Таблиця художніх засобів. Епітет

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Таблиця художніх засобів літератури

Назва

Визначення

Приклад

Епітет

Алегорія

Порівняння

Іронія

Метонімія

Гіпербола

Метафора

Риторичні питання, оклики

Анафори

Епіфори

Градація

Антитеза

Інверсія

Алітерація

Асонанс

Художнє означення

Зображення відокремленого поняття через конкретні предмети та образи.

Зіставлення двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за допомогою іншого.

Приховане глузування

Зближення, зіставлення понять за суміжністю позначуваних понять, коли предмет чи явище позначають за допомогою інших слів і понять

Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження

Приховане порівняння, побудоване на подібності або контрасті явищ, у якому слова “як”, “начебто”, “немов” відсутні, але припускаються.

Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді

Єдинопочаток

Єдність кінцівок

Своєрідне угруповання визначень або за наростанням, або за ослабленням експресивно-емоційної сили

Протиставлення

Порушення узвичаєного порядку слів, перестановка частин фрази.

Повторення приголосних звуків

Повторення голосних звуків

Прощавайте, сині гори, білії сніги.

Грім розсердився..

«Москва, як ріка, загасає …»

Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П’яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні.

золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота)

швидкий як блискавка, блискавичний

вечір-мулат підійшов до порога.

«Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!» (О. Пушкін)

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

Як тяжко рветься на цій землі

Древнє чоловіче коло,

Як тяжко зчеплені чоловічі руки,

Як тяжко почати і зупинити…

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

“Зросте любов моя, всякчас нова, Люблю ніжніше, мовчки, до нестями”;

Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові. (Chr. Wolf, «Kasandra»)

Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив?

Тінь там тоне, тінь там десь…

І день іде, і ніч іде.

Табличка № 2

Назва

Характеристика

Приклади

Епітет

Метафора

Метонімія

Алегорія

Символ

Оксиморон

Іронія

Гіпербола

Літота

Риторичні фігури

Рефрени (повтори)

Інверсія

Антитеза

Алітерація

Асонанс

Художнє означення, за допомогою якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта.

Вживання слів і словосполучень в непрямому значенні на основі подібності, аналогії, що міститься в їх семантиці, скрите порівняння, може бути розгорнуте в порівняння.

Вказівка на окреме явище, за яким передбачаються інші, заміна назви одного предмета назвою іншого на основі тісного зв’язку між ними.

Перенесення значень одного кола явищ на інше, напр.. відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів, явищ природи, іносказання.

Заміна абстрактного або узагальнюючого поняття конкретним образом.

Сполучення слів, що виражають протилежні або суперечливі поняття, і як результат, виникає нове смислове значення (дотепно-безглузде, алогізм).

Прихована насмішка.

Перебільшення.

Надмірне неприховане применшення.

Особливі синтаксичні конструкції з виразною авторською інтонацією, з яскравим емоційним забарвленням, посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді.

Неодноразове повторення тих самих слів і висловів для підкреслення важливості.

Зворот поетичної мови з незвичайним порядком слів.

Протиставлення протилежних понять, явищ, предметів, людських характерів тощо.

Повторення приголосних звуків.

Повторення голосних звуків.

Іменник: «трепет щастя», «вечора синь», «просинь мети»;

Прикметник, дієприкметник: «щастя золотого», «стежки, скриті, інтимні», «грім залізний», «синь прозора», «гори найсвятії», «невсипущий мозок», «прив’ялі діброви», «втомлена пісня», «береза плакуча», «світе вольний, несповитий»;

Прислівник: «пес доброзичливо скривився», «води ритмічно, невпинно понесли його в своїх гарячих обіймах».

Порівняння В основі — підметна або смислова подібність, схожість явищ, виділення певної риси предмета через зіставлення з іншим. Сполучники: «круглі хмари, білі, як сніг, жваві, ворушливі, мов живе срібло», «мов зачарований, стоїть Бахчисарай»;

Ор.В.: «горами хвилі підійма»;

Стверджувальна форма: «…дівчинонька така гарна, як зіронька»;

Заперечення: «ой то не зоря — то дівчина моя»;

Поширені: «По обидва боки високі, але не круті гребні гір, неначе дві велетенські зелені хвилі на морі піднялися разом, а далі збіглися докупи краями, злилися і тут підскочили вгору

білою піною».

«Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті», «скрізь і завжди він з вояцтвом…», «сплять — вкриваються вітрами», «облетіли надії».

«Радіє Київ рідний мій» (Київ – замість кияни);

«І Коллара читаєте з усієї сили, і Шафарика, і Ганка» (Коллара, Шафарика, Ганка – замість назви твору — ім’я автора).

«Вовк та ягня» (поміщики та селяни, або сильний, жорстокий та слабкий, незахищений).

Голуб – символ миру, свічка і символ краси («Є дівчина, якби сюди ввійшла — померкли б всі свічки та всі красуні») і символ життя («І ось в крові, в багні весільна сукня. І згасла свічка, як твоє життя»), і символ небезпеки («Завчасно ви глузуєте, панове, Дивіться як би свічка ця пожежі нам, бува, не наробила»).

«Многоголоса тиша», «дзвінка тиша», «вас я боюся, ви трупи живії, мрій наших спільних, любові, надій, вас я боюся — ви, зрадники-друзі…».

«На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує», «у всякого своя доля і свій шлях широкий».

«Сліз поневолених людей не ріки — море розлилось, вогненне море», «Тобі я кину всі квітки до ніг…»

«О принесіть, як не надію, то крихту радної землі…», «курці по коліно», «це такий чоловік, що в ложці води втопить».

Запитання: «За що кара? За що мені муки? Кому я що заподіяв?»;

Оклик: «Село! Село! Веселі хати!»;

Звертання: «І вам слава, сині гори, кригою окуті! І вам, лицарі великі, Богом не забуті!».

Тавтологія – повторення одного й того ж чи близького за змістом або звучанням слова: «рано-вранці новобранці», «ворон-птах», «сад-виноград».

Анафора – повторення слова чи словосполучення на початку речення або віршованого рядка, єдино початок: «Може, то тільки легенда… Може, то казка знадлива… Може, то відьма-гарячка… Може, і в сніжних пустелях…»

Епіфора – повторення слова чи словосполучення в кінці рядка або речення: «Свята брама одчинилась. Козака впустили, і знов брама зачинилась, навік зачинилась».

«Лягло кістьми людей муштрованих чимало», «аби хто-небудь, мислію возросший до мене часом слух свій прихилив», «відношень дивних я знавець тонкий».

«Люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов в раю».

Паралелізм Паралельне зображення чимось подібних предметів. «Ой річеско, голубонько! Як хвилечки твої — пробігли дні щасливії і радості мої! До тебе, моя річечко, ще вернеться весна; а молодість… не вернеться — не вернеться вона!..»

«Плили хмаринки, немов перлини… Набігли тіні — і… ждуть долини. Пробігли тіні — сумні хвилини.» (Н та Л)

«Усе міняється, оновлюється, рветься, рветься, у ранах кров’ю сходить, з туги в груди б’є…» (Е, О, У)

Е П І Т Е Т

1. Епі́тет (грец. ἐπίθετον — «прикладений, доданий») — визначення при слові, що впливає на його виразність.

2. Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості. Вживається переважно в поезії, прозі.

3. Епітет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте; ясні зорі; тихі води.

4. Епітет – троп, що означає предмет або дію, підкреслює характерну рису зображуваного та, потрапляючи у відповідне контекстуальне оточення, збагачує зміст новими емоційними чи смисловими відтінками.

Епітет (від грец. έπίθετον — додаток) — це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього. В популярній на початку століття «Теорії словесності» О. Шалигіна цей термін визначався так: «Одним з найдійовіших засобів посилення картинності й емоційності мовлення є епітет. Так називається слово або декілька слів, які додаються до звичайної назви предмета, щоб посилити її виразність, підкреслити в предметі одну з його ознак — саме ту, яку в даному випадку важливо висунути на передній план, свого роду привернути до неї особливу увагу читача». Наприклад: «Здригнувся чорнокнижник: жовту п'ясть // підніс корчійним порухом, але // рука упала. Все кругом завмерло. // Нерушна і безмовна ждала діва. // Ще мить — і закрутився дикий вихор // навколо гостя темного, а постать // його рідіти бистро почала // в свистючім вирі вітровім — і враз // розстала. Вихор зник. Глибока тиша» (М. Зеров). Епітет інакше ще називають образним або поетичним означенням, підкреслюючи в такий спосіб його протиставленість логічному означенню предмета, завдання якого також полягає в тому, щоб конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться.

