Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний,
Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.
В віках живе, не меркне наша полотняна вічність,
І прахом не стають, не гаснуть полотняні письмена…
Щоб нащадки відали, як ми жили, воювали,
Як ми народжувались, як помирали на схилі днів,
Скільки ми рушників полотняних навишивали,
Скільки в майбутнє послали отих полотняних листів.
З поеми Євгена Гуцала «Материзна»
