі, заняттями у спортивному залі приводить до того, що вже в середині навчального тижня діти більш втомлюються і знижують активність навчання відносно тих, хто впроваджує раціональну активність. Прагнення деяких батьків відгородити дитину від фізкультури і зосередити її зусилля лише на навчанні не сприяє гармонічному розвитку організму дітей, утворює неправильні стереотипи поведінки на все майбутнє життя [24].

Рухова активність може давати найбільший ефект лише тоді, коли заняття фізичними вправами і іграми дозуються за часом і інтенсивністю, а також враховують вікові і індивідуальні особливості організму дітей та місце проведення.

Оптимальний руховий режим дітей повинен складатися з ранкової гімнастики, рухливих ігор на шкільних перервах, уроків фізичної культури, активного відпочинку на повітрі після обіду, занять в гуртках і спортивних секціях, організованих занять фізичними вправами і іграми в оздоровчо-фізкультурних комплексах за місцем проживання, прогулянок перед сном, активного відпочинку у вихідні дні і канікули. Тільки комплексне впровадження всіх вказаних вище заходів рухового режиму дітей може принести бажаний результат — виховання фізично і розумово розвинутих та здорових людей [32].

Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи:

1. Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.

2. Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.

3. Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків [32].

Основним специфічним засобом фізичного виховання людини є фізичні вправи, тобто рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання. В свою чергу фізичні вправи є такими видами рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей [22].

Система фізичного виховання керується наступними положеннями або принципами:

- принципом зв'язку фізичного виховання з практикою трудової і оборонної діяльності, що виражає основну соціальну закономірність фізичного виховання, його головну службову функцію, яка полягає у підготовці людей до діяльності і життя;

- принципом всебічного розвитку особистості, що передбачає, по-перше, суворе дотримування єдності різних сторін виховання фізичних, розумових, моральних, трудових і естетичних якостей та, по-друге, різнобічну фізичну підготовку;

- принципом оздоровчої спрямованості, який передбачає відповідальність робітників фізичного виховання перед державою, суспільством та родиною за стан здоров'я тих, хто займається фізичною культурою.

- принцип свідомості і активності;

- принцип наочності;

- принцип доступності;

- принципом систематичності;

- принципом міцності [32].

Основним специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи — рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання, або фізичні вправи — це такі види рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.

Форма фізичних вправ представляє її внутрішню та зовнішню структуру. Внутрішня структура фізичних вправ характеризується тим, як під час її виконання пов'язані між собою різні процеси функціонування організму, як вони співвідносяться, взаємодіють та узгоджуються один з одним [32].

Зовнішня структура фізичних вправ — це видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних параметрів руху.

Всі фізичні вправи поділяються на:

1) швидкісно-силові види вправ, які характеризуються максимальною інтенсивністю або потужністю зусиль;

2) види вправ, які потребують переважного проявлення витривалості в рухах циклічного характеру;

3) види вправ, які потребують головним чином координаційних та інших здібностей в умовах суворо заданої програми рухів;

4) види вправ, які потребують комплексного проявлення фізичних якостей в умовах змінних режимів рухової діяльності, безперервної зміни ситуацій і форм дій [22].

Виділяють також групи вправ за їх конкретним тренувальним призначенням. При цьому виділяють підготовчі та основні вправи, а перші, в свою чергу, підрозділяють на загально-підготовчі та спеціально-підготовчі.

Існує також класифікація вправ по їх приналежності до видів спортивної спеціалізації: гімнастики, спортивних ігор і туризму, легкої та тяжкої атлетики та ін [22].

1.2 Теоретичні підходи до проблеми естетичного виховання школярів

Дорослі і діти постійно стикаються з естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкування з мистецтвом і природою, в побуті, в міжособистісному спілкуванні - скрізь прекрасне і потворне, трагічні і комічні виконують істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує. Трагічне учить співчуттю. Комічне допомагає боротися з недоліками [11].

Ідеї естетичного виховання зародилися в глибокій старовині. Уявлення про сутність естетичного виховання, його завданнях, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів. Ці зміни в поглядах були обумовлені розвитком естетики як науки і розумінням сутності її предмету. Термін "естета" походить від грецького "aisteticos" (сприйнятий відчуттям). Філософи-матеріалісти (Д. Дідро і Н. Г. Чернишевский) вважали, що об'єктом естетики як науки є прекрасне. Ця категорія і лягла в основу системи естетичного виховання.

У наш час проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з найважливіших завдань, що стоять перед школою. Вказана проблема розроблена достатньо повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів. Серед них Д. Н. Джола, Д. Б. Кабальовський, Н. І. Киященко, Б. Т. Ліхачов, А. С. Макаренко, Б. М. Неменський, В. А. Сухомлинський, М. Д. Таборідзе, В. Н. Шацкая, А. Б. Щербо та інші [15].

Д. Б. Ліхачов в своїй книзі "Теорія естетичного виховання школярів» спирається на визначення дане К. Марксом: "Естетичне виховання - цілеспрямований процес формування творчо активної особи дитини, здатної сприймати і оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити «по законах краси». Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованої педагогічної дії в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як некерований, стихійний і спонтанний процес. Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетичне сутність предметів, а розвиток часто обумовлений прагненням до розваг, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності, ідеали. Б. Т. Ліхачов, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямована педагогічна естетично-виховна дія, залучення дітей в різноманітну художню творчу діяльність здатні розвинути їх сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особі [15].

У загальноосвітніх дошкільних установах, школах, професійно-технічних училищах і середніх спеціальних учбових закладах естетичне виховання є частиною учбово-виховного процесу, ведеться у зв'язку з вивченням всіх учбових предметів, протягом всього часу навчання.

Всі програми, по яких в даний час здійснюється учбово-виховна діяльність в дошкільних установах велику роль відводять естетичному розвитку своїх вихованців. В процесі занять, під час екскурсій, підготовки і проведення свят враховується естетичних компонент виховного процесу, формуються у дітей художні відчуття та естетичний смак [16].

Важливу роль в естетичному вихованні дітей в школі виконує література, в загальноосвітніх школах також естетичне виховання проводиться на уроках образотворчого мистецтва (1-й - 6-й класи), співу і музики (1-й-7-й класи), у позанавчальний час. Поглибленому вивченню художньої літератури і мистецтва сприяють факультативні курси. Велику роботу по розвитку творчих здібностей і дарувань в області літератури, музики, співу, хореографії, театру, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва і інші ведуть дитячі позашкільні заклади. Проблеми естетичного виховання дітей розробляються науково-дослідними педагогічними інститутами.

Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного в мистецтві і дійсності. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, виховання естетичної чуйності і смаку. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення і уміння вносити елементи прекрасного у всі сторони буття, боротися проти всього потворного, низовинного, а також готовність до посильного прояву себе в мистецтві [11].

Особливу роль у виховному процесі має обгрунтований Б. Т.Ліхачовим принцип естетизації дитячого життя. Формування у вихованців естетичного відношення до дійсності дозволяє розвинути у них високий художньо-естетичний смак, дати їм можливість пізнати справжню красу суспільних естетичних ідеалів. Предмети природно-математичного циклу допомагають розкрити перед дітьми красу природи, виховати прагнення охороняти і зберігати її. Предмети гуманітарного циклу показують естетичну картину людських відносин. Художньо-естетичний цикл вводить дітей в чарівний світ мистецтва. Предмети практичного циклу дозволяють проникнути в таємниці краси праці, людського тіла, навчають навикам створення, збереження і розвитку цієї краси. Педагогу на уроках важливо затвердити красу розумової праці, ділових відносин, пізнання, взаємодопомоги, спільної діяльності. Великі можливості естетизації життя відкриваються перед школярами в роботі суспільних організацій, в художній самодіяльності; в організації продуктивної і суспільно корисної праці, у формуванні повсякденних відносин і поведінки [15].