Проте, на відміну від логічного, поетичне означення не має на меті вказати на такі ознаки предмета, які могли б відокремити його в нашому уявленні від інших, подібних до нього предметів. Наприклад, О. Потебня писав: «Якщо є два Дони, великий і малий (Донець), а мається на увазі лише перший, то епітет „великий", необхідний для ясності, буде „прозаїчним" (тобто в традиційному слововжитку — логічним означенням). Поетичний епітет не потрібен для точності, він відзначає певні типові, характерні властивості предметів, здійснює не усунення з думки видів, що не містять у собі ознаки, ним виділеної, а заміщення конкретним способом одного з багатьох непевних». Б. Томашевський пояснював протиставленість поетичного і логічного означення на такому прикладі: «Сполучення „сірий вовк" та „сіра кобила" не рівноцінні. Визначення „сірий" стосовно кобили безсумнівно логічне, тому що, кажучи „сіра кобила", ми відрізняємо дану масть від інших, як, наприклад: булана кобила, ворона кобила і т. д. Визначення „сірий" стосовно вовка (казковий сірий вовк) не виступає як логічне, оскільки не для того кажуть „сірий вовк", щоб відрізнити його від вовка якоїсь іншої масті. Це взагалі вовк, і слово „сірий" лише підкреслює узвичаєний і типовий колір вовчої шерсті».

Епітет, що підкреслює найхарактернішу ознаку того предмета, про який ідеться, можна назвати характерологічним або пояснювальним. Епітет інколи не просто виділяє характерну рису предмета, а ще й посилює її. Такі епітети можна назвати посилювальними. Наприклад: «вечір стальовий» (М. Рильський), «з неба бризки злотозоряні» (Т. Осьмачка), «Прокинеться кривава зрада, // і стисне віроломний ніж» (Є. Маланюк).

За ознакою вживаності епітети можуть бути поділені на постійні та контекстуально-авторські. Історично більш ранньою формою епітета є постійний епітет. Постійним називається епітет, який традиційно супроводжує означення предмета, закріплюючись за ним постійно, в межах певного художнього стилю. Наприклад, у фольклорній поезії, якщо згадується степ, то він майже завжди — широкий, море — синє, вітер — буйний, гай — зелений, орел — сизокрилий і т. д. Постійний епітет відрізняється тим, що виділяє характерну рису не даного, конкретного предмета, того, про який ідеться «саме зараз» і «саме тут», а предмета взагалі, безвідносно до особливостей контексту, у якому про нього згадується. Постійний епітет при цьому вказує на таку характерну рису предмета, яка водночас із-поміж інших його рис здається найбільш сталою, свого роду ідеальною.

Поряд з постійними на межі XVIIIXIX століть у широкий вжиток входять контекстуально-авторські епітети. Контекстуально-авторським називається епітет, який виділяє не постійну — супровідну, канонізовану в межах літературного або індивідуального стилю ознаку предмета, а таку рису, яка видається характерною в предметі за певних обставин у тому конкретному контексті, в якому про цей предмет згадується. Контекстуально-авторський — це епітет, що є переважною прикметою реалістичного стилю, який вимагає точності, а не виключно поетичності висловлювання, відповідності, реалістичності означуваного в предметі самому означеному предметові, тим конкретним обставинам, у зв'язку з якими даний предмет згадується. Наприклад: «Проса покошено. Спустіло тихе поле. // Холодні дні з високою блакиттю. // Не повернуть минулого ніколи: // Воно пройшло і вже здається миттю!» (М. Рильський).

