Тема "На рушнику хай доля квітне"

Опис документу:
Свято про рушник. Ознайомити учнів з рушником, як оберегом, його символічним значенням, традиціями, звичаями, обрядами пов’язаними з рушником. Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника у житті рідного народу,вироблення душевної потреби берегти його як сімейний скарб, бажання вишити свій рушник. Виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці, гордість за майстринь, родичів, близьких.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Свято «НА РУШНИКУ ХАЙ ДОЛЯ КВІТНЕ»

Тетяна Захарова

вихователь гуртожитку ВНКЗ «Білгород-Дністровське педагогічне училище»

(м. Білгород-Дністровський)

Мета: розширити знання студентів про різновиди українського рушника та на­родні традиції, пов’язані з ним; розвивати творчі здібності студентів; виховувати любов до традицій свого народу, заохочувати студентів до вивчення української народної культури.

Обладнання: аудіозапис української народної музики, вишиті рушники (руш­ник долі, «завивач», «уповивач», «утирач», обрус, весільний)., добірка книг та фотоальбомів для виставки «Український руш­ник - символ долі», хліб-сіль для гостей заходу, українські на­родні костюми для всіх учасників заходу.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Студенти-читці (сім осіб)

Ведуча

Ведучий

Рукодільниці (шість осіб)

Танцювальний гурт дівчат

Фольклорний гурт учнів

Виховний захід відбувається в актовому залі, приміщення прикрашене вишитими рушниками, кетягами калини, сухими квітами.

Угорі на центральній стіні прилаштовано великий плакат у вигляді рушника, на якому написано назву свята. Біля однієї з бокових стін організовано виставку на тему «Український рушник — символ долі».

Звучить весела українська народна музика.

До залу входять студенти-читці та ведучі.

1-й студент

Дивлюся мовчки на рушник, Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик, Зозуля закувала.

2-й студент

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

3-й студент

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

Ведуча. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас у цьому залі.

Український рушник. На ньому вишита доля нашого слав­ного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

Ведучий. А деякі мовознавці стверджують, що слово «руш­ник» походить від слова «рушати». Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат бі­лого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав ко­зака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної до­мівки, що чекає на нього.

До залу входить фольклорний гурт учнів, співає

«Пісню про рушник».

Фольклорний гурт

Рідна мати моя, ти ночей недоспала І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя на долю дала. (Двічі.)

Хай на ньому цвіте твоя росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі твої. (Двічі.)

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,

І дитинство, й розлука, і вірна любов. (Двічі.)

Фольклорний гурт залишає зал.

Ведуча. Рушник - це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узора­ми рушники. Недаремно склав наш народ такі прислів’я: «Ха- іа бел рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку».

Ведучий. Вишиті рушники здавна були невід’ємною час­тною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіллі та інших. Були і рушники звичаєві. Приміром, коли за­кладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завж­ди клали хліб на рушнику — «щоб хата буЛа багатою». А коли зводили вже стіни домівки і закладали сволок, на нього також обов’язково вішали рушник.

Ведуча. Отже, призначень у рушника багато. Але докладні­ше про це нам розкажуть рукодільниці української вишивки.

Звучить весела українська музика, до залу вбігає танцювальний гурт дівчат, виконує танець з рушниками.

До залу входять рукодільниці, кожна тримає вишитий рушник.

Наперед виходить 1-ша рукодільниця.

1-ша рукодільниця. Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зу­стрічають дитину її першим і найголовнішим рушником — 1 рушником долі. (Показує рушник.) Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвіта­ла краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним прово­джали її і в останню путь.

Наперед виходить 2-га рукодільниця.

2-га рукодільниця. Молоду матір, що нещодавно наро­дила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародже­ного було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». (Показує рушник.) Розв’язуючи його, гість промовляв:

Радуйся, земле, радій, родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

Наперед виходить 3-тя рукодільниця.

3-тя рукодільниця. А от рушником - «уповивачем» бабуся-повитуха вперше повивала маля. (Показує рушник.) Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала йо­го, багато разів прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

Вповиваю тя, дитятко,

В рушничок біленький,

Щоб великим виростало,

Щоб було і здоровеньким.

Щоби лихо тя минало,

Щастя огортало,

Щоб мале твоє сердечко

Та й смутку не знало.

А червоним вповиванком

Зав’яжу міцненько,

Щоб від тебе радість мали

І батько, і ненька.

Наперед виходить 4-та рукодільниця.

4-та рукодільниця. Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок-«утирач». (Показує рушник.) На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Добро­го здоров’я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Уранці, подаючи його дитині, мати каже:

Утирайся, моє серденько,

Рушничком біленьким,

Та й будь же з ним щодниночки Добре, веселеньке.

Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до сто­лу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося — можна накликати сварку.

Наперед виходить 5 - та рукодільниця.

5-та рукодільниця. А в свято застеляє господиня стіл білим обрусом. (Показує рушник.) На нього кладе запашну па­ляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою й веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила.

Стелила на стіл святу білизну,

В селянську хату вселялася сила.

Наперед виходить 6-та рукодільниця.

6-та рукодільниця. А довгими вечорами разом з под­ругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала во­на вишити їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою май­бутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

Спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

На рушники тонко пряла.

Тонко пряла, вишивала,

А сьогодні їх подала.

Усі рукодільниці вклоняються глядачам та залишають зал.

До залу входять студенти-читці.

4-й студент

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий,

Простилався барвінок хрещатий.

5-й студент

Виростав барвінок зелененький,

І дивились з нього очі неньки,

Усміхався цвіт їх рушникові Світом материнської любові.

Учні залишають зал.

Ведуча. Кожен регіон України має свої відмінності у ви­борі кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтав­щині, Чернігівщині та в багатьох східних областях переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів; для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геомет­ричний орнамент з яскравими, барвистими, а для Полісся — червоним та чорним кольорами.

Звучить музика з пісні «Два кольори».

До залу входять студенти-читці.

6-й студент (на фоні музики)

Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі — рідна хата Під ясеновими крильми.

7-й студент

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки,

А над святими образами Горять барвисті рушники.

До глядачів виходять усі учасники заходу.

Ведуча тримає в руках хліб на рушнику.

Ведуча. Хліб на рушнику - одвічні символи гостинності нашого народу.

Ведучий. От і наші хліб-сіль на вишитому полотні для вас, друзі.

  1. й студент

На рушник розшитий Хліб кладемо з сіллю,

  1. й студент

Щоб легкі дороги Славили Вкраїну,

  1. й студент

Щоб у нашій праці І в гучнім весіллі

  1. й студент

Шанували в світі Над усе людину!

Ведуча. Дякуємо всім за увагу.

Ведучий. До нових зустрічей.

Учасники заходу пригощають глядачів хлібом-сіллю. Виховний захід закінчується оглядом виставки.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
4
міс.
2
6
дн.
0
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!