Немало естетичних вражень може дати і дає діяльність навчання. В точних науках, нерідко говорять: «Красиве, витончене рішення або доказ», розуміючи під цим їх простоту, в основі якої лежить вища доцільність та гармонія.

Є своя естетика в щирих, здорових, людяних взаємостосунках між учнями і вчителями, між вихованцями та школярами. Примітивні, черстві, нещирі відносини між людьми в сім'ї і школі глибоко ранять особу дитини, залишають слід на все життя. І навпаки, тонкі, диференційовані відносини педагогів до учнів, справедлива вимогливість роблять устрій дитячого життя школою виховання у дусі високої естетики і моралі [11].

У дитяче життя важливо вводити елементи естетичного оформлення найближчого оточення і побуту.

Важливо збудити у школярів прагнення затверджувати красу в школі, вдома, усюди, де вони проводять свій час, займаються справою або відпочивають. Дітей слід ширше привертати до того, щоб вони створювали естетичну обстановку в школі, в класі в квартирі.

Естетичне виховання дитини, як вже наголошувалося, починається з моменту її народження. В цьому параграфі ми розглянемо ті дії, які роблять на неї найсильніший виховний вплив [11].

Виховне значення в житті дитини має практично все: вигляд класного приміщення, охайність вчителя, форма особистих відносин і спілкування, умови праці і розваг – все це або привертає дітей, або відштовхує. Завдання полягає не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу навколишнього середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей в активну діяльність по творенню і збереженню краси. Передові педагоги розуміють, як важливо поєднувати в процесі естетичного виховання всю сукупність різноманітних засобів і форм, що будять і розвивають в школярів естетичне відношення до життя, до літератури і мистецтва, історії та культури. В школі увага повинна звертатися не тільки на зміст шкільних предметів, але і на засоби дійсності, на чинники, що роблять вплив на естетичний розвиток особистості. Одним з таких чинників є естетизація середовища [16].

Особливе значення естетики побуту, в естетичному вихованні відзначає Артеменко Н. М. в своїй роботі про етично-естетичне виховання школярів. «Естетика шкільного побуту – це обстановка класів, кабінетів, залів, коридорів і т.д. Убрання вестибюля, оформлення загонового кута, стендів – все це або мовчазні помічники педагога в естетичному, а, отже, і в етичному вихованні школярів, або його вороги». Якщо дитину з першого класу і до закінчення школи оточують речі, відмінні красою, доцільністю, простотою, то в його життя підсвідомо входять такі критерії, як доцільність, впорядкованість, відчуття міри, тобто критерії, які пізніше визначать його смаки і потреби [11].

Естетика поведінки і зовнішнього вигляду – не менш значущий чинник естетичного виховання. Тут істотний вплив на дітей надає безпосередньо особа вчителя. В своїй роботі, вчитель впливає на вихованців всім своїм зовнішнім виглядом. В його костюмі, зачісці виявляється естетичний смак, відношення до моди, яке не може не впливати на смаки учнів. Модний і в той же час діловий стиль в одязі, відчуття міри в косметиці, виборі прикрас допомагають формувати у дітей правильний погляд на співвідношення зовнішньої і внутрішньої краси людини, виробляти у них «етично-естетичний критерій гідності людини».

Про естетику поведінки, або культурі поведінки багато говорив В. А. Сухомлинський. В культуру поведінки він включає і «культуру спілкування: спілкування між дорослими і дітьми, а також спілкування в дитячому колективі». «Сила виховної дії внутрішньоколективних відносин на естетичний розвиток особистості полягає в тому, що досвід спілкування, навіть якщо він недостатньо усвідомлюється, глибоко переживається людиною. Це переживання «себе серед людей», прагнення зайняти бажане положення серед них є могутнім внутрішнім стимулом формування особистості» [11].

Благополучне емоційне самопочуття, стан захищеності, як назвав його А. С. Макаренко, стимулює якнайповніше самовираження особи в колективі, створює сприятливу атмосферу для розвитку творчих завдатків школярів, показує красу чуйних відносин один до одного. Як приклад прекрасних естетичних відносин можна розглядати такі відносини, як дружба, взаємодопомога, порядність, вірність, доброта, чуйність, увага. Участь дітей разом з дорослими у відносинах самої різної гідності накладає глибокий відбиток на дитину, роблячи їх поведінку прекрасною або потворною. Через всю сукупність відносин і здійснюється формування етично-естетичного вигляду дитини [16].

Найважливішим джерелом емоційного досвіду школярів є сімейні відносини. Формуюче і розвиваюче значення сім'ї очевидне. Проте не всі сучасні сім'ї звертають увагу на естетичний розвиток своєї дитини. В таких сім'ях досить рідко відбуваються розмови про красу навколишніх нас предметів природи, а про походи в театр, музей не може бути і мови. Вчитель повинен допомогти таким дітям, постаратися заповнити недолік емоційного досвіду, особливою увагою в класному колективі. Задачею класного керівника є проведення бесід, лекцій з батьками по естетичному вихованню підростаючого покоління.

Одним з важливих джерел естетичного досвіду школярів є різноманітна позакласна і позашкільна робота. В ній задовольняється потреба в спілкуванні, і відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають можливість для самовиявлення. Вітчизняна школа має великий досвід по естетичному вихованню школярів в процесі позакласної і позашкільної діяльності [16].

Таким чином, засоби і форми естетичного виховання дуже різноманітні. Естетично виховує буквально все, вся навколишня нас дійсність. В цьому значенні до важливих джерел естетичного досвіду дітей відноситься і мистецтво, оскільки: мистецтво є найконцентрованішим виразом естетичного відношення людини до дійсності і тому виконує провідну роль в естетичному вихованні.

РОЗДІЛ II

ХОРЕОГРАФІЧНІ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Шкільна программа з хореографії для початкової школи

Пояснювальна записка

Хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку дитини; засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до прекрасного. Саме така мета стоїть перед керівниками хореографічних гуртків у школах, оскільки естетичне виховання повинно починатися в ранньому віці.

Завдання педагога-хореографа полягає в тому, щоб невпинно підвищувати хореографічну культуру дітей, знайомлячи їх з кращими зразками танцювального мистецтва, з життям і діяльністю провідних хореографів і композиторів, які працювали в царині балетної музики. Крім того, педагог-хореограф повинен навчити своїх вихованців основ танцювального мистецтва, дати їм необхідні знання, навички, танцювальну техніку, враховуючи вікові особливості учнів [3].

Основне завдання програми – дати учням початкову хореографічну підготовку, виявити нахили дітей і задовольнити потребу в руховій активності; розвинути почуття ритму, хореографічну виразність, координацію рухів та ін.

Мета програми – навчити дітей основ танцювального мистецтва, дати їм необхідні знання, навички, танцювальну техніку, враховуючи їх вікові особливості [3].

Програма складається з таких розділів: ,,Ритміка’’, ,,Танцювальна” азбука”(елементи класичного та народно-сценічного танців), ,,Танцювальні елементи”(етюди та танці).

Початковий курс програми розрахований на чотири роки навчання по дві години на тиждень(72 години на рік).

Пропонований обсяг змісту програми забезпечує набуття учнем основних знань і навичок хореографічного мистецтва, які надалі можна застосовувати як у побуті так і в сценічній діяльності.

Календарне планування має охоплювати усі розділи програми. У ньому рекомендується вказати програмовий матеріал, вимоги, зміст роботи [4].

Організаційно-методичні рекомендації

Кожне заняття має включати всі основні розділи програми. Час, відведений на кожний розділ, можна варіювати залежно від теми, мети і завдань уроку. Важливо так організувати заняття, щоб перехід від одного виду діяльності до іншого був логічним і природним.

