Кріпакові й сироті Тарасові Шевченку (1814-1861) у юності несподівано всміхнулася доля: знайшлися добрі, співчутливі люди, що викупили його з кріпацтва. А далі — навчання в омріяній Академії мистецтв, видання геніального «Кобзаря», усезагальне визнання поетичного таланту. І все ж імперська чужина гнітила душу митця.
Понад усе він мріяв повернутися в рідну Україну. Залишив її ще підлітком, але зберіг у душі романтичний, дещо ідеалізований образ Батьківщини. Якою ж вона виявиться насправді?
І ось заповітна мрія збувається: у травні 1843 р. Т. Шевченко приїздить до рідного краю. Його скрізь радо вітали. Він зупинявся передовсім у поміщицьких маєтках: заробляв на прожиття малюванням портретів на замовлення. Перебування серед панів не бентежило колишнього кріпака. Поводився природно, розмовляв тільки українською мовою. Був дотепний і веселий, дуже швидко ставав душею кожного нового товариства.