Епітет це образне визначення, яке дає художню характеристику предмету або явищу. Виражається переважно ім'ям прикметником («солодкий наспів»), але також прислівником («гаряче любити»), іменником («веселості шум»), числівником («перший друг»), дієсловом («бажання забутися»). На відміну від звичайного логічного визначення, яке виділяє даний предмет з багатьох («тихий дзвін»), епітет або виділяє в предметі одну з його властивостей («гордий кінь»), або — як метафоричний епітет — переносить на нього властивості іншого предмету («живий слід»). Епітет виник в усній поетичній творчості за допомогою: узагальнення ознак, що постійно зустрічалися («русява коса», «біла береза»); закріплення історичних стосунків («седелишко черкаське», «арабський кінь» — в середньовічній французькій поезії); ідеалізації («ласкавий князь Володимир»). Систему постійних епітет народній поезії розкладає розвиток індивідуального творчого початку. Ознаки явищ природи привласнюються людині («ясне сонце» — «ясний погляд»). Із злитої відчуттів різних органів чуття виникають синкретичні епітети («холодний колір», «ясний звук»). Прагнення підсилити враження приводить до подвоєння («украсно прикрашена земля Російська»); з цією ж метою в епітеті з'єднується коріння різних слів («швидконогий Ахілл», «широкошумниє дуброви»). Від постійних епітетів народнопоетичної творчості, що доходять до забуття основні значення слова («Нагостри мою гостру шаблю!»), професійна література приходить до індивідуалізованих, зупиняючих увагу унікальним епітетом: «дам обдумане вбрання» (А. С. Пушкін). В епітеті відбивається стиль письменника, епохи, літературного напряму («сладкогласний співець», «хладний прах» несуть друк сентименталізму; «жовта зоря», «снігове вино» належать поетичній системі О. Блоку). Таким чином, епітет ніби прикладають до слова, надаючи зображеному більшої яскравості, поетичності, виразності. Поетичні епітети-означення утворюються шляхом переносу слова з одного функціонального стилю в інший. Вони не стільки називають конкретну рису предмета, скільки виражають ставлення до нього. В уривку з вірша В. Симоненка «Грудочка землі»:

Ще в дитинстві ходив я у трави

В гомінливі трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

«Гомінливі трепетні ліси» – епітети, утворені внаслідок переносу значення(якості, властиві людям, перенесено на ліс), тут домінує оцінність, особливе ставлення поета до лісів дитинства.

За допомогою епітета ми маємо можливість висловити оцінку, авторське ставлення до предмета.

ЕПІТЕТ У ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Епітет – дуже поширена фігура у творчості Тараса Шавченка. Не дивно, що вони досліджені найбільш грунтовно (наприклад, праця: В. С. Ващенко – Мова Тараса Шевченка – Х.: Вид-во ун-ту, 1963). Найбільш вживані епітети з такими словами:

Вітер – сердитий, буйний, холодний, тихимй, святий, легкий, крилатий.

Сонце – чуже, високе, червоне, ясне, святеє, праведне, пресвятеє.

Дніпро – широкий, дужий, синій, ревучий, глибокий, крутоберегий, старий, круторогий, далекий.

Воля – козацька, божа, вольна, свята, ненагодована, гола, сердита, братерська, молодая, співаная, добра, ясна.

Земля- чужа, шляхетська, козацька, чорна, сонна, широка, вольна,безконечна, праведна, велика, оновлена, обкрадена.

Море – синє, глибоке, безкрає, червоне, криваве, слов’янське, нове, огненне, вольне, нікчемне.

Слово – ласкаве, божеє, добре, химерне, розумне, єдине, дівоче, тихе, забуте, тихо-сумне, великеє, зле, живе, слово істини, слово правди, слово любові, веселеє, незле, святеє, найкраще, мудре, нове, пророче, огненне.

Серце – козацьке, дівоче, щире, єдине, ніжне, жіноче, погане, трудне, розбите, старе, чисте, живе, одиноке, нелукаве, убоге.

Цікаві й цінні такі спостереження дослідників: епітет чорнобровий зустрічається в Шевченка 54 рази. Подібна картина із епітетом синій. До 1847 року його вжито у творах Кобзаря 51 раз, опісля – 12.

Тавтологічні епітети – доброє добро, вольная воля, лишенько лихеє теж мають місце у творчості Шевченка (За Богданом Леськів)

Література:

1. Веселовський А. Н., Історична поетика, Л., 1940, с. 73—93;

2. Жірмунський С. М., До питання про епітет, в його сб.(збірка): Теорія літератури. Поетика. Стилістика. Ізбр. праці, Л., 1977;

3. Томашевський Б. С, Стилістика і віршування, Л., 1959, с. 200—208;

4. Озеров Л., Ода епітету, «Питання літератури», 1972 №4.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
7
дн.
2
2
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!