На заняттях з хореографії учні повинні бути вдягнені у легку, естетичну та зручну для рухових вправ форму одягу.

Заняття мають відбуватися у світлому, добре провітреному приміщенні з дерев’яною підлогою. Приміщення повинно бути обладнано спеціальними станками (діаметр палиці приблизно 5 см), які кріпляться на металевих кронштейнах. Висота станка 65-80 см, відстань його від стіни – 30 см.

Урок з хореографії проводиться під музичний супровід. Календарне планування повинно охоплювати усі розділи програми [28].

Вік 6-7 років (1 клас). Завдання:

1. Характер рухів повинен бути різноманітний: плавний, м’який, енергійний, чіткий.

2. Ходити легко, плавно, ставлячи ногу з носка і на півпальцях.

3. Бігати спокійно, безшумно, ставлячи ногу з носка; стрімко, широко в різному темпі у межах одного завдання.

4. Діти повинні уміти застосовувати вміння і навички, якими вони оволоділи у попередніх групах.

Ритміка: - 20 год.

Стрибки з однієї ноги на іншу; підскоки на одній нозі, другу зігнути в коліні на 45º, винести вперед або назад ( від 2 до 4 разів); галоп з великим просуванням і в швидкому темпі; па польки вперед, назад, навколо себе [4].

Танцювальна азбука:- 20 год.

1. Вправи обличчям до станка: позиції рук: підготовча, І, ІІ, ІІІ; позиції ніг: І,ІІ,ІІІ (напіввиворотні); висування ноги по підлозі вбік, вперед, назад з І, ІІІ позицій (батман тандю); напівприсідання на двох ногах за І, ІІ, ІІІ поз. (демі пліє); піднімання на півпальцях за І, ІІ, І ІІ поз. (релеве); перегини корпусу.

2. Вправи на середині залу: уклін (для дівчат, хлопців); положення рук: на поясі, за край спіднички; плавний рух руками (пор де бра 1, 2); стрибки на двох ногах за VІ поз. (соте) [28].

Рухи народних танців: 32 год.

1. Елементи рухів російського танцю: припадання, плавний хід, перемінний крок, крок з притупом, напівприсідання, плавні рухи рук.

2. Елементи рухів українського танцю: бігунець, вихилясник з притупом, бічна доріжка, жабка у напівприсіданні, напівприсідання з підніманням ноги вперед.

3. Етикет бального танцю: виконувати танцювальні кроки на півпальцях у характері музики на дві, три чверті; виконувати підготовчі рухи до вальсу, різні положення у парі, хвилеподібні рухи в ритмі вальсу; танцювати «па шасе»і «па польки» вперед, «па боковий галоп», розлучатися і зустрічатися з партнером; виконувати у фігурі «віконечко» крок з боку в бік і вперед-назад (спрощене балансе).

4. Рухи в характері польки: кружляти підскоками навкруг себе, у парі, під руками, навколо партнера; застосовувати випад на коліно і кружляння дівчинки навколо хлопчика; виводити ногу вперед на носок з І позиції і двічі вдаряти носком по підлозі (на зразок піке), завершуючи рухи потрійним притупом; підскакувати у боковому галопі по колу (на три такти), на четвертий такт – потрійний притуп, потім змінити напрямок галопу [4].

Орієнтовні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець першого року навчання

Учні повинні знати:

1. Що танцювальний рух, ритмічна вправа виконуються під музичний супровід.

2. Виражальні засоби музики впливають на ритмічну структуру виконання танцювального руху.

3. Основні танцювальні позиції.

Учні повинні вміти:

1. Визначати темп і характер музики, що супроводжує танцювальні рухи.

2. Орієнтуватися на площинні, координувати свої рухи з музичним супроводом.

3. Починати рух з початком звучання музики, виконувати танцювальні вправи, поклони [28].

Вік 7-8 років (2 клас). Завдання:

1. Повторення вивченого в 1-му класі, але дещо у прискореному темпі.

2. Вправи виконуються боком до стіни(станка), у нескладних танцювальних комбінаціях.

3. Додатково визначаються елементи рухів українського танцю, а також інший танцювальний матеріал.

Ритміка: - 18 год.

Характер, темп, динамічні відтінки у музиці, їх передача через рух; затакт, затактові побудови; особливості маршу; танцювальні жанри: вальс, полька, галоп; ознайомлення з музичними розмірами 2/4, 3/4, 4/4 [4].

Танцювальна азбука: - 21 год.

1. Вправи біля станка (боком): кидки ногою з І і ІІ позиції вперед, вбік, назад (батман тандю жете); глибоке присідання з відривом п’яток від підлоги (повне пліє); коловий рух ногою вперед і назад по точках (ронд де жамб партер ан-де-ор і ан-де-дан); удари працюючою ногою по щиколотці опорної ноги (батман фраппе); переведення працюючої ноги (пассе), підготовка до вірьовочки; чергові кидки з перескоком з однієї ноги на іншу, вперед, за VІ позицією на низьких напівпальцях (чосанка); згинання до щиколотки і відривання працюючої ноги у вільному положенні вперед на 35º з одночасним підскоком на опорній нозі (угинання).

2. Вправи на середині залу: поза круазе ( вперед, назад); плавний рух руками (пор де бра, три перших види); стрибки: на двох ногах за І, ІІІ позиціями(соте), зі зміною ніг під час стрибка (шанжман де п’є) [28].

Рухи народних танців: - 33 год.

1. Український танець: основні положення рук в українському танці: кисті рук, стулені у кулачки, великий палець закладений за пройму кептаря (дівчинка); руки, зігнуті у лікті, лежать позаду на поясі, долонями назовні (хлопці); бігунець, вірьовочка, тинок, вихилясник із потрійним притупом; угинання, простий танцювальний біг на напівпальцях.

2. Російський танець: змінний хід (російський), припадання, крок з ударом, рух руками.

3. Етикет бального танцю: англійський вальс, блюз.

4. Рухи в характері польки.

5. Білоруський танець [4].

Орієнтовні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець другого року навчання

Учні повинні знати:

1. Що характер і темп музики передаються через танцювальний рух.

2. Що музичні розміри визначають танцювальні жанри.

3. Що зміст музичних творів можна передавати через танцювальні рухи.

Учні повинні вміти:

1. Передавати в рухах зміст і образи музичних творів.

2. Виразно, правильно і ритмічно виконувати під музичний супровід танцювальні вправи, етюди, композиції.

3. Виконувати елементи рухів українського танцю [28].

Вік 8-9 років (3 клас). Завдання:

Повторюється увесь матеріал, пройдений раніше, але дещо прискорюється темп—вправи виконуються у нескладних танцювальних комбінаціях. Крім того, додатково вивчається інший танцювальний матеріал.

Ритміка: 14 год.

Ознайомлення з розмірами 3/8, 6/8, ритмічними малюнками з тріолями, складними розмірами; розширення уявлення про танцювальні жанри: гавот, менует, полонез [4].

Танцювальна азбука: - 22 год.

1. Вправи біля станка: повне присідання (пліє) позиції ніг; пднімання ноги на 90º (релеве лян); великі кидки ногою вбік, вперед, назад (гранд батман жете); перегини боком до станка, вперед, назад; додатково вивчаються вправи з тренажу народно-сценічного танцю; напівприсідання для дівчат і повне для хлопців за І, ІІ, ІІІ, V позиціями; виведення ноги (носок, каблук, носок) з ІІІ позиції. Вивчається окремо у кожному напрямку (вбік, вперед, назад) з поверненням у ІІІ, V позицію; середній батман убік з ІІІ позиції з ударом об підлогу напівпальцями; підготовка до каблучних рухів, опорна нога на напівпальцях, удар працюючою ногою об підлогу за VІ позицією; винесення ноги на каблук вперед і вбік; удар усією ступнею (у VІ позиції) і винесення ноги на каблук убік; чосанка з поворотом від станка; почергові переступання опорної ноги на всю ступню, а працюючою—вперед на ребро каблука, назад на напівпальці (переступчик). Колове ковзання по підлозі(колисання). Похитування і уклін уперед, убік, назад із переступанням з ноги на ногу(угинання з гойдалкою).

2. Вправи на середині залу: повторюються вправи, розучені біля станка; пози 1-го, 2-го, 3-го арабесків із відривом ноги від підлоги; стрибки, скакунець-стрибунець (український) [28].

Танцювальні елементи: 36 год.

Шасе (ковзний стрибок), крок полонезу, балянсе (похитування), вальс; вальсова доріжка, па де буре (дрібні переступання); припадання з подвійним ударом, подвійна вірьовочка (з пересуванням на півпальцях), голубець, вихилясник з угинанням, залітний крок, присядка; розніжка(для хлопців), повзунець, гусячий хід(для хлопців); поворот на напівпальцях (типу сутеню); поворот на двох припаданнях.

Рухи народних танців:

1. Російський танець: традиційний російський хід, припадання (бічний хід, прості оплески, присядки).

2. Український танець: приставний крок (вправо, вліво), чосанка, переступання на високих півпальцях, простий танцювальний крок із розведенням рук, крок веснянки, бічна доріжка, присядки.

3. Етикет бального танцю: англійський вальс, віденський вальс, блюз, рок-н-рол.

4. Білоруський танець [4].

Орієнтовні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець третього року навчання

Учні повинні знати:

1. Що вправи танцювального екзерсису формують поставу.

2. Назви вправ екзерсису, танцювальних рухів.

3. Правила виконання танцювальних вправ, рухів.

Учні повинні вміти:

1. Виконувати вправи екзерсису.

2. Виразно, правильно і ритмічно виконувати під музичний супровід танцювальні вправи, етюди, композиції.

3. Передавати характерні рухи танців регіонів України та сучасних [28].

Вік 9-10 років (4 клас). Завдання:

Повторюються усі вивчені вправи. Але у більш прискореному темпі і у різних комбінаціях. Додатково розучується інший танцювальний матеріал.

Ритміка: 8 год

Елементи музичної грамоти й ритмічні вправи. Систематизація знань з музичної грамоти і зв’язок руху з музикою [4].

Танцювальна азбука: 24 год

Вправи біля станка: кидок ноги на носок з відриванням від підлоги (батман піке); плавні згинання ноги в коліні у положенні ступні на щиколотці в усіх трьох напрямках на 45º (батман фондю). Великі кидки (гранд батман жете); ковзний рух ноги в усіх трьох напрямках з відривом її на 45º , 90º (девелопе).

Додатково вивчаються вправи з тренажу народно-сценічного танцю: повне присідання за І, ІІ, ІІІ,V позиціями; виведення ноги (батман тандю) з І позиції вперед, убік, назад із переведенням ноги з носка на каблук і назад на носок із додаванням напівприсідання при поверненні у в.п.; винесення ноги з V позиції на каблук в одному з трьох напрямків без відриву п’ятки опорної ноги; кидки на 25-30º (на середині залу).Ковзний рух ноги з відриванням її у трьох напрямках на 45º (девелопе); різке девелопе на 45º у комбінації з підготовкою до вірьовочки; прикарпатський переступчик; переступчик з підскоком у прямому положенні та навхрест; дріб (для хлопців), крок «Аркана»; стрибок із зігнутими ногами (підошва до підошви); мітелочка, розтяжка.

Вправи на середині залу:

Виконуються всі вправи, розучені біля станка. Всі вони можуть виконуватись в положенні круазе й ефасе [28].

Танцювальні елементи: 40 год

Змінний крок з кидком ноги назад; припадання з подвійним ударом; вірьовочка з переступанням на напівпальцях; подвійна вірьовочка; підготовчі рухи для виконання дробів, ключ затактовий, дріб з підскоком (з синкопою); основні рухи прикарпатських і закарпатських танців; основний хід «Гуцулки»; основний хід «Аркана», чосанка, поворот на місці, по одному в парі; бічний гуцульський хід; бічний хід танцю «Аркан»; бічний закарпатський хід.

1. Етикет бального танцю: англійський вальс, венский вальс, рок-н-рол, фокстрот, танго, блюз.

На зазначених елементах будуються російський, український, матроський етюди [4].

Орієнтовні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець четвертого року навчання

Учні повинні знати:

1. Обсяг матеріалу, опанованого за 4 роки.

2. Про роль хореографії у житті людини, в особистому житті учня.

3. Характерні особливості танців різного походження.

4. Назви всіх танцювальних вправ, рухів, танців, що вивчалися в початковій школі.

Учні повинні вміти:

1. Практично використовувати набуті знання в різних видах художньо-естетичної діяльності.

2. Виразно, ритмічно, правильно і вільно виконувати нескладні танцювальні композиції та танці [28].

2.2 Місце та значення хореографічної діяльністі в системі шкільної освіти

Для перспективи розвитку гармонійної, всебічно розвиненої, духовно збагаченої особистості у навчально-виховний процес загальних і профільних шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів впроваджується хореографічна діяльність, якій надають функцію естетично-культурної трансформації людини.

Викладання хореографічної діяльності ведеться в різних формах: урок, гурток у системі позакласної роботи, факультативні заняття. У деяких загальноосвітніх навчальних закладах предмет «Хореографія» введено до загального розкладу, тобто він є обов’язковим і викладається у формі уроку. Протее навчально-виховна робота на уроках хореографії в системі шкільної освіти має різні аспекти [3].

На сьогодні актуальною є проблема методичного забезпечення процесу хореографічної діяльності учнів. Розглянемо більш детально принципи організації хореографічної діяльності у різних типах загальноосвітніх навчальних закладів.

В шкільних закладах, зорієнтованих здебільшого на культурологічне, естетичне спрямування (школи-комплекси естетичного навчання і виховання, ліцеї та гімназії мистецтв), хореографічна діяльність має чітку, сформовану структуру. Принцип організації навчання з мистецтва танцю здійснюється за методичними настановами провідних викладачів хореографії (Б. Колногузенко, А. Камін, Ю. Нікітін та ін.), а також за програмами Міністерства освіти і науки України та авторськими програмами педагогів-хореографів (Л. Цвєткова, Р. Алексюк, І. Горбачук, О. Дончук [28].

Аналіз шкільної документації дає можливість отримати широку інформацію, щодо структури та рівня викладання хореографії у цих закладах освіти. Так, вивчаючи програмні матеріали, у яких розкривається основний зміст навчально-виховного процесу з мистецтва танцю та визначаються методики навчання, бачимо, що вони розраховані на дітей, котрі мають спеціальні хореографічні та художні здібності: пластичність і гнучкість тіла, почуття ритму, розвинена координація рухів, танцювальність, еластичність суглобів та м’язів ніг, стрибучість, виворітність ніг тощо. Ці здібності вимагають від учнів високого технічного, механічного, виконавського рівня, досягнути якого можливо через наполегливу працю, тобто багаторазовим повторенням рухів та щоденним, виснажливим тренінгом [3].

Серед художніх здібностей важливими є образність, артистичність, виразність, неповторність виконання рухів тощо. Щоб ними оволодіти, учні повинні мати жваву увагу, винахідливість, розвинену фантазію та низку інших психічних якостей. Для активного розвитку цих здібностей навчальний план шкіл, гімназій та ліцеїв мистецтв значно розширений спеціальними предметами: класичний, народно-сценічний, сучасний танець, гімнастика, композиція танцю та ін. Тобто цілі хореографічної діяльності спеціальних загальноосвітніх шкіл мистецького напряму дотичні цілям підготовки дітей у традиційних хореографічних студіях та гуртках.

Цей підхід виправданий, адже завданням хореографії у закладах мистецької середньої освіти є початкова фахова підготовка учнів, з метою їх подальшого навчання в системі середньо-професіональної та вищої освіти. Тому навчально-виховний процес в них спрямований на оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками професійного танцювального мистецтва, виховання любові до класичного, народного та сучасного танцю, розуміння художніх прийомів хореографії, формування гармонійно розвиненої особистості з високим художньо-культурним потенціалом [28].

Школи, ліцеї, гімназії природничо-математичного і технічного напрямку підготовки можна розглядати як експериментальні лабораторії, де здійснюється апробація нового змісту освіти шляхом, диференціації навчально-виховного процесу. У цих закладах хореографічна діяльність або входить до варіативної складової навчального плану (викладається як додатковий (1-4 класи) чи спеціальний (5-9 класи) курси), або існує в межах позакласної гуртової роботи.

Аналізуючи наявні нормативні шкільні документи бачимо, що завдання хореографічної діяльності молодших школярів у цих закладах спрямовані на всебічний розвиток учнів, як особистостей на основі розкриття їх потенційних психофізичних можливостей [3].

Оскільки урок хореографії непередбачений у шкільному компоненті такого типу закладів, його викладання ведеться за типовими програмами самодіяльних хореографічних гуртків, які були розробленні ще у 80-х – 90-х рр. ХХ ст. і не містять сучасних методик навчання, що враховують психологічні, фізичні, статтеві особливості учнів початкових класів. Також в

цих закладах використовують авторські програми викладачів танцю, які розраховані на дітей молодшого шкільного віку і базуються на вивченні переважно ритміки та народної хореографії.

Спостереження на уроках хореографії показали, що досить часто, до структури занять з народно-сценічного танцю та ритміки вчителі вводять елементи класичного танцю. Хоча означений вид танцю і є фундаментом для засвоєння усіх танцювальних форм, однак його викладання у немистецьких загальноосвітніх закладах повинно здійснюватися з певним корегуванням основних елементів, тобто необхідно враховувати природні фізичні дані кожної дитини [21].

Як недолік слід вказати, що хоча вивчення означених танців і сприяє вихованню у дітей національної свідомості, культури поведінки, художнього смаку та ін., однак методики, за якими їх вивчають, недостатньо впливають на розвиток емоційно-почуттєвої, духовної сфери особистості. Змістовний компонент хореографічної діяльності, що проводиться у таких загальноосвітніх закладах не включає таких видів хореографії, як брейк, хіп-хоп, фанк-джаз, східні танці, що є дуже популярними серед учнів молодших класів і здатні захопити школярів, особливо таких, котрі не виявляють бажання займатися хореографією. Тобто сучасні танцювальні стилі можуть виступати мотиваційними орієнтирами у залучені учнів початкових класів до

танцювального мистецтва [4].

У загальноосвітніх, багатопрофільних школах, класичних, гуманітарних ліцеях і гімназіях хореографія, як предмет художньо-естетичного циклу, також входить до варіативної складової навчального закладу. Виховна робота в них спрямована на формування естетично-духовної, творчої, культурно збагаченої особистості, здатної сприймати та відчувати прекрасне в житті та мистецтві. Це передбачає зміну ролі хореографічної діяльності й оновлення її змісту в зазначених закладах освіти.

Розглядаючи навчальні плани таких загальноосвітніх установ можна побачити, що викладання хореографії в них ведеться за авторськими програмами видатних педагогів-хореографів (С. Цвєткова, А. Тараканова, Л. Бондаренко та ін.) та вчителів хореографії загальноосвітніх шкіл. Означенні програми не враховують сучасні вимоги освітньої галузі, щодо виховання гармонійної всебічнорозвиненої особистості, адже в них відсутні методики, спрямовані на індивідуальний розвиток кожної дитини, на її самовираження та самовдосконалення [28].

Хоча урок хореографії у таких навчальних закладах розрахований на всіх учнів початкових класів, його структура, наповнення, методи навчання є дотичними уроку в школах мистецтв та школах естетичного профілю. В цьому є певна неузгодженість між існуючою системою функціонування хореографічної діяльності учнів початкових класів і потребою сучасної школи, завдання якої спрямовані на виховання справжньої духовності, високої емоційної культури та універсального творчого мислення дитини [17].

Деякі з цих закладів освіти впроваджують в структуру навчально-виховного процесу інтегрований курс «Мистецтво», основною метою якого є розвиток гармонійної особистості, здатної сприймати, розуміти і створювати художні образи, а також самовиражатися та самовдосконалюватися. Завдання курсу «Мистецтво» реалізуються через його основні структурні компоненти: музика та образотворче мистецтво. Хореографічна діяльність в програмі цієї навчальної дисципліни є варіативною складовою, якій відводяться окремі розділи. Тому урок хореографії в межах цього курсу може проводитися один раз на місяць, чи взагалі не входити до переліку тем, що вивчають учні протягом семестру. За таких умов естетичне виховання школярів початкових класів засобами хореографічної діяльності, на жаль, не може здійснюватися повною мірою, бути насиченим та цілеспрямованим [12].

Хореографічна робота у так званих «традиційних» загальноосвітніх школах представлена предметом «Хореографія», але він не є базовим компонентом шкільної програми, однак адміністрація цих закладів із власної

ініціативи організовує хореографічну діяльність своїх учнів. Чітких підходів до способів організації та викладання хореографії у таких школах немає.

Таким чином на сьогодні ми маємо різноманітні форми впровадження хореографічної діяльності учнів у систему загальної освіти. Однак цей процес відбувається хаотично і потребує наукового обґрунтування [3].

РОЗДІЛ III

КЛАСИЧНИЙ ТАНЕЦЬ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

3.1 Поняття і принципи танцювальної виконавської культури

Танець – мистецтво пластичне. Тіло виконавця є засобом вираження ідей, думок, змісту танцювального твору. Тому, чим краще він буде ним володіти, тим вірніше, яскравіше й виразніше стане його танцювальний мову [35].

Говорячи про культуру виконання танцювальних постановок учасниками самодіяльних колективів, ми маємо на увазі під цим поєднання виразності виконання, музикальності, свободи і закінченості жесту, танцювальної техніки.

Регулярно проводяться навчально-тренувальні заняття є неодмінною умовою творчих успіхів колективу. Без цих занять, обмежуючись тільки роботою над репертуаром, не можна добитися високої танцювальної техніки, виразного виконання.

Відсутність тренувальних вправ, перш за все, відбитися на техніці виконання: рухи рук танцюристів будуть одноманітні, скуті, позбавлені виразності. Неправильне поставлене дихання завадить добре провести весь танець: вже до середини його виконавці почнуть втомлюватися, видихатися, особливо якщо танець йде у швидкому темпі, і до кінця неминучий значний спад в його емоційної насиченості. Зовсім по іншому буде виглядати танець у виконанні колективу, в якому систематично проводяться навчально-тренувальна робота. Уміння володіти своїм тілом, чіткість виконання, правильно поставлене дихання і треноване серце дадуть можливість танцюристам виконати танець з усіма його характерними особливостями, не тільки, не знижуючи загального тонусу, але, навпаки, підвищуючи його до повної кульмінації [20].

Одне із завдань танцювального коллективу – вивчення і освоєння народних танців. У будь-якому з танців руху голови, корпусу і особливо рук передають характер. Національні особливості танцю, внутрішньо стан танцюючого. Тому серйозну увагу необхідно приділяти роботі над виразністю рухів і головним чином над постановкою і рухом рук, над жестом. Жест повинен бути, перш за все, вільним, широким, природним. Підрозділяти його слід на три моменти: зародження жесту (його початок), найвищу точку розвитку (кульмінацію) і закінчення. Іноді найвищою точкою руху може бути і закінчення жесту, але у всіх випадках він повинен бути точним настільки, щоб можна було простежити всі його фази, особливо початок і кінець [20].

Щоб сценічний жест танцівника був виразний, необхідно розвивати руховий апарат рук. Це значною мірою може бути досягнуто засобами класичного танцю. Однак мова йде не про запозичення у хореографічного мистецтва тих чи інших танцювальних або пантомімних жестів, а про розвиток виразності рук за допомогою танцювальних вправ. Майбутній актор повинен легко і вільно володіти майстерністю жесту, творцем якого він буде сам.

Станіславський вказував на велике значення танцю у виробленні плавного жесту, його кантилени: «У той час як гімнастика виробляє певні до різкості руху, з сильною акцентировкой і майже військовим ритмом, танці прагнуть до створення плавності, широти, кантилени в жесті. Вони розгортають його, дають йому лінію, форму, устремління, політ.

Гімнастичні руху прямолінійні, а в танці вони складні і різноманітні ». Щоб виробити якості, необхідні для виразного жесту, слід використовувати вправи рук класичного і народного танцю. Багатство, різноманіття, краса і природність народного танцювального творчості також допоможуть розвитку пластичності та виразності рук. Слід вибрати ті вправи, які найбільшою мірою розвивають м'язи плечового та ліктьового суглоба, зап'ястя і пальців. Одночасно виробляється плавність, легкість, координація рухів. Такі вправи можуть бути використані для розучування народних танців [7].

3.2 Естетичні і технічні вимоги до виконавської культури танцю

Естетичні і технічні вимоги до виконавської культури танцю складалися не одним поколінням танцівників. Виконавська культура, спираючись на традиції, формувалася у відповідності з вимогами часу.

Естетичні установки російського народного танцю, вироблені століттями, з'явилися фундаментом для створення російського національного танцювального мистецтва.

По суті ці установки зводяться до п'яти основних положень:

1. Всі види сольних танців, а також танці-ігри, мисливські та військові танці передбачали обов'язкову наявність в них змісту, тобто драматургічної основи.

2. Зміст, що лежить в основі будь-якого танцю, повинно було бути донесене до глядача в реалістичній формі. Умовність або символічність пантоміми або танці не приймалася глядачами.

3. Народ не байдуже ставився до техніки танцю, а, навпаки, високо її цінував і вимагав від виконавців високої майстерності. Однак техніка повинна була бути не самоціллю, а засобом найбільш переконливою передачі змісту танцю.

4. Глядачі високо ставили індивідуальність танцюючого, звану «витівкою», тому механічне виконання танцю не визнавалося.

5. Нарешті, одна з головних вимог російського народу до танцювального мистецтва – виразність виконання, яка вважалася вчиненим лише в тому випадку, якщо кожен рух в танці було зрозуміло і доходило до глядачів. Наявність змісту, реалістична форма його відображення, індивідуальність і виразність виконання, а також висока техніка танцю були тими установками, на яких будувалася і розвивалася російська національна танцювальна культура [1].

Технічними вимогами є володіння повним комплексом танцювальних рухів сформульованих у програмі з народно-сценічного танцю для середньо-спеціальних навчальних закладів.

В даний час для всіх шкіл російського танцю характерний суворий академічний стиль, але найрізноманітніша виконавська манера руху, яка не обмежує, не сковує індивідуальність танцівника, а, навпаки, дозволяє повніше і глибше розкрити всі його творчі можливості та національну своєрідність.

Рухи російського народного танцю, знаходять велику віртуозність, пластичність, силу, благородство, образність і характерність художнього вираження [21].

Виховання і навчання майбутнього танцівника багато в чому визначає танцювальні самодіяльні колективи – їхні традиції, напрямок і майстерність. Величезне значення має комплектування та принципи відбору в самодіяльні хореографічні колективи. Вірно підібраний склад учасників, що відповідає за своїм творчим даними напрямку і жанру колективу, безсумнівно, багато в чому буде сприяти успіху його роботи.

Для відбору до самодіяльні колективи російського танцю, вироблена система вимог. У вступника повинні бути: правильне будова ніг, корпусу і рук; виворотність; крок; стрибок; гнучкість; сценічність; музичний слух і ритм. Крім цього проводиться обстеження здоров'я вступника (серце, легені, нирки, нервова система, слух, зір і т.п.). Але все ж головним показником для прийому буде здатність людини до виконання народних танців, наявність темпераменту, виразності, гумору, вміння схопити і передати характер танцю – творча індивідуальність виконавця.

В основному ці навички набувають у процесі навчальної роботи. Тому вона відіграє таку важливу роль в будь-якому танцювальному колективі.

Мета і завдання навчальної роботи загальні – оволодіння танцювальним майстерністю, танцювальною технікою. Без танцювальної техніки не може бути творчого зростання.

Одне із завдань навчально-тренувальної роботи – правильна постановка корпусу, ніг, рук і голови. Розвиток і зміцнення суглобово-зв'язкового апарату, розвиток сили і спритності, вироблення еластичності м'язів – оволодіння танцювальною технікою [7].

Зміст і глибина хореографічного твору можуть бути вірно, і повно розкриті лише за допомогою точної виконавської техніки танцю. Точність – це не простий професійний педантизм, не шаблон, не самоціль, а, перш за все живе, поетично натхненне почуття танцю, яке визначає зрілість і досконалість виконавської майстерності.

Точність дозволяє танцівнику знайти не тільки пластичну стрункість, виразну фразіровку руху, впевненість у своїх силах, а й творчу активність. Де немає точно відпрацьованої техніки танцю, там не може бути мистецтва. І ніякої високохудожній ідейний задум, і захоплюючий сюжет не можуть замінити собою точність виконавської техніки.

Рухатися легко, вільно, без зайвих фізичних зусиль – означає вміти приховувати від глядача всі труднощі своєї майстерності, всю ту величезну витрату сил і енергії, яка відбувається при цьому. Найменша скрутність в русі (голови, корпусу, рук і ніг), недолік фізичних сил, енергії і волі ускладнюють, отяжеляют дії танцівника, не дають йому можливості проявити всю повноту свого обдарування [21].

Однак легкість руху в техніці танцю не просто «витончена невагомість» або показною оптимізм, це, перш за все засіб акторської виразності, яке може бути використане у всьому своєму пластичному різноманітті. Легкість дає, піднесено-струнку. Як би «окрилену» пластику танцювальної майстерності, особливо при виконанні поз, обертань і т.п.

У навчальній роботі легкість затверджується на основі гнучкості, стійкості, точності руху і бездоганною музикальності. Виконання танцювальних па, повинно бути в усьому досить сильним, чітким, рішучим, збільшеним і різноманітним за своїм характером, але завжди легким, а не утрудненим і тим більше великоваговим.

Не тільки легкість, а й м'якість руху є обов'язковим виконавським елементом танцю. Вона передбачає строгий, вольовий і мужній, а не солодко-розслаблений характер руху. Розширюючи діапазон руху, м'якість пластику танцю злитістю, відкриває можливості глибини, теплоти і тонкощі виразних засобів. Жорсткий, незграбний і «холодний» характер руху неприйнятний, він обмежений і позбавлений розмаїття відтінків емоційної виразності.

Танцювальний образ може відрізнятися ліризмом або, навпаки, гострою характерністю, граничним «напруженням почуттів», сильними, темпераментними, героїчними і владними інтонаціями, але техніка руху повинна зберігати свою м'якість.

Вправи класичної системи навчання дають найкращі результати, тому класична система становить основу навчанням роботи не тільки в професійних училищах, а й самодіяльних колективах [21].

Визначним, найвідомішим у світі і справді науковим підручником є ​​книга професора А. Я. Ваганової «Основи класичного танцю» (1934 р.). Знаменно визнання великого педагога до третього видання її праці: «Працюючи над своїм методом викладання, я намагалася зафіксувати основи науки танцю, свої досягнення, все те, що дав мені багаторічний досвід танцівниці і педагога» [25].

Очевидно, що в книзі А. Я. Ваганової узагальнено не тільки, її особистий досвід, а й досягнення її вчителів - X. Йогансона, Н. Легата, О. Преображенської, а через них - відкриття К. Блазіса, Л. Адіс та їх попередників.

У мудрих правилах школи класичного танцю сконденсовано величезний, багатовіковий досвід виконавців і педагогів: як емпіричний, наочно передається і до цього дня з покоління в покоління, так і зафіксований у підручниках. І як показують сучасні дослідження, він цілком узгоджується з біомеханічних аналізом елементів «класики». Тим самим поняття «Наука класичного танцю» набуває вже не метафоричний, а реальний сенс [7].

3.3 Вплив екзерсису класичного танцю на вироблення навичок техніки ніг, культури жесту і постави

У кожному виді мистецтва техніка виконання і художнє виконання танцю має велике значення [30]. Ці якості можуть бути досягнуті лише в результаті послідовної і систематичної підготовчої навчальної роботи. Щоб бути гарним і виразним, рух має бути правильним, вільним, невимушеним. Оволодіння танцювальними рухами дається лише в процесі систематичного тренування, тіло дитини набуває стрункість, стає більш міцним і гнучким, а рухи його – гармонійними і закінченими.

В основі навчальної танцювальної підготовки учасників самодіяльного колективу лежить система підготовчих вправ класичного танцю [23]. Він по праву вважається головним у процесі підготовки виконавців. І це закономірно, оскільки класичний танець і його школа є єдиною всеосяжною системою виховання людського тіла, існує вже більше чотирьохсот років. Екзерсис, заснований на класичному танці, давно довів право на перше місце в освоєнні танцювального мистецтва [5]. Ця система є найбільш розробленою, стрункою і продуманою. Вправи класичної системи дуже послідовні, кожне з них має свою певну задачу. Вправи класичної системи не тільки тренують тіло дитини, вони збагачують його і запасом рухів, які стають виразним засобом танцю. Помилково думати, що тренаж класичного танцю необхідний лише майбутнім класичним танцівникам і танцівницям. Він дає розвиток і навички, вкрай потрібні для всякого роду сценічних танців. У системі хореоосвіти він залишається основою основ, і на викладання його доводиться звертати дуже пильну увагу [23].

Які б нововведення ні привносив в хореографію час, які б сучасні напрямки не з'являлися в танці, класичний екзерсис є стрижнем, на основі якого розвиваються інші танцювальні екзерсиси.

Займаючись тренажем, учень розігріває суглобово-зв'язковий апарат, попереджаючи цим розтягування і вивихи при розучуванні і виконанні складних танцювальних рухів [5].

Класичний екзерсис біля станка важливий для танцівників, перш за все тим, що виробляє правильну постановку і стійкість корпусу, який при екзерсиси повинен триматися на опорній нозі з прямою підтягнутою спиною. Як вказує професор А. Я. Ваганова, «правильно поставлений корпус - основа для будь-якого па» [6]. «Правильно поставлена ​​спина дає абсолютну свободу руху» [19]. Тому завдання класичного верстата – домогтися належної постановки корпусу і спини.

Класичний екзерсис біля станка розвиває і зміцнює також весь суглобово-м'язовий апарат тіла, дає правильну постановку голови, рук і ніг, виробляє точність, свободу, еластичність і координацію рухів. Крім того, класичний верстат значною мірою допомагає звільнитися від наявних фізичних недоліків: сутулості, перекосу плечей, опущення шийного хребця, клишоногості і т.п. Разом з тим вправи екзерсису сприяють розвитку сили, витривалості і спритності, а також зібраності уваги, тобто якостей, необхідних для драматичного актора [7].

Крім сприяння фізичному вихованню актора класичний станок переслідує і завдання суто танцювального характеру. Він повинен виробити в учнів основні технічні навички, необхідні для виконання різних танців

Отже, основне завдання класичного екзерсису біля станка полягає в тому, щоб шляхом доцільно підібраних, постійно повторюваних тренувальних вправ допомогти учням розвинути тіло і навчитися вільно і пластично управляти своїми рухами [7].

Щоб класичний станок досяг своєї мети, необхідно домагатися у всіх вправах повної виворотність ніг [7]. Виворотність – положення ніг, при якому «ступні, розведені шкарпетками в сторони, йдуть або по лінії плечей, або паралельні їм, і внаслідок цього розкрита внутрішня поверхня (сторона) гомілок і стегон», - непорушний канон класичного танцю, основа всієї його техніки [ 23].

Без виворітності класичний екзерсис позбавляється своєї ефективності. Тому учні повинні добре засвоїти існуючі в класичному танці п'ять суворо виворітні позицій ніг ​​і надалі при всіх вправах наполегливо домагатися дотримання виворотність [7].

Від правильної постановки ніг, корпусу, рук, голови багато в чому залежить розвиток технічної майстерності танцівника.

Система класичного тренажу вимагає виконання всіх позицій (позиція - положення, що фіксує початок чи закінчення руху) і вправ з гранично виворітні положенням ніг.

Анатомічна будова скелета людини, зокрема кульшового поясу і ніг, така, що у виворітних положеннях ноги мають набагато більший розмах руху, можуть вище підніматися і вільніше обертатися. Керівник повинен знати будову людського тіла, щоб зуміти пояснити учням основне значення виворотність.

При підйомі ноги у не виворотньому положенні великий рожен стегнової кістки впирається в тазостегнову кістку і не дозволяє підняти ногу вище 35-65 градусів.

У виворотньому положенні великий рожен йде назад і не перешкоджає підняттю ноги – діапазон руху збільшений. У такому положенні ногу можна підняти на 90-120 градусів звичайно, при відповідній тренуванні.

Виворотність необхідна не тільки для поліпшення техніки танцю - вона надає руху витонченість і гармонійність.

Окрім дотримання виворотність необхідно також, щоб всі вправи біля станка виконувалися в повну силу. «Треба, щоб працюючі м'язи до кінця напружувалися, інакше ефективність вправ дуже знижується, і м'язи не набувають необхідної фортеці» [23]. Це правило обов'язково і для станкового екзерсису. Всі вправи класичного екзерсису повинні робитися абсолютно точно і чітко, при повній напрузі працюючих м'язів і суглобів.

Дуже важливо, вводити в вправи станкового класичного екзерсису нескладні рухи рук, корпусу і голови. Такий екзерсис значно допоможе розвитку свободи і пластичності рук, які у танцювальному мистецтві служать найважливішим засобом зовнішньої виразності. Подібні комбіновані вправи будуть виробляти в учнів навички координації рухів різних частин тіла.

Повсякденний досвід показує, що екзерсис біля станку може повністю відповідати всім вимогам класичного канону і в той же час залишатися механічним, формальним. Тим часом у ньому беруть участь основні компоненти танцювальної виразності – руки, корпус і голова. Тому у вправах класичного станку слід домагатися емоційності, гармонійності і координації рухів, їх відповідності змісту музики, танцювальність всього виконання [7].

Тут доречно навести слова однієї з учениць Ваганової про розучуванні екзерсису на її уроках: «Як і всякий інший урок класичного танцю, урок Ваганової починався з екзерсису у палиці (верстата). Першим рухом було рlie (присідання), але вже і тут, як і в усьому Вагановського екзерсиси, не було нічого механічного. З самого початку уроку і до кінця його панував танець: і в рухах голови, гнучкості та швидких поворотах корпусу, і в пластиці «співаючих» рук » [29].

Зрозуміло, виразність класичного екзерсису біля палиці не повинна приводити до манірності та штучної пластиці [7].

На основі проведеного аналізу ми виявили рухи, які могли б доповнити класичний екзерсис в колективі народного танцю. При розробці тренувальних вправ біля станка використовувався досвід Т. С. Ткаченко, А. Я. Ваганової, А. Лопухов, О. Ширяєва і А. Бочарова. У екзерсис класичного верстата включені руху народних танців.

У плані послідовності рухів біля станка ми взяли принцип викладений у «Основах класичного танцю» А. Я. Ваганової. В кінці додали вправи з народного верстата.

Порядок вправ біля станка необхідно встановлювати за принципом чергувань рухів, що тренують різні групи м'язів. Урок має починатися з напівприсідання і глибоких присідань, оскільки вони поступово вводять в роботу м'язи і суглобово-зв'язковий апарат. Далі можуть даватися вправи тренують різні групи м'язів, причому треба чергувати руху на розвиток рухливості стопи на витягнутих ногах з рухами на призігнути ногах; м'які, плавні з різкими, уривчастими.

Музичний супровід на заняттях має бути органічно пов'язане з виконуваним вправою, повинно відповідати руху за характером, стилем і національної забарвленні. Рух має бути точно узгоджене з ритмом музики.

При виконанні рухів, характерних для російського танцю, як, наприклад, переклад стопи з носка на п'яту, присядки тощо у музичному супроводі повинна бути російська пісня чи мелодія, відповідна за ритмом і характером даного вправи.

Все це в сукупності привчає учнів ще біля станку виконувати рухи не сухо, не механічно, а виразно, танцювально [26].

ВИСНОВКИ

Вивчивши теоретичні основи фізичного та естетичного виховання дітей ми дійшли висновку, що:

  • завдання фізичного виховання можна згрупувати на три групи: оздоровчі, освітні та виховні; система фізичного виховання керується такими принципами: принцип зв'язку фізичного виховання з практикою трудової і оборонної діяльності, принцип всебічного розвитку особистості, принципом оздоровчої спрямованості, принцип свідомості і активності, принцип наочності, принцип доступності, принципом систематичності, принципом міцності, аосновним засобом фізичного виховання є фізичні вправи;

  • засоби і форми естетичного виховання дуже різноманітні. Естетично виховує буквально все, вся навколишня нас дійсність. В цьому значенні до важливих джерел естетичного досвіду дітей відноситься і мистецтво, оскільки: мистецтво є найконцентрованішим виразом естетичного відношення людини до дійсності і тому виконує провідну роль в естетичному вихованні.

Також ми проаналізували місце та значення хореографії в шкільній освіті і бачимо, що:

  • викладання хореографічної діяльності ведеться в різних формах: урок, гурток у системі позакласної роботи, факультативні заняття, у деяких загальноосвітніх закладах предмет «Хореографія» введено до загального розкладу;

  • оскільки урок хореографії непередбачений у шкільному компоненті такого типу закладів, його викладання ведеться за типовими програмами самодіяльних хореографічних гуртків, які були розробленні ще у 80-х – 90-х рр. ХХ ст. і не містять сучасних методик навчання, що враховують психологічні, фізичні, статтеві особливості учнів початкових класів;

При написанні курсової роботи нами був визначений вплив класичного екзерсису на виконавську культуру дітей і ми можемо зробити наступні висновки:

  • основне завдання класичного екзерсису біля станка полягає в тому, щоб шляхом доцільно підібраних, постійно повторюваних тренувальних вправ допомогти учням розвинути тіло і навчитися вільно і пластично управляти своїми рухами;

  • порядок вправ біля станка необхідно встановлювати за принципом чергувань рухів, що тренують різні групи м'язів. Урок має починатися з напівприсідання і глибоких присідань, оскільки вони поступово вводять в роботу м'язи і суглобово-зв'язковий аппарат;

  • музичний супровід на заняттях має бути органічно пов'язане з виконуваним вправою, повинно відповідати руху за характером, стилем і національної забарвленні. Рух має бути точно узгоджене з ритмом музики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бахрушин О.А. Історія російського балету. – М.,: 1993. – 314 с.

2. Березова Г. Хореографічна робота зі школярами. – К.: Музична Україна, 1989. – 145 с.

3. Бондаренко Л. А. Методика хореографічної роботи в школі. – К.,: 1994. – 167 с.

4. Бондаренко Л. А. Ритміка і танець у 1 – 4 класах загальноосвітньої школи. – К.: Музична школа, 1996. – 110 с.

5. Бєлов М. Естетичне виховання засобами хореографічного мистецтва. – М.,: 1983. – 46 с.

6. Ваганова О. Я. Основи класичного танцю. – З-П.,: 2002. – 192с.

7. Васильєва Є. Танець. – М.,: 1990.248с.

8. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. – К.: Музична Україна, 1990. – 150 с.

9. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.,: 1998. – С. 17.

10. Выготский Л.С. Эмоции и их развитие в детском возрасте. Собр. соч.: В 6 т. – М.: Педагогика, 1992. – Т. 2. – С.416-422.

11. В. Гавриловець. Етично-естетичне виховання школярів. – М.,: 1996. – 204 с.

12. Гончаров И. Ф. Действительность и искуство в естетическом воспитании школьников: С опыта работы преподавателя. – М.,: 1978. – 106 с.

13. Горшкова Е.В. Обучение языку движений как средство формирования у школьников музикально-двигательного творчества: Автореф. дис. канд. пед. наук. – М.,: 1989. – 17 с.

14. Гуменюк А. Г. Народне хореографічне мистецтво України. – К.: Академічна наука, 1993 – 214 с.

15. Д.Б. Лихачов. Теорія естетичного виховання школярів. – М.,: 1989. – 214 с.

16. Естетичне виховання школярів. Питання теорії і методики - М. Д. Таборідзе, Радянський енциклопедичний словник/ головний редактор А.М. Прохоров. - М.,// Радянська енциклопедія, 1990. – С. 134-142.

17. "Загальні питання естетичного виховання в школі" під редакцією В.Н. Шацької. К. //Просвіта, 2000. №4 – С. 16-20.

18. Звездочкін В.А. Класичний танець. – Ростов н / Д.,: 2005.410с.

19. Івановський. Н. А.Я. Ваганова статті, спогади, матеріали.Л-М.,: 1988. – 89 с.

20. Кутасова Т. Самодіяльний танцювальний колектив.М.,: 1994.112с.

21. Литкіна І.М. Хореографічний колектив художньої самодіяльності. – М.,: 1997. – 156с.

22. Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991. – 219 с.

23.Моріц В., Тарасов М., Чекригін А. Методика класичного тренажу. – М-Л.,: 1995. – 237с.

24. Настольная книга учителя физической культуры/ Под ред. Л.Б.Кофмана. – М.: Физкультура и спорт, 1998. – 496с.

25. Пасютін В. Чарівний світ танцю. – М.,: 1995.223с.

26. Ткаченко Т.С. Народний танець.М.,: 1997656с.

27. Устинова П. Російський народний танець.М.,: 1996.151с.

28. Фриз П. І. Теорія і методика хореографічної роботи з дітьми. – Дрогобич: 2006. – 158 с.

29.Франгопуло М. На уроці А.Я. Ваганової. – М.,: 1993. – 59 с.

30. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб. пособие. – М.: Академия, 2000. – 480с.

31. Шевчук А.С. Вплив українських музично-хореографічних традицій на музично-руховий розвиток дошкільників: Автореф. дис. канд. пед. наук. – К.,: 2002. – 20 с.

32. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання. – Частина 1. – К.,: 2000. – 176 с.

43

